Кожній дівчинці хочеться відчувати любов і підтримку своєї мами. Хочеться знати, що є людина, яка завжди зрозуміє, підтримає і буде поруч не дивлячись ні на що. І багато хто дійсно отримують все необхідне. Але є й такі, яким маминої підтримки не вистачає.

Психолог Оксана Пушина поділилася тими фразами, які допоможуть вивести відносини матерів з доньками на новий рівень:

Моя мама завжди була дуже мудрою. Можливо, вона навіть не усвідомлювала своєї мудрості. Просто жила і давала мені цінні уроки й поради. Завдяки їм я виросла щасливою, самодостатньою і впевненою в собі жінкою. Своїм донькам я теж намагаюся говорити те ж, що вона говорила мені завжди.

«Яка ж ти красуня!»

Дівчаткам з народження треба говорити цю чарівну фразу. Любов до своєї зовнішності прищеплює мама з найперших свідомих днів. У підлітковому віці особливо важливо чути, що ти красуня, і не просто чути, а й бачити, що мама реально так думає, а не просто підбадьорює тебе. Мама повинна знаходити свою доньку красивою і з прищами, і з невдалою зачіскою, і з забрудненим після городу лицем. Красунею потрібно називати не тільки за зовнішню вроду, але й за душевні якості. Щоразу за добрий вчинок, за добре зроблену справу потрібно називати красунею.

«Хороші друзі на дорозі не валяються»

Коли я була маленькою і сварилася з подружками в пісочниці, мені хотілося, щоб вони першими йшли зі мною миритися, тому що я красуня і королівна. Мама ласкаво переконувала мене, що дружба — це маленька квіточка, яку треба поливати кожному, хто цій квіточці радіє. А красуні саме так і роблять: цінують друзів, намагаються їх не ображати, а якщо образили — вибачаються і миряться.

Коли я стала підлітком, мама розуміла, що друзі — мої скарби. У неї у самої з дитинства були подруги, вона їх цінувала і берегла відносини з ними.  Вона мені казала, щоб я запрошувала друзів додому, пригощала чаєм, не тримала на порозі, якщо за мною зайшли, щоб заходили й відчували себе у нас затишно, казала, що друзям треба радіти, треба допомагати. Завдяки маминій турботі про мої стосунки з друзями у мене багато надійних людей в моєму житті, з якими я хочу ділити свої радості та тривоги, і я знаю, що завжди знайду у них підтримку.

«Добре відпочинь і розважся!»

Мами моїх подруг майже завжди були суворими, вічно бурчали, і якщо і відпускали доньок кудись увечері з друзями або на шкільну дискотеку, то перед цим їм треба було виконати список Попелюшки. А моя мама ніколи так не робила. Вона дуже цінувала веселощі, сміх, хвилини безтурботності й танці. У школі вона із задоволенням відпускала мене на дискотеки, допомагала вибрати вбрання, не затримувала, якщо я йшла на прогулянку, через недомитий посуд. Я ж не кожен день розважалася! Зазвичай тільки у вихідний день…

Коли народилася моя старша  дочка, мама часто пропонувала свою допомогу, посидіти з дитиною, щоб ми з чоловіком могли відпочити й розслабитися, сходити в кіно, в ресторан, зустрітися з друзями або просто погуляти. Зараз, коли я приїжджаю до неї з дочками, вона мало не виштовхує мене за двері зі словами: «Іди розважся з подругами, ти їх давно не бачила! Тільки добре розважся, потім розкажеш, а ми тут теж повеселимося і розважимося, так що не турбуйся про нас! »

Відпочинок і веселощі дають нам можливість підбадьоритися, перезавантажитися, не втратити смак до життя і радість від нього. Цього не можна позбавляти жодну людину на світі.

«Як би ти хотіла вчинити?»

Життя не завжди пропонувала веселощі. Були й складні моменти. Доводилося приймати рішення, і часом ці рішення прийняти було складно. Кожен раз, коли мама бачила, як я вагаюся з вибором, вона зупиняла істерику моїх думок одним простим питанням: «Як би ти хотіла вчинити?» Вона не тиснула на мене, не вказувала, яке рішення правильніше, не було ніколи директив, що я повинна зробити ось так-то, тому що мамі здається, що так краще. Вона вчила мене слухати насамперед своє серце. Що підказує воно? І тільки потім приймати рішення, зваживши всі за і проти.

Це вміння дуже важливе для формування відповідальності та самоповаги. Після прийняття рішення, яким би воно не було, навіть якщо воно не подобалося моїй мамі, вона ніколи не критикувала мене. Могла м’яко поставити якесь питання, але ніколи не засуджувала і не критикувала. За свої рішення я відповідала сама і не відчувала себе безпорадною.

«Мені дуже шкода, що так вийшло»

Це могли бути й інші слова, звичайно. Головне, мама завжди вміла висловити мені своє співчуття, якщо у мене щось йшло не так, траплялися втрати та розчарування. Навіть коли вона не могла мене зрозуміти, вона все одно знаходила спосіб підтримати мене і проявити емпатію.

Це важливе вміння — відчувати іншу людину. Промовчати в потрібний момент, не заважати побути з собою. Кивнути у відповідь на зітхання. Не робити зайвого, не говорити зайвого, не намагатися зробити хоч щось, якщо сам не розумієш, що саме потрібно іншій людині в цей момент. Мама вчила мене цим тонким налаштуванням.

Коли помер мій чоловік, багато родичів вважали своїм обов’язком подзвонити в той же день і висловити співчуття телефоном. Я не брала слухавку, а вони просто не могли зрозуміти, чому я не хочу їх чути, і навіть ображалися! Двоюрідна сестра пізніше скаржилася на тіток, що вони змушували її дзвонити мені зі співчуттями у день аварії, хоча сама вона вважала, що співчуття краще висловити особисто і трохи пізніше. Я б зробила так само. Не всі моменти підходять для демонстрації того, яка ти хороша. Іноді важливіше помовчати поруч з людиною, ніж заповнювати тишу своїми словами жалю. Мама перетворилася в ті дні в мого ангела-хоронителя. Вона не стогнала, й не голосила, яка я бідна і нещасна і як мені тепер жити. Вона просто була поруч, і її співчуття виражалося в турботі про мене і моїх дітей. А не в словах.

 

Зазвичай такі визнання пишуть, коли близька людина йде. Моя мама все ще зі мною, вона здорова, вона, як і раніше, вчить мене посміхатися і радіти життю. І я вдячна кожному дню, який дарує мені щастя бачити улюблених людей поруч.

А які важливі фрази ви чуєте від своєї мами?

Моя дитина
Фото з відкритих джерел

За матеріалами