Багато батьків (і бабусі-дідусі) не замислюються про те, як мимоволі пригнічують волю дитини. Якщо дівчинка в сім’ї стикається з цими трьома особливостями виховання, в перспективі вона не зможе протистояти будь-якому виду насильства. Про те, як дорослі порушують особисті кордони дитини та привчають коритися.
Напевно, жодна мати, бабуся, дідусь і жоден батько не скажуть гордо: вчу, мовляв, дочку терпіти сексуальне насильство заздалегідь. Навпаки, всі (або більшість?) не захотіли б, щоб їхня дочка одного разу пройшла через цей досвід в якій би то не було формі. Але, на жаль, при цьому все ще популярні сімейні практики, які відучують дівчинку говорити «ні» неприємній близькості й тому, що приносить їй фізичний біль.
Що відучує дівчинку говорити «ні»
Є безліч статей, що пояснюють, як з дитинства допомогти дівчинці відчути та захистити свої кордони. Але вся ця інформація стикається з невикуреними звичаями, а звичаї в більшості випадків, на жаль, перемагають.
«Обійми бабусю!»
Немає нічого страшного в тому, щоб підказати дитині соціальний жест – мовляв, чом би не обійняти тобі бабусю, щоб вона зраділа? Мова, звичайно, не тільки про бабусю, а про будь-якого родича і навіть деколи просто гостей. Немає також нічого страшного, якщо дитина це зробить – після однократної пропозиції. Обніматися – нормально, а іноді й корисно.
Проблема починається тоді, коли малятко нікого обіймати-цілувати не хоче, а у нього висять над душею і соромлять, а то і насильно притуляють до іншої людини, щоб обійми відбулися. Неважливо, яка причина, з якої умовну бабусю на цей раз не захотіли обійняти.
Повага до факту, що дитина не готова вступати у фізичний контакт, виховує в дівчинці впевненість, що фізичні контакти взагалі вимагають згоди. І, на жаль, навпаки.
Напевно, всім сучасним людям ясно, який зв’язок є між твердженням про необхідність згоди на фізичний контакт і вмінням оцінити сексуальний контакт як добровільний або насильницький.
Що стосується того факту, що бабуся (тітка, гостя і т.д.) можуть образитися, якщо їх не зустріти привітно, то можна згадати, що дорослі люди практикують безліч різних способів показати свою радість від зустрічі або просто ввічливо привітатися. І всі вони годяться дітям!
«Все одно доб’юся свого»
Часто буває, що дівчинці не подобаються якійсь одяг, взуття або зачіска – але її мамі (або іншим родичам) представляється дуже важливим змусити дівчинку надіти саме це плаття, саме ці туфлі або заплести волосся саме таким способом. І чим наполегливіше дівчинка ухиляється і більше пояснює, що саме цього-то і не хоче – тим більше упирається старший родич.
Без психолога не розібратися, коли мова йде про спрагу відчути владу (ти не хотіла – але я все одно доб’юся свого!), а коли про знижену емпатію укупі з невиразним відчуттям, що саме має зробити дівчинку щасливою.
Одна мама в дитинстві так хотіла красивих суконь замість практичних турецьких штанів, що застрягла у твердженні «плаття означає щастя». Інший тато взагалі не був дівчинкою, але тримає в голові образ якоїсь зразкової дівчинки й відхилення від нього сприймає, як в принципі відхилення від норми.
У підсумку все закінчується тим, що родич шукає спосіб примусити дитину зробити саме те, що викликає у дитини відторгнення.
Мова необов’язково про пряме насильство. У хід можуть йти багатотижневі вмовляння і підкупи солодощами, іграшками, особливими прогулянками. Схема одна. Батько, добившись свого, обов’язково звертає увагу дитини на те, що саме тепер-то і добре. Не питає дитину, чи добре, зауважимо, а стверджує, що для дівчинки добре.
Але ж дівчинка могла не любити ці туфлі, тому що нозі боляче і це для неї все перекреслювало. І не любити ці кіски з тієї ж причини – чутлива шкіра голови, хворобливі відчуття. А може, у неї просто інші уявлення про красу?
«Не було боятися. Так все нормально вийшло. Мабуть, тебе не поламали. Добре ж тепер все», – ці фрази потім входять в сексуальний досвід багатьох жінок, заважаючи їм зрозуміти, що сталося саме насильство. Нема чого й замислюватися, чи сподобалося тобі.
Читайте також: Ти ж дівчинка! Чому не можна говорити це дочкам
Харчове насилля
Не давати дівчинці їсти, коли вона голодна. Примушувати їсти, коли не голодна. Змушувати їсти те, що вона не хоче, хитрістю засовуючи цей продукт в кожне блюдо і сміючись над тим, як дівчинка обурюється, знову виявивши у своїй тарілці те, чого не хотіла б там бачити. Все це – різновиди харчового насильства.
Ще в середині двадцятого століття почала поширюватися теорія, що виховання нашої сексуальності починається з розвитку нашої чуттєвості взагалі, і більшу частину цього розвитку складають відносини з їжею.
Людина, яка звикла шукати та визначати для себе, що їй смачно і що – не дуже (навіть якщо вона не робить вибір кожного разу на користь тільки смачного), буде діяти так само і щодо свого сексуального життя.
Людина, якій інші люди не давали можливості відмовлятися від їжі, потім буде коливатися, не розуміючи, коли час говорити «ні» неприємним сексуальним практикам.
Нехтування ж голодом, тобто фізичним відчуттям дівчинки, може вирости в її схильність ігнорувати голод інший – емоційні потреби. Відчуження від власних емоцій робить людину беззахисною перед насильством взагалі, в тому числі – сексуальним.
Автор Ліліт Мазикін
Моя дитина
За матеріалами
