Всі пам’ятають це крилате питання з фільму про Електроніка: «Уррі, де у нього кнопка?» Абсолютно кожен батько у хвилину слабкості задає собі це питання. І нерідко в пошуках тієї кнопки ми натискаємо на кнопки інші – непотрібні та небезпечні. Ксенія Букша перераховує неправильні способи мотивувати та пояснює, чому вони шкідливі для дітей. А іноді й для батьків теж.
1. Биття
«Принесеш двійку – будемо пороти».
Так, практично шістдесят відсотків батьків досі б’ють дітей. Більшість все-таки в стані афекту, але ще не вимерли ті, хто мотивують ременем. На жаль, метод і раніше працював погано, а тепер не працює зовсім, тому що в наш час головний фактор успіху – емоційний інтелект, уміння відчувати інших, а це якість у систематично битої дитини розвивається поганенько. Адже бути в емоційному контакті з батьком-садистом, любити його – це занадто боляче. Доводиться відморозити почуття і стати «як об стінку горох».
2. Шантаж емоціями
«Не буду з тобою розмовляти, поки ти не …».
Перший час діє здорово. Але потім перестає. Побічні сильніші прямого ефекту. Десять разів дитина злякається і буде просити-благати, а на одинадцятий – сама перестане розмовляти з шантажистом-батьком.
«Ти мене в труну вганяєш».
Мотивація тут – вина і почуття обов’язку. Працює відмінно: винувата дитина і вилізе з комп’ютера, і в магазин збігає, і до приятеля з ночівлею зайвий раз не піде. Але щастя це не додає і відносини не покращує.
3. Позбавлення задоволень за погані оцінки
«Тато сказав, що якщо буде хоч одна трійка, в круїз не поїду».
Відчуття несправедливості: трійку поставила історичка, яка дівчинку просто не любить. Оцінки не завжди залежать від наших зусиль, і формальна недостача обертається цілими зіпсованими канікулами.
4. Обіцянка подарунків за майбутнє досягнення
«Закінчиш на відмінно, подаруємо планшет».
Молодший школяр не в змозі всю чверть пам’ятати цю мету і тягнутися за нею. Скидається на морквину перед мордочкою нещасного осла. І знову ж таки: а якщо не вийде? Розчарування, «не варто тепер і намагатися». На худий кінець, можна тримати свої плани в таємниці, а вже після виставлення оцінок урочисто оголосити про нагороду. Але тут виникає питання: якщо ми вже готові подарувати подарунок, чому б не зробити це без жодних умов.
Коли можна? «Ти не любиш кататися з гірки, але якщо ти скотишся десять разів, тобі сподобається. А я тобі за це куплю пиріжок ». Мова лише про маленькі приватні досягнення: ми трохи підкріплює віру в себе, щоб дитина спробувала, якщо точно знаємо, що потім їй це сподобається. Ну а якщо все одно не хоче – відкладемо або кинемо зовсім.
5. Нагороди за успіхи в тому, що дитина любить робити
«За перше місце на турнірі – новий конструктор.
Проводилися дослідження: дітей, які спочатку любили малювати, розділили на дві групи. В одній групі стали нагороджувати за малювання, а в іншій – ні. На наступний день нагороди в першій групі скасували, і багато хто відмовився малювати, в той час, як у другій групі малювали як раніше все. У мозку дітей з першої групи ланцюжок «я малюю – мені це приємно» був замінений іншим: «я малюю – мені дають приз». Внутрішню мотивацію замінили на зовнішню. А як краще? Якщо успіх дійсно видатний (він може бути й несподіваним, на перший погляд, зовсім скромним – суперник мене повалив, а я не заплакав!) – просто разом порадіємо і відзначимо, наприклад, в кафе.
6. Система бонусів
«За миття підлог три зірочки, за миття ванни п’ять. Десять зірочок – зайві пів години комп’ютерного часу. Спійманий на брехні – мінус вісім зірок ».
Корпоративні теми в сім’ї – це було б смішно, якби не було так сумно. Їх можна впроваджувати зовсім потроху, наприклад, коли ми хочемо розвинути здатність утримувати в голові якесь рішення або разом боремося зі шкідливою звичкою дитини, але не повинні тотально охоплювати все її життя. Наприклад, клеїти зірочки за кожен день без бійки – це ОК. Але створювати цілу систему, де оцінюється кожен крок, не варто в будь-якому випадку.
7. Гроші
«Даю 10 гривень за кожну п’ятірку».
Гроші не мотивують. Якщо мені почати платити на 50% більше, я не буду працювати краще. Можливо, спрацює короткочасно, на азарті, але не більше. Та й п’ятірки знову-таки різні бувають.
«Плачу 5 гривень за миття посуду».
Той же саме, що і в разі подарунків за досягнення. Тільки тут зовнішня мотивація витісняє нормальні сімейні стосунки, в яких посуд миє той, хто хоче допомогти, або той, чий це обов’язок. Коли можна? Коли платимо за роботу, зроблену не для сім’ї, а для зовнішнього світу. Наприклад, підліток веде соцмережі фірми, де працює мама. Або допомагає з англійською дитині татового приятеля.
Читайте також: Балуємо дітей правильно
8. Порівнювання з іншими дітьми й з собою в дитинстві
«Ось Міша кожен день читає».
«Ти подивися, як Катя намалювала і як ти наляпала!».
«Я у твоєму віці вже на ринку колготки продавав, гроші заробляв».
Ненавиджу Мішу і Катю, їх заняття мені абсолютно нецікаві, і, взагалі, я не Катя і не Миша – у мене свої темпи розвитку, свої способи робити різні речі та свої плани на життя. А ти, тато, ріс в абсолютно інший час, який мені навіть уявити собі важко. Краще розкажи детальніше, а не сором.
9. Конкуренція
«У нашій школі щомісяця проводиться конкурс на кращого учня з кожного предмета».
«А ну, хто швидше доїсть, раз-два-три!».
Знову заміна внутрішньої мотивації на зовнішню. У школі – ще й зайвий аргумент проти дружби та взаємовиручки. У сім’ї – зайвий привід для ворожнечі між братами або сестрами. Краще так: «У нашій школі кожен хоч раз побуває найкращим у чомусь». І «Хто більше не хоче – може не доїдати».
10. Чітка залежність: хвалимо за успіхи, лаємо за невдачі
«Я тобою розчарована. Ти вже два роки сидиш в третьому розряді. Треба було займатися! » (Матуся – сину-шахісту, недобрали бал до другого розряду).
По-перше, ми ж любимо дітей не за досягнення, правда? А по-друге, перемога перемозі не рівня, і поразка поразці теж. Вираження нашої любові не повинно залежати від удачі, таланту або старанності. Втім, хвалити, напевно, завжди здорово – тільки це вже не мотивація виходить, а просто радість.
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
