Часто батькам здається, що хамство, зухвалість, брехня — це жахливо, дитина раптово «зіпсувалася». Чому це нормально, пояснює підлітковий психолог, Марія Завалішина.
Ознаки того, що дитина стає підлітком
- Дитина все частіше перебуває в поганому настрої, стає дратівливою, сумною, замикається в собі
Пубертат — дуже складний період, в цей момент відбуваються зміни не тільки фізіологічні, але і досить глибокі особистісні. Крім того, важливу роль починають грати гормони та нейромедіатори.
В організмі кожної людини є нейромедіатор дофамін, який відповідає, якщо говорити простою мовою, за відчуття щастя, добробуту, радості, безпеки та бере участь в механізмі, який забезпечує стійкість до стресів.
Я недавно була на лекції в одного відомого нейробіолога, яка як раз займається в тому числі, тим, що відбувається з мозком людини в пубертатний період. Так ось, вона розповіла, що дослідження показують, що базовий рівень дофаміну у підлітків знижується, це означає, що гірше працює система підкріплення, тобто людину перестають радувати буденні речі та загальний фон її настрою знижується, так само знижується її активність і вона починає шукати пригоди. Для того, щоб якось компенсувати свій стан.
Це підтверджує те, що ми спостерігаємо у своїй роботі, активно взаємодіючи з підлітками та чуючи слова їх батьків. Навіть якщо лють здається батькам невиправданою, повірте, дитина кричить, грубіянить, ляскає дверима тому, що реально дуже сильно злиться і не справляється зі своїми емоціями. Їй фізіологічно складно відреагувати адекватно ситуації.
Саме тому підлітки, прагнучи підвищити рівень дофаміну (неусвідомлено, звичайно) виходять на вулицю і починають шукати різні пригоди, екстремальні речі та нові досліди — тільки так вони можуть підвищити свій рівень радості. При цьому, наскільки мені відомо, на “пригодах” виділяються більші дози дофаміну, ніж у дорослих. Тобто, система працює з більшою амплітудою: базовий рівень нижче, а сплески інтенсивніші. На «пригоди» вони реагують з особливим задоволенням і радістю.
2. Дитина виявляє зневагу до батьківської думки
Якщо для молодших дітей дорослі є важливим орієнтиром, а їх думка — істиною, то у підлітка на перший план виходять однолітки.
Одна з основних завдань цього віку — встановлення відносин з однолітками. Друге найважливіше завдання — сепарація з батьками, відділення та придбання незалежності. Ці завдання диктує їй природа. Цим і обумовлене негативне ставлення до батьків, скоріше, навіть не негативне, а амбівалентне.
Причому, тут є пастка: думка батьків насправді продовжує для них бути значущою, але демонструвати це відкрито не можна — адже підліток прагне до незалежності. Тому зовні він виявляє зневагу, а всередині більш ніж коли-небудь потребує підтримки. Але він не може, як маленький, підійти та покласти голову на плече — він повинен воювати, протистояти, захищати свою незалежність, свою «територію».
І тут від батьків потрібно неймовірне терпіння — важливо не бути занадто наполегливими, але і не ігнорувати. Важливо, щоб підліток знав, що батьки поруч і відкриті до нього. Не сприймати нападки підлітка на свій рахунок, не відвертатися від нього, але і не пускати все це на самоплив.
3. У дитини знижується мотивація до навчання
В цілому, у дітей підліткового віку знижується інтерес до всього — їм перестає бути цікаво ходити на гуртки, на різні цікаві заняття, знижується значущість всього цього. Якщо проводити багато часу з підлітками, стане зрозуміло — їх самі часто вживані слова це «нудьга», «туга», «мені нудно». Я б це пояснила знову-таки зниженням рівня дофаміну — саме це може давати такий ефект.
Читайте також: Ми відповідаємо за тих, кого вчасно не відпустили
Як ми вже говорили вище, їх перестають радувати буденні речі. Постійне почуття спустошення, пригніченості, сприйнятливість до будь-якого стресу. Ну, все не так фатально, скоріше, загальний фон настрою і мотивації до якоїсь конструктивної (на погляд оточення) діяльності знижується.
Найбільш активно і яскраво виявляється і зберігається інтерес — це спілкування з однолітками. З боку це виглядає як «він весь час сидить в телефоні», але насправді це і є та сама необхідна комунікація з однолітками. Все інше цікавить підлітка в другу чергу — і це нормально.
Але тут так само важливо батькові чи матері не бути занадто наполегливим, але і не пускати все на самоплив. Важливо, щоб підтримувалося виконання обов’язків, дотримання домовленостей, щоб підліток брав на себе відповідальність за те, що з ним відбувається. Хоча б у тому обсязі, в якому це можливо.
4. Дитина прагне долучитися до якої-небудь субкультури
Адже, в дітей що в цей момент відбувається — вони шукають себе. А для цього їм потрібно зруйнувати все старе і побудувати нове. Вони намагаються зрозуміти — хто я, чого я хочу, що для мене важливо. І часто вони цю свою ідентичність шукають через ототожнення з якимись субкультурами — це вносить ясність.
У них в голові світ змінюється, простір навколо на шматки розлітається, і їм важливо знати, що десь їх розуміють і приймають — саме це вони знаходять в товаришах по субкультурі. Тому часто всі ці підліткові субкультури охарактеризовані тим, що вони повстають проти світу дорослих. Адже, як ми говорили раніше, протистояти дорослим дуже важливо, точніше, створювати видимість цього протистояння.
5. Дитина починає затято охороняти свій особистий простір
Кімната стає фортецею, на комп’ютері — пароль, до особистих речей підлітки ставляться набагато вразливіше, ніж раніше. Не тому, що вони хочуть приховати щось жахливе, як відразу думають багато батьків, а тому, що це дає їм відчуття власних кордонів, відчуття самостійності, цілісності, відчуття своєї ідентичності.
І якщо батьки в цей момент намагаються ці кордони порушити, лізуть в особисті речі, влаштовують перевірки, то між ними й дитиною створюється ще більша дистанція.
Батькам важливо допомогти підлітку в підтримці цих кордонів, поставитися до них з повагою, це додасть його новому крихкому світу стійкості, а якщо батьки чимось стурбовані, то краще говорити про це відкрито. Можливо, підліток відповість на це з вдячністю і зможе проявляти більше відкритості, коли побачить, що на його територію не зазіхають.
Автор: Марія Завалішина
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
