Ці відкриття не про щастя, не про любов і навіть не про післяпологову депресію, але повинен же хтось про це попередити.
1. Дитина може виявитися людиною, з якою ви б ні за що не познайомилися
Поки родичі вгадують, на кого схожий малюк, від якого дідуся дісталися брови, а від якої бабусі — мізинці, дитина росте несхожою ні на кого, крім себе.
Ми не вибираємо, хто народиться. Ми нічого не знаємо про нову людину, з нею доводиться знайомитися кожен день і відкривати її.
Може виявитися, що у вас народилася людина, з якою ви б ні за що не стали спілкуватися, якби у вас був би такий вибір.
Не в тому сенсі, що дитина — монстр, просто у вас взагалі може не бути нічого спільного, крім якоїсь частини генів і прізвища.
Мені пощастило, що моя дитина — типовий флегматик, розсудливий і занурений у свої справи. Саме з такими людьми мені просто і цікаво спілкуватися. А племінник, наприклад, неймовірний артист, вміє і любить привертати увагу, береться за сто важливих справ, щоб в наступну хвилину знайти сто ще більш важливих. Він класний, талановитий, але як же мені з ним важко. Іноді я з жахом думаю, що все могло бути навпаки.
Такі відмінності темпераментів помітні з перших місяців життя, а дитину не переробити (хтось намагається, але це негуманно). Доведеться любити її такою, якою народилася, і вчитися з нею жити.
2. Ваші батьки зробили багато помилок
Кажуть, тільки після народження дитини розумієш, як важко довелося батькам. Так, але розумієш і ще дещо: а як же часто вони помилялися.
Звісно, у батьків не було інтернету, одноразових підгузків, консультантів по грудному вигодовуванню і шкіл раннього розвитку. Але ж бібліотеки у них були! Так чому ж, цікаво знати, вони виховували нас так, як виховували?
Зараз сучасним батькам очевидно, що бабусі й дідусі були неправі. Хтось в дрібницях: капали в ніс грудне молоко, годували по годинах або примушували їсти. Хтось проштрафився побільше: не підтримали у конфлікті з однокласниками, забороняли проявляти ініціативу, лікували капризи ременем.
Безгрішним не залишиться ніхто, бо всі ми люди.
3. Але ви зробите ще більше
Перша наснага від думки, що ви знаєте про дітей більше, ніж батьки, проходить дуже швидко. Тому, що як не старайтеся, ніколи не вийде стати ідеальними батьками. Неможливо жодного разу не підвищити голос, жодного разу не зірватися, жодного разу не забити на те, що повинні зробити ідеальні батьки.
Ви обов’язково помилитеся багато разів, ну і добре. Це не привід себе ненавидіти, справді. Всі батьки помиляються, всі діти відчувають це на собі, але якось виростають, у більшості випадків все нормально.
Це не привід ставитися до батьківських обов’язків абияк. Просто не культивуйте образ ідеальних батьків і не намагайтеся встигнути за ним — нічого, крім неврозу, не доженете.
4. Ніхто не знає, як правильно виховувати
Кожна дитина — унікальна людина зі своїм темпераментом, своїми думками та особливостями росту. Ніяка інструкція не розповість все, ніякий психолог не підкаже, що відбувається в голові у цієї маленької людини.
Рецепти «як треба виховувати дитину» не працюють. Точніше, працюють, але не всі, не завжди й не з вашою дитиною.
Наприклад, у кожній другій статті, яка розповідає, як справлятися з примхами трирічної дитини, я бачила пораду діяти від протилежного: якщо дитина не хоче йти з прогулянки додому, то потрібно говорити, що додому ніхто ні за що не піде. Через бажання зробити все навпаки дитина повинна захотіти негайно додому. Хоч би раз ця порада спрацювала! «Не можна додому, будемо гуляти до посиніння!» — говорить мама, а дитина киває і радісно відправляється в найближчі кущі ловити черв’яка.
І так завжди, з усіма рекомендаціями.
5. Діти розумніші, ніж здаються
Дитячий мозок тільки зростає, багато розумових процесів їм недоступні через фізіологічні обмеження. У дітей мало досвіду, тому їм важче робити висновки: не вистачає матеріалів для роздумів. Тому багатьом дорослим здається, що дитина ще не розуміє». І тут дорослі помиляються, тому що діти розуміють набагато більше, ніж нам здається.
Ніколи не можна недооцінювати силу дитячого інтелекту і вже тим більше не можна говорити: «Виростеш — дізнаєшся», тому що якщо дитина запитала, значить, вона готова почути відповідь.
Якщо дитина не розуміє, що ви відповідаєте, то ви просто погано пояснюєте або самі не до кінця розібралися в тому, про що говорите.
Коли у мене ще не було жодної дитини, ми опинилися в компанії з парою батьків, чия дитина якраз була у віці «чомучки» (їй було чотири роки) і постійно запитувала про все підряд. Батьки попросили не звертати уваги на ці питання, тому що інакше вона не відстане». Я бачила, як була засмучена дитина, тому все ж намагалася розповісти їй побільше. Було помітно, що їй насправді цікаво все, що вона запитує і що їй розповідають. Вона так жадібно вбирала інформацію, що я дала собі обіцянку завжди відповідати на всі дитячі «чому?», коли сама стану мамою.
Це була чудова ідея, хоча у мене не вийшло завжди-завжди відповідати на питання.
6. Батьки (тобто ми) дуже дурні
Коли малюк вимагає відповіді на вічне «чому?», він не задовольняється відмовкою, відмазкою або дурним «не знаю». Навіть схитрувати та відповісти як-небудь незрозуміло, щоб він нічого не зрозумів, не вийде — одвічні «чому?» будуть сипатися з дитини, поки їй не стане все-все зрозуміло.
Доводиться постійно говорити та пояснювати все на світі. Чому небо блакитне, що означає спектр, як так промінь розпадається, що таке двоїста природа світла і при чому тут взагалі Великий вибух.
Читайте також: 9 «не» хороших батьків
Якщо не халтурити, то будь-яка розмова про метеликів закінчується основами теорії еволюції й будовою клітин, а шум пролітаючого літака відкриває бесіду про аеродинаміку. І про все треба розповідати доступною мовою. Це можливо тільки в одному випадку: ви дуже добре володієте темою і вмієте пояснювати на пальцях теорію струн.
Ось тут і з’ясовується, як мало ми насправді знаємо, як погано розбираємося у природі речей і скільки знань зі шкільної програми вилетіло з пам’яті. Заради відповідей на дитячі запитання доводиться постійно радитися як мінімум з Google.
Дитина — це стимул вчитися, вчитися і ще раз вчитися.
Це мій найкращий екзаменатор відразу з усіх предметів у світі. Ні один професор в університеті, ніяка цікавість не змогли змусити мене дізнатися і вивчити так багато, як дитина.
7. Моя дитина теж колись помре
Молодим батькам розповідають, скільки любові й щастя принесе дитина. Потім додають, скільки попереду безсонних ночей і побутових труднощів, після яких все одно прийде безмежне щастя. Мало хто ділиться подробицями про страхи. Це не звичайні страхи кшталт «я не впораюся», «я буду поганою мамою», «у мене не вийде» або «мені буде важко», «де я візьму гроші».
Коли з’являється дитина, в життя приходить тваринний жах: з нею може щось трапитися. Цей страх вас більше ніколи не залишить. Якщо його проаналізувати, то рано чи пізно дійде очевидна, але важка для усвідомлення річ: дитина теж людина, вона народилася, значить, вона помре.
Тепер ви знаєте найстрашнішу таємницю, ласкаво просимо в клуб батьків.
Ця думка лякає більше, ніж думка про свою смерть. Таке не обговорюють, тому що навіть сказати комусь про це страшно. З цим відкриттям залишаєшся сам на сам. Ви нічого не зможете з цим зробити. Врешті решт колись її не стане.
8. Батьківські чати — зло
В теорії з ними зручніше: всі ці групи в месенджерах допомагають все знати та отримувати важливу інформацію, якщо ви зможете знайти її серед сотень непотрібних повідомлень.
— Скажіть усім, термінова інформація від СБУ, втекли 12 особливо небезпечних злочинців і мінують садки!
— Як звуть викладача фізкультури?
— Час вже збирати гроші на випускний, в жовтні не залишиться жодного пристойного кафе.
— Це фейк.
— Завтра о 17:30 збори.
— Ніна Петрівна.
— Навіщо кафе на випускний з дитячого садка?
— Любіть бабусь, любіть дідусів, день літньої людини!
— У нас що, є викладач фізкультури?
АААААААААААААААААААААААААААААА!
9. Позіхати можна п’ятою
Маленькі діти показують, що означає повністю віддаватися справі. Вони по-іншому не вміють. Іноді у них варто повчитися.
Я зрозуміла, як може захопити одне заняття, коли побачила новонародженого позіхаючого сина. Зазвичай ми позіхаємо ротом і іноді прикриваємо його рукою, але немовля декількох днів від народження робило інакше: воно позіхало цілком. В процесі були задіяні й руки, і ноги, аж до п’ят. І йому це, схоже, подобалося.
Це був мій особистий урок: коли щось робиш, занурюйся у справу, щоб навіть п’яти брали участь. Тоді тобі це сподобається.
10. З дитиною треба грати, а не прикидатися
Діти взагалі добре розуміють, коли їм приділяють увагу, а коли спілкуються формально, для галочки. Якби я вірила в третє око я б сказала, що у дітей воно ще відкрите і зчитує батьківські думки — вони безпомилково визначають, коли дорослим нецікаво будувати вежу або розігрувати бій за базу автоботів.
Єдиний спосіб зацікавити дитину в будь-якій справі — зіграти з нею. Єдиний спосіб добре грати — не удавати, що граєш, а щиро захоплюватися процесом, повертаючись у дитинство.
Не можна обманювати дітей навіть в таких дрібницях, як облаштування лялькового будиночка. Вони одразу відчують фальш і більше вже не повірять.
Моя дитина
