Як працює дитяча мотивація і що зробити для того, щоб вона з’явилася
Будь-які батьки знають, чи не найскладніше у взаєминах з дитиною – не примусити, а мотивувати її зробити щось. Розберемося – чи все-таки можна, корисно і правильно мотивувати дітей. На які кнопки слід натискати – розповідає Ксенія Букша.
Спочатку трохи теорії (дійсно мало, так що не турбуйтеся). Будь-яка система мотивації працює тоді, коли існує стійкий ланцюг:
Я намагаюся => у мене виходить => є приємний мені результат => я стараюсь …
Будь-яке розмикання цього ланцюга веде до того, що мотивація не працює.
Приклади:
1. Дитина з дисграфією намагається писати правильно, але поки не дозріє мозок і не буде проведена певна корекційна робота, у неї не буде виходити. Правила вчити безглуздо. Ланцюжок розімкнутий вже на першій стрілці.
2. Дитина знає, що якщо постарається, то може вимити посуд добре, але їй просто нудний цей результат – в ньому немає нічого цікавого чи приємного для неї. Ланцюжок розімкнутий на другій стрілці.
3. У дитини поганий контроль над імпульсами, або вона геть не вірить в себе. Вона знає, що якщо постарається, то зробить, і їй подобається, коли виходить, але її емоції «не запам’ятовують», що за зусиллями слідує приємний результат, і цикл мотивації не формується. Остання третя стрілочка дуже слабка і постійно розмикається.
Тепер подивимося, як же нам все-таки налагодити ці стрілочки, щоб вони працювали завжди.
1. Турбота
Іноді для підтримки стрілок мотивації потрібно просто знаходитися в контакті з дитиною і правильно піклуватися про її потреби.
Реальна історія. Діма не міг сам робити уроки, хоча добре розуміє і приклади для нього легкі. Але він постійно відволікався, в результаті справа затягувалася надовго, та й результат був не дуже.
У чому проблема і як тут можна подбати про Діму? Завдання «зробити уроки» занадто велике для Діминої нестійкої уваги. В результаті розірвана перша ж стрілочка – Діма не може постаратися так, щоб вийшло. Значить, треба нарізати йому цю роботу на їстівні шматочки. Мама заводить таймер на 15 хвилин і весь цей час мовчки сидить поруч з дитиною. Діма бачить, що сидіти залишилося зовсім недовго, і цокання стрілок саме нагадує йому про те, що треба вирішувати далі. Рівно через 15 хвилин таймер дзвонить, Діма біжить на кухню, п’ять хвилин стрибає під музику, а потім повертається до завдання. Мама не вмовляє,не натаскує, вона просто мовчки сидить поруч і задає рамки.
Дуже швидко Діма став робити уроки за 45 хвилин, а через рік навчився користуватися будильником сам. Тепер він робить уроки без мами й без нагадувань, що здавалося всім фантастикою.
Інший приклад. Хлопчик не хотів ходити в басейн. Мамі вдалося з’ясувати, що справа – в плавках! Вони були не проти того фасону, і хлопчик їх соромився. Проблема була вирішена. Через три роки підріс хлопчик знову відмовився ходити на плавання. Мама знову провела дослідження і зрозуміла, що хлопчика тролить старший хлопець в групі. Перевели в іншу групу, і знову став плавати з задоволенням.
Але дізнатися, в чому справа, було не так-то просто. А не було б довіри та контакту – і подбати б не вийшло, і мотивація до плавання зачахнула.
2. Спільна діяльність
Коли ми робимо щось разом з дитиною, то стрілочки працюють краще, тому що ми можемо непомітно зробити ту частину, яка у дитини не виходить, і варіювати ту, яку вона робить сама. Це особливо доречно тоді, коли проблема з першої стрілочкою (намагаюся => виходить) або з вірою в себе (вийшло => вийде знову). Але і якщо дитині просто не хочеться робити якийсь нудний шматок роботи або навчання, спільна діяльність теж може допомогти – ну просто тому, що разом не так нудно. Потім дитина звикне, втягнеться і запам’ятає, що за нудним шматком завжди слідує цікавий (а якщо ні – варто задуматися, чи не можна досягти результату іншим способом), або що нудну роботу можна зробити швидко, щоб скоріше перейти до більш приємних речей.
3. Маленькі заохочення
«За кожну красиву букву – одна родзинка».
Це набагато краще працює, ніж «за кожну красиву сторінку – тістечко».
І набагато, набагато краще, ніж «за п’ятірку у чверті – гаджет».
Нехай наша дитина розумна не по літах, це не має значення: їй все одно важко виносити надто довгі дистанції від однієї стрілочки до іншої
Маленькі, зовсім маленькі заохочення діють не як нагорода (якої страшно втратити та за якою потрібно довго і важко підстрибувати), а як цікава традиція, як гра. Яку, звичайно, не можна зводити в абсолют і грати в неї з усією серйозністю. Родзинки – це мила деталь, гарантія того, що відбувається (наприклад, важке навчання правопису) проходить в атмосфері взаємної довіри та прийняття. Що само по собі – мотивація.
4. Наше схвалення і несхвалення
З цим всі психологи закликають не переборщувати. Річ у тім, що в ідеалі доросла людина повинна бути більш-менш незалежною від оцінок оточуючих. А якщо підсадити її на постійне «молодець» і «ні, не люблю тебе, погано постарався» (я утрирую, але підтекст буває і такий) – стане вічно домагатися схвалення людей. Психологи мають рацію. Але якщо його використовувати в міру, цей метод ефективний і не шкідливий. Перш за все там, де мова йде не про успіхи, а про добро і зло. Ми можемо і навіть повинні хвалити маленьку дитину за добрі справи та лаяти за злі, і тому, що наші думки важливі для неї, вона звикне відрізняти добро від зла і потім зможе робити це сама.
Не все так строго і з досягненнями. Цілком можливо хвалити дитину за те, чого вона домоглася з працею, говорити їй про її прогрес, про те, наскільки краще вона стала читати або лазити. Це працює! Мотивує! Важливо тільки, щоб не було прямої залежності: «вийшло – похвалили», інакше замість мотивації вийде страх невдачі.
5. Парадоксальні нагороди
Це коли людина очікувала, що її почнуть тупо змушувати, а з нею доброзичливо поговорили, увійшли в становище, допомогли. Або коли людина довго намагалася, і хоча у нього були погані результати (не надійшов, провалив, підвів, не вивчив), а батьки після цього втішили чимось хорошим (краще нематеріальним: хорошими словами, поїздкою, походом в кафе, але можна і несподіваним невеликим подарунком). Таке завжди запам’ятовується. Звичайно, тут потрібно добре відчувати, як в такому випадку подіє наше заохочення. Сенс в тому, що людина сама була засмучена і готова махнути на все рукою, а ми її підтримали. Коли людині було плювати на результат, парадоксальна нагорода за поразку не подіє.
6. «Зробив!»
«Вийшло!» «Зробив!» «Еврика!» – це почуття для тих, хто його пережив, саме по собі найсильніший мотиватор знову його випробувати. Це азарт, ейфорія від успіху, відкриття, досягнення. Мозок сам видає собі нагороду – порцію ендорфінів, запам’ятовує приємне переживання і жадає його повторити. Тепер він готовий довше терпіти невдачі, нудьгу і труднощі, тому що вже знає, що за цим піде нагорода. Так наш мозок дресує сам себе. Що ми можемо зробити, щоб цей ланцюжок закріпилася?
Необхідно частіше влаштовувати такі ситуації, в яких дитина сама робить вирішальний крок
Це просто з малюками – вони, наприклад, не помічають підказки та дуже радіють, коли вгадують правильну відповідь (всі пам’ятають ці загадки в риму на новорічних святах в дитячих садах). Зі старшою дитиною трохи важче, але якщо постаратися – цілком досяжно. Потрібно тільки так розрахувати навантаження, щоб вона реально викладалася, але при цьому не здавалася і не здувалася. Завдання повинно бути важким, але не непомірним. До речі, це здорово вміють хороші тренери – саме про таких кажуть, що «спорт виховує». Але так само чудово виховує й інша діяльність, де є це «зробив!» і є той, хто зможе правильно поставити завдання.
7. Підтримка внутрішньої мотивації
Людина, наприклад, хоче грати на скрипці. Але лінь займатися по годині в день, опускаються руки при труднощах. А успіхів (ось цього «зробив!») Поки немає – до концертів ще далеко. Як бути? Підтримка внутрішньої мотивації полягає в тому, щоб людина поступово навчилася отримувати задоволення і від маленьких, внутрішніх перемог (вивчив красиву п’єсу), і щоб це задоволення було таким великим, що допомагало перетерпіти періоди, коли виходить погано. І тут простір для нашої фантазії: і розповіді про великих, хоча й там не завжди виходило, і історії з власного життя, і створення атмосфери, і слухання музики, і розмови «навколо» неї. Поступово починає формуватися образ «себе-скрипаля» (необов’язково потім ставати музикантом, але поки ти граєш – ти скрипаль!), «Себе-дзюдоїста», «себе-котолюба», який завжди вчасно змінює лоток. Тобто зовнішнє стає внутрішнім і вже якось ніяково, коли Сьогодні не позаймався або кота не обслужив.
Як і всі інші мотивації, ця не універсальна і спрацює не з усіма. Крім того, в прикладі з музикою або дзюдо три чверті успіху – хороший учитель. Але і ми теж важливі.
8. Колективна і сімейна мотивація
Це насправді потужний інструмент за умови, що діти дорожать приналежністю до групи. Як автокрісло набагато безпечніше, якщо ставити його на базу, так і колективна мотивація працює набагато крутіше, якщо у звичайному житті ці самі колективні та сімейні цінності приносять нам радість.
Якщо в нашій родині «прийнято» багато всього такого, що дитина любить, то вона нормально сприйме і той факт, що у нас «не прийнято» багато з дозволеного одноліткам, або що з неї вимагають більше, ніж з них. Якщо батьки при цьому поводяться розумно (не принижують тих, хто не слідує таким же правилам, як у нас), дитина зовсім не буде відчувати себе ізгоєм або ще якось страждати.
Але дуже важливо стежити за балансом приємних і корисних традицій. Про це знають розумні віруючі батьки, які по-різному привчають різних дітей до церкви: «хтось і в чотири роки може відстояти всю службу, а когось і в сім треба просто провести до чаші та потім відвести».
Поза сім’єю колективна мотивація теж працює, і ми можемо про неї нагадувати, але тільки в позитивному ключі, не “ти підведеш хлопців і тренера», а «щоб ваша команда краще зіграла».
9. Справедливість
Коли діти стають трохи старше, вони починають цікавитися справедливістю, правилами та законами. Цей інтерес можна використовувати для мотивації на різні не надто бажані, нудні або важкі справи. Наприклад, не всі люблять допомагати по дому, займатися лікувальною фізкультурою, сидіти з молодшими братами або сестрами.
Не завжди хочеться і поводитися пристойно, особливо коли інші поводяться погано. Почуття справедливості може прийти на допомогу і створити мотивацію там, де її не було. Це станеться тільки тоді, коли мова піде одночасно і про обов’язки, і про права! Справедливо, що якщо у квартирі живуть всі, то і прибиранням займаються теж всім – в міру сил. Але справедливо і те, що якщо Льоша весь день клеїв шпалери, тепер його святе право – весь вечір просидіти на форумах про Гаррі Поттера, і ми не будемо його чіпати.
Розмова про справедливість буде неповною і неправдивою, якщо не згадати й про несправедливість, якої дуже багато в житті і яку ми можемо своїми силами згладити
І я не тільки й не стільки про благодійність або волонтерство – скоріше про те, як ми допомагаємо один одному. Несправедливо, що у тебе діабет і доводиться весь час колоти себе голкою, але ми страшенно співчуваємо тобі та можемо в знак солідарності, поки ти не звикнеш, разом з тобою всією сім’єю заміряти один одному цукор.
Так справедливість стає підпорою для всіх трьох стрілок.
Читайте також: Цінувати, не оцінюючи
10. Планування майбутнього
Працює тільки зі старшими підлітками, та й то далеко не з усіма. Але вже якщо спрацює, то про все інше можна більше не турбуватися. Але вийде, якщо: не підміняти мету дитини своєю; НЕ бентежити («який з тебе танцівник, це треба рано починати, а ти незграбний і неритмічний»); наша мета – продумати разом з підлітком послідовність кроків, кожен з яких повинен бути зрозумілий; продумавши їх, ми не тиснемо: людина має повне право передумати на будь-якому етапі процесу, це абсолютно нормальне явище, яке не повинно нас розчаровувати. Навпаки, дуже дивно, коли цей спосіб спрацьовує. Але ж спрацьовує у деяких! Іноді дуже несподівано. Тому ми про нього і пишемо.
І ще трохи прикладів для ілюстрації:
Ходити в магазин для прабабусі: сімейні цінності та справедливість.
Додатково вчитися англійській: в залежності від ситуації – турбота (зрозуміти, що саме важко і нудно, зробити це легше і цікавіше); спільна діяльність і підтримка внутрішньої мотивації (разом дивитися захоплюючий серіал мовою); планування майбутнього (якщо в ньому важливу роль відіграє знання мови).
Дограти вже фактично програний командний турнір – колективна мотивація.
Вирішувати завдання з математики: якщо не виходить – турбота, спільна діяльність, маленькі заохочення. Коли виходить – внутрішнє «зробив!» Якщо завдання стають важливою частиною життя – підтримка внутрішньої мотивації, планування майбутнього.
Утримання від бійок і брехні: турбота (зрозуміти, чому б’ється і бреше, і допомогти досягти цієї мети інакше); наше схвалення і несхвалення; якщо причина в імпульсивності – маленькі заохочення; колективна і сімейна мотивація («у нас не б’ються і не брешуть, і ти не будеш»); справедливість.
Зробити так, щоб охоче сидів з маленьким братом: турбота, спільна діяльність (показати підлітку, як можна ненудно грати з малюком); сімейна мотивація.
Навчитися того, до чого немає талантів: турбота, спільна діяльність, парадоксальні нагороди, «зробив!».
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
