Мабуть, кожного з нас ростили люблячі батьки, які прагнули дати дитині найкраще, те, що їй обов’язково стане в пригоді в житті. Але поняття про найкраще у всіх батьків були свої, часто абсолютно не збігалися з думками дипломованих психологів, оточення і власних дітей.

І коли настає час і народжується своє довгоочікуване та улюблене чадо – деякі молоді мами й тата усвідомлюють, що ніколи не будуть виховувати його за зразком своїх батьків. На світ вихлюпується маса затаєних дитячих прикрощів і страхів, і даються урочисті обіцянки – ніколи не робити помилок, які робили батьки. Правда, коли настає нелегкий час виховання, не помилятися, виявляється не такою вже простою справою.

Помилки, які молоді батьки клянуться не повторювати

1. «Я не критикую – я виховую»

«Скільки можна займатися дурницями?», «Поїж нормальну їжу, а не цей жах!», «З якого місця у тебе руки ростуть?», «Кинь, а то впустиш!», «Що, знову нічого без мене не виходить?». У пам’яті міцно друкуються, на перший погляд, звичні, але такі образливі слова, які кожен міг чути все дитинство. Вічно зганяючи своє роздратування і невдоволення на дітях, батьки й не підозрювали, що тим самим могли нанести травму на все життя. А на питання вже змужнілої дитини, навіщо вони так поступали, здивовано знизують плечима: «А як же інакше, якщо ти й не ворушився, поки не покритикуєш». Але цей спосіб ніколи не працював, хоча і регулярно застосовувався.

2. Знову бойкот

Мама знову мовчить. Не посміхається, не розмовляє, навіть у твою сторону не дивиться – «Що я знову накоїла?». І весь вечір сидиш і згадуєш, чим могла її образити. Ще не доходиш до точки кипіння і не йдеш вибачатися, не розуміючи, за що. Ігнорування триватиме до тих пір, поки мама повністю не задовольниться твоїм «щирим» каяттям. Ніякого каяття, звичайно, не було, образа мами не усвідомлювалася, зате була злість і досада. З віком, вибачатися діти навчилися, ігнорування практично припинилося, але тепер і не потрібно. Рідко бачитися стали, не хочеться, якось.

Читайте також: Найкоротша консультація психолога для батьків. Її повинні прочитати всі, у кого є діти!

3. «Ось коли на свою квартиру заробиш, тоді й вирішувати сам будеш!»

Коли суперечка заходила у глухий кут, і ніхто не хотів поступатися, то в хід йшов безумовний батьківський авторитет, заснований на твоєму повному фінансовому безправ’ї. Залежність від батьківських грошей ставилася як остання точка, викликаючи тільки безсилу образу. А ще – бажання дочекатися закінчення школи та виїхати назавжди, якомога далі.

4. «Знову я гірша за всіх»

Батьки часто ставлять в приклад інших дітей, зрозуміло, вони набагато кращі за своїх. Чужі діти ідеально прибираються в будинку і, ніколи – не розкидаються шкарпетками (Як їм це вдавалося?). Синів і дочок маминих подруг брали на круті конкурси, вони чудово вчилися, допомагали з молодшими братами та сестрами, ніколи не огризались, завжди робили уроки й (О, жах!) – вчасно лягали спати. Це завжди ранило своїх дітей, і замість того, щоб відчути бажання стати такими ж крутими, як Вася, відчувалася туга і здивування – чому ж батьки так сильно люблять не мене, а Васю?

5. «Це моя кімната!»

Особистого простору дитини, як такого, взагалі не існувало. Всі двері повинні бути відкриті, доступ повинен бути в ту секунду, як заманеться батькам. Вони могли увійти, поритися в речах, поставити або прибрати меблі, наклеїти або зірвати шпалери, які теж самі вибирали. Особисте життя залишалася неухильним правом батьків, а діти могли тільки про це мріяти.

6. «Через не можу!»

У дитинстві ми постійно бунтували проти дрібних насильств. Вони не були такими вже важливими – обов’язково треба доїсти все, що на тарілці, піти в гості до родичів і терпіти їх, навіть якщо всі хлопці гуляють, носити сорочку, що подарували – навіть якщо вона жахлива. Чомусь батькам здавалося, що якщо дитина не навчиться терпіти всі ці дрібні незручності, то їхнє життя пройшло даремно. Діти навчилися цього, і тепер також терплять давно обридлу роботу або токсичні відносини.

7. «Мені за тебе соромно»

Часто замість того, щоб поспівчувати або підтримати дитину, батьки демонструють всю недоречність її поведінки або виявлених емоцій. Маніпулювання соромом, зображення виховного процесу, замість того щоб розібратися, що викликало сильну реакцію – сильно ускладнює довірливі відносини. Підсумком було те, що дитина замикалася в собі, більше не намагалася «достукатися» до батьків, і до підліткового віку практично переставала з ними спілкуватися.

8. «Рано радієш»

Право на радість треба було заробляти. І навіть коли вона траплялася – її відразу знецінювали так, що причин для щастя ставало все менше і менше. Тільки погане могло обговорюватися, за те, що трапилося лаяли, пояснювали, що цього не можна було робити. А такі «дрібниці», як п’ятірка за важку контрольну або щось хороше, сприймалися як швидкоплинне, несуттєве. Краще про хороше взагалі не згадувати, щоб «не наврочити», воно все одно швидко пройде, щоб змінитися на погане.

Зараз колишні діти виросли й самі стали батьками, і розуміють, що їх насправді дуже любили й говорили все не зі злістю. Всі батьки хочуть своїм дітям добра. Правда, вони не завжди розуміють, як правильно підтримувати, мотивувати й не засмучувати своїх дітей. А зараз для нового батьківського покоління є всі шанси – консультації психологів, література по дитячому вихованню, можливість отримати допомогу. Все це, безумовно, допоможе стати батьками набагато кращими, ніж були у нас.

Моя дитина
Джерело

Залиште свій коментар

коментарів