У статті не буде закликів приректи батьків на самоту чи залишити дім у підлітковому віці. Прагнення жити окремо не означає, що хтось у сім’ї поганий. Просто настає момент, коли пташенятам настав час розправити крила. З’ясуймо, чи є життя після вильоту з гнізда та як переїзд впливає на кількість туалетного паперу у квартирі. Відповіді пошукаємо у публікаціях професора Тіма Кері (Tim Carey) та клінічного психолога Леона Ф. Зельцера (Leon F. Seltzer).
1. Своя територія – свої правила
Емоційний зв’язок з батьками та взаємна підтримка важливі. Інша річ — життя з огляду на чужі правила та потреби. А озиратися треба, адже ніхто не скасовував сімейну ієрархію. Проживаючи на території, яку батьки освоїли, можливо ще до вашого народження, логічно йти на поступки. Принаймні у більшості побутових ситуацій.
Наприклад, ви вважаєте поламану м’ясорубку мотлохом, а батьки — корисною штуковиною, яка обов’язково знадобиться. Колись. Не можна просто так відправити її в контейнер для сміття. Доведеться шукати аргументи та вести переговори.
Щоби захотіти жити за своїми правилами, потрібно ще й з’ясувати, що таке «свої правила». Усвідомити неприязнь до поламаних м’ясорубок простіше, ніж оцінити сімейні традиції. Деяких з них дотримуються лише тому, що так заведено.
Вчені радять знайти різницю між «ми хочемо» та «мені потрібно». Навіть якщо в сім’ї теплі стосунки, батьки та діти, що подорослішали, можуть ставитися до різних типів особистостей. Окрема територія дозволить виявити власні звички та потреби.
2. Неспотворений погляд на побутові реалії
З’ясується, що макарони, туалетний папір та сіль не з’являються власними силами. Інакше працює «бортовий комп’ютер», коли треба діяти над чужих доручень, а самим організувати побут до дрібниць.
Уроки фінансової грамотності теж ніхто не скасовував. Коли немає страховки у вигляді маминого борщу, легше визначити різницю між «добрим» та «поганим» у витратах. Побачили табличку «Розпродаж», відключили свідомість і потім 2 тижні жували капустяний лист? Такий досвід не захочеться повторювати. Іншим разом мозок подасть сигнал: «Гей, поклади цю штуку. Вона не варта голодних непритомностей».
3. Особисте життя без непотрібних обмежень
Інтимне життя не належить до категорій «ганебно» та «не можна». Дорослій людині не комільфо навшпиньки крастися у ванну, побоюючись зустрічі з батьками партнера.
Заслуговують на повагу й та почуття домочадців. Батьки розуміють, що дивні звуки у сусідній кімнаті видають зовсім не під ліжкові монстри. Вони знають, що їх малюк виріс і вже сам випробовує технологію дітовиробництва. От тільки навряд чи батькам потрібні докази цих фактів.
4. Батьки теж мають право на особистий простір та спокій
Батьки мають свої інтереси та потреби. Повинні бути. Інакше здоровою таку сім’ю назвати не можна. Батьки мають право пожити для себе. Виграють обидві сторони: радість спілкування не розбавлять побутові суперечки, у діалогах буде менше рутини.
А ще ви зможете захистити батьків від зайвих хвилювань. Припустимо, начальник позбавив премії, ви перейшли в режим «Халк, що страждає». Чи потрібно рідним людям споглядати цю картину? Пізніше ви, звичайно, пожалієтеся, але все напруження пристрастей залишиться за лаштунками.
Якщо ж домочадці надто зосереджені на вашому житті, то більше потрібно рятуватися втечею. З кожним роком ситуація посилюватиметься. Соціальні зв’язки батьків-пенсіонерів ослабнуть, вони всю свою увагу сконцентрують на вас. Немає стимулу шукати нові цілі та хобі, якщо єдине джерело вражень під боком. Ось ви й перетворитесь на морального заручника: бажання уникнути надмірного контролю викликатиме сором («це батьки, вони добра бажають»), а звітувати за кожен свій крок набридне. Ну а потім ви вже не зможете залишити літніх близьких одних.
5. Окреме житло — притулок від токсичних відносин
Коли батьки сприймають дитину як вічного боржника та підсобного робітника, йдеться про токсичні стосунки. У таких ситуаціях дитину всіма силами хочуть утримати у сімейному гнізді, але розпоряджатися своїм життям не дозволяють. Що робити? Ввести в пошуковий рядок «токсичні батьки», почитати висновки вчених та усвідомити, що далі буде лише гірше.
6. Аргументи на кшталт «краще економити та накопичувати на своє житло» не завжди підкріплені діями
Такі аргументи перевіряються часом. Допустимо, людина більш-менш продуктивно працює з 25 років. У 30 із хвостиком можна поставити собі питання: «На яку частину квартири вдалося накопичити за цей час?»
Якщо цільового фонду немає (як і надзвичайно складних життєвих обставин), обіцянки збирати на житло перетворилися на відмовки.
7. До речі, про економію…
Існує вагомий аргумент на користь спільного проживання: можливість знизити постійні витрати на деякі ресурси. Наприклад, яка різниця, для скільки людей у кімнаті працює кондиціонер або горить лампочка? Духовці теж байдуже, скільки курячих ніжок запікати: пару або дюжину. Витрати одні й самі.
На жаль, ця схема не завжди працює. У великій сім’ї багато продуктів доводиться купувати про запас і про всяк випадок. Припустимо, у холодильнику залишилися крихітні порції різних страв. Можна, звичайно, кинути жереб розподілити запаси між членами сім’ї. Але такий план складніше реалізувати, коли страви відрізняються до смаку, а колобок з них вийде малоїстівним. От і доводиться готувати щось нове. Хто захоче доїдати вчорашній суп, коли аромат свіжого рагу окупував кухню?
Якщо потрібно заощадити на якесь «хочу», одній людині легше скоротити свої витрати на розваги та (будемо чесні) смачну їжу. Ну а за компанію і за принципом “треба порадувати сім’ю смачненьким” відбувається більше імпульсних покупок.
8. …і дармоїдстві
На жаль, деякі люди думають, що батьківська територія не передбачає будь-яких витрат. У кращому разі вони приносять печиво до чаю та беруть на себе частину комунальних платежів. Таким особам корисно дізнатися: крім батьківського гнізда, є й інші ареали проживання.
Так, багато дітей, що подорослішали, допоможуть зробити ремонт і адекватно оцінять витрати на побутові потреби. Але й у цьому випадку ми повертаємось до пункту про економію: стратегічно вигідніше інвестувати у свій простір, ніж тупцювати на місці. І тут у вас, напевно, виникне питання:
9. Як можна інвестувати у себе, якщо гроші за житло отримує чужий дядько?
Відповідь: переїзд дає можливість користуватися квадратними метрами. Що ще оплачує орендар?
- Чарівний стусан. Чим більше у людини запитів, тим активніше вона йде / повзе / лежить у напрямку мрії. І в переліку запитів оренда квартири є важливим пунктом. Її вартість визначає мінімальний розмір доходу, який на можна погодитися. Людина, яка живе окремо, не надто активно «підтримуватиме компанію в непрості часи». Вона стоїть перед вибором: повертатися до батьків або шукати іншу роботу, щоби вести звичний спосіб життя. Другий варіант передбачає постійний розвиток, а не протирання крісла за копійки.
- Досвід (див. пункт № 2 про макарони, що самоз’являються).
- Незалежність. Ви розпоряджаєтеся своїм часом. Немає почуття провини за посиденьки з друзями допізна, невимитий вчасно посуд або упаковку від презерватива, випадково залишену на видному місці. Щоб не оскверняти своє почуття прекрасного, можна прикрити вогнища хаосу газеткою. Ненадовго.
- Плюс 100 до особистого авторитету. Мама з татом, може, й посумують, побачивши, як ви штовхаєте валізу до виходу. Але вже скоро вони розуміють, що виховали самостійну людину. Батьки отримають привід для гордості, а ваша думка – більшу вагу.
10. Ще один плюс роздільного проживання: ви швидше почнете розуміти батьків
Чим довше ви проживете окремо, тим лояльніше почнете ставитися до батьківських чудасій. Наприклад, до 35 років остаточно прокидаються інстинкти мисливця за акційними товарами. Ідея зберігати поламані м’ясорубки може здатися не такою вже абсурдною: люди навіть котячі вуса примудряються продати, тому кухонному девайсу (нехай і трохи контуженому) точно знайдеться застосування. В крайньому разі стане основою для хендмейда-шедевра.
Подібні статті, звичайно, не варто сприймати як склепіння універсальних правил. Адже життя як маятник: чим сильніше затягує в одну крайність, тим яскравіше проявиться інша. Знайти золоту середину допомагає розсудливість.
Обговорюючи цю тему, можна почути дві протилежні думки. «30-річним нахлібникам настав час відлучатися від каструлі з маминим борщем!» – Вигукують одні учасники діалогу. «Гей, не нав’язуйте нам свої правила!» – Відмахуються ложкою опоненти. А який бік ви підтримуєте?
