Ми багато разів писали про токсичні фрази, які дорослі говорять дітям – усвідомлено і без задньої думки. А сьогодні хочемо поговорити про слова підтримки. І про те, що ми часом, намагаючись заспокоїти, умовити, підбадьорити дитину, насправді даємо їй досить шкідливі установки. З якими, швидше за все, доведеться розбиратися вже в дорослому віці.
Ні-ні, не треба допомагати, я зовсім не втомилася
Якщо ви й справді не втомилися – одна справа. Але найчастіше такі слова звучать, коли мама насправді без сил, але при цьому чомусь намагається бути героїнею і тією самою «досить хорошою матір’ю». Яка що? Правильно – не експлуатує дитячу працю; засинаючи на ходу, грає з дошкільням в хованки та бадьоро жартує, коли самій зовсім не весело. Тому, що впевнена: дітей не можна вантажити дорослими проблемами.
Насправді якщо дитина пропонує вам допомогу (сама заливає пластівці молоком на сніданок в суботу, щоб ви виспалися, біжить за продуктами, та просто миє за собою чашку або спокійно включає мультик, бачачи, що ви втомилися) – приймайте її. Це не егоїзм, це педагогіка: саме так дитина освоїть спілкування на рівних, до якого прагнуть всі сучасні батьки. І навчиться емпатії.
А ще (будемо чесними) фрази з серії «Я анітрохи не втомилася» найчастіше містять в собі приховану маніпуляцію. Ми ніби хочемо звернутися по допомогу, але чомусь робимо це такими ось щипцями – ставимо людину в стан, в якому вона просто не зможе її не запропонувати. Якщо ж вона відмовить або проігнорує ваш натяк, то, швидше за все, буде потім мучитися почуттям провини. А це один зі способів віддалити від себе дитину, вважає психолог, фахівець з емоційного інтелекту Вікторія Шиманська:
– Почуття провини дуже швидко переростає в стан відторгнення. І це абсолютно природно, тому що людина, яка відчуває себе перед кимось винуватою, починає уникати цієї людини, відсторонюється від неї. Але й у вас повинно бути почуття провини («Я погана мати: лежу, поки моя дитина миє посуд», «У мене немає сил пограти» і так далі). Якщо ви й справді сильно переживаєте із цього приводу, просто розділіть з дитиною домашні справи та зробіть їх разом. Або пограйте в щось не енергозатратне. Якщо сил немає, приймайте допомогу і не переживайте. Буде вільний вечір, вихідні, відпустка – і ви все надолужите. Почуття провини не робить нас або наші відносини кращими – воно, навпаки, працює на відторгнення, усунення та руйнування.
Альтернативне формулювання: «Я і справді сьогодні втомилася, буде здорово, якщо ти мені допоможеш / даси пів годинки на відпочинок».
Нічого, мене в дитинстві взагалі пороли
Начебто слова підтримки, але насправді ніякої підтримки (крім сьогочасної, та й то сумнівної) ми ними дітям не надаємо. Варто просто задуматися: що саме ми хочемо донести до дитини цією фразою? Що ось їй зробили зауваження, але не варто переживати: буває і гірше? Але зауваження (навіть якщо воно несправедливе) – це ж в будь-якому випадку привід для рефлексії: чому людина так сказала, як уникнути подібних ситуацій в майбутньому. І це буде корисніше, ніж просто побігти далі, видихнувши: «Ух, добре хоч не відшмагали!»
Читайте також: Як батьки власними вчинками гублять таланти дітей
Ну і взагалі – навіщо підсвічувати досвід тілесних покарань в такому контексті, навіщо давати йому героїчного забарвлення? Якщо хочете поговорити про це з дитиною, краще зробити це в нейтральній ситуації та в довірчому тоні, розповісти, що це неприємний для вас досвід, що ви не тримаєте зла на старших, але самі не вважаєте це прийнятним.
Альтернативне формулювання: «Мене в дитинстві теж лаяли, і мені було прикро, поговорімо про те, що тебе засмутило найбільше».
Швидше збирай іграшки, а то тато розсердиться
А ще «Ось батькові скажу» і класичне директорське «Завтра в школу з батьком». Зрозуміло, що батьківщина цих та подібних фраз – десь в 50-х роках СРСР: суворий післявоєнний час, чоловіків мало, і їх прийнято максимально захищати від чисто «жіночих» турбот – дітей, побуту іншого. Ну а якщо вводити в курс справи, то з якихось зовсім вже кричущих приводів.
Зараз мотивація у тих, хто говорить такі слова, може бути іншою – та й про маму сам тато так сказати може. Сенс начебто вкладається простий: давай не сердити / засмучувати / розчаровувати другого з батьків. Але насправді дитина чує: «Наш тато неврівноважений, давай не ризикувати». І несвідомо починає бачити другого з батьків саме таким. А першого, звичайно, добрим поліціянтом в білому пальті. Так кому і яку послугу ми надаємо, кажучи подібні речі?
Альтернативне формулювання: «Ми з татом пишаємося, що ти сам прибираєш іграшки, – наведеш порядок?»
Я готувала, докладала зусиль – тобі сподобається!
Здавалося б, маємо ж ми право звернутися до совісті, коли дитя говорить «фу» на фірмовий борщик? Адже ми й справі старалися. Але насправді тут виникає підміна понять. Як саме ми хочемо змінити ситуацію, вимовляючи такі слова? Нам важливо, щоб коронний борщик похвалили? Або важливо навчити дитини культури спілкування?
Якщо друге (а саме це правильна відповідь) – фрази про те, що в супчик вкладена вся душа, не спрацюють. Тут скоріше важливо пояснити людині, як правильно відмовлятися від того, що тобі не подобається. Як можна зробити це без грубості.
А ось наполягаючи на тому, щоб людина з’їла хоча б пару ложечок («Бабуся чотири години над цим холодцем чаклувала»), ви швидше надасте дитині ведмежу послугу. Тому, що дасте зрозуміти: її «ні» для вас нічого не означає. На майбутньому людини таке виховання може позначитися найнеприємнішим чином: вона буде легко піддаватися впливу, не навчиться розуміти, чого хоче сама, не навчиться відстоювати свою думку. А відсутність цих якостей, на думку сімейного психолога Марини Гогуєвої, може привести до сумних наслідків в підлітковому віці: дитину, наприклад, легко можна буде взяти «на слабо». Причому за допомогою тих же самих інструментів, що колись використовували батьки («Дарма, чи що, ми тебе на цю вечірку запросили!»).
Альтернативне формулювання: «Ти зовсім не зобов’язаний це їсти. Але чути слово “фу” мені прикро, давай наступного разу без нього».
Вони всі дурні, а ти в мене найкращий
Нагадувати дитині про те, вона чудова і що ви її любите попри все, в якомусь сенсі обов’язок батьків. Але тут важливо пам’ятати про ту саму безумовну любов, про яку говорять і пишуть всі сучасні психологи. Саме вона (а не похвала за щось конкретне, не порівняння з кимось) буде для людини важливою опорою, допоможе їй повірити в себе.
Якщо ж хвалити дитину, наприклад, порівнюючи з іншими («Ти краще цих дурних однокласників», «Той хлопець дурень, нічого не розуміє і не вартий твоїх сліз», «Вона ще пошкодує, що тебе не оцінила»), це, навпаки, може зробити її менш стійкою. І замість того щоб спокійно рухатися далі, у своєму напрямку, дитина може забажати довести тим самим «дурням», що вона і справді краще (вони ж дурні, не розуміють, а ще повинні пошкодувати – так мама сказала). «Нехай побачать, що вони втратили», «Довго за вами бігав, щоб довести, яке ви нікчема». Знайоме? Ну і навіщо людині ці непотрібні та часто принизливі енерговитрати?
Альтернативне формулювання: «Я люблю тебе і завжди буду поруч, а інші люди зовсім не зобов’язані це робити – як і ти не зобов’язаний любити та цінувати всіх сторонніх людей».
Моя дитина
За матеріалами
