Безумовно, кожен з батьків бажає добра своїй дитині. Саме тому когось з дитинства критикують і тим самим створюють стимул ставати кращим. Когось ніколи й ні за що не хвалять, боячись виховати з чарівного карапуза самозакоханого егоїста. Але, як свідчить досвід, найчастіше такі виховні методики приносять дитині більше шкоди, ніж користі.
Ми вважаємо своїм обов’язком розповісти про небезпечні батьківські фрази й переконання, через які дитина згодом може стати закомплексованим дорослим, який ненавидить свою зовнішність.
Завжди «підправляють» зовнішність дитини
Жодна дитина не соромиться свого тіла доти, поки не зіткнеться з нав’язуванням ідеї ззовні, що з ним щось не так. Не варто постійно намагатися «поліпшити» зовнішність дитини й просити її прикрити волоссям великі вуха, не посміхатися на весь рот кривими зубами або втягнути живіт, який випирає.
Психологи впевнені, що з часом така «турбота» призведе ваше чадо до тілесного дисморфічного розладу — явища, при якому людина настільки зациклена на якомусь «дефекті» своєї зовнішності, що не може спокійно дивитися на себе в дзеркало і спілкуватися з людьми. Зайва сором’язливість, страх бути засміяним, почуття власної «не краси» — це лише частина наслідків такої батьківської поведінки.
Критикують самих себе
Буде краще, якщо ви перестанете постійно критикувати себе, соромитися свого тіла або окремих його частин. Припиніть з відчаєм дивитися в дзеркало і трагічно зітхати. Як свідчать дослідження, дівчинка, чия мати постійно критикувала свою фігуру, з великою часткою ймовірності перейме від неї цю рису в підлітковому віці та надалі, можливо, заробить собі розлад харчової поведінки.
Критикують зовнішність дитини
Великі психологічні проблеми чекають дитину, чиї особливості зовнішності сприймаються батьками виключно як вади. Чим яскравіші порівняння та метафори супроводжують зауваження батьків, тим гірше. «Ноги як два сірники», «спина, як знак питання», «ріденьке волоссячко» – чудові фрази, щоб раз і назавжди поселити в дитині глибоке почуття невпевненості в собі.
«Особливо запам’яталася мені одна дівчинка, — поділився випадком з життя один фотограф. – Як вона чудово позувала без підказок: і так, і сяк, очі горять. Але тут втрутилася мама: “Ти що тут витворяєш? Ти навіщо руки під голову склала? Ти що, як жебрак? Сфотографуйся нормально!” Результат передбачуваний: дитина згасла, і, як не старайся, в результаті виходила звичайна постановочна фотка. Маму це влаштувало».
Втішають дитину через нібито її недоліки
Деякі батьки такі ласкаві до своєї дитини, що раз у раз проявляють жалість до її зовнішнього вигляду. Регулярно нагадують, що зовні вона хоч і «не вдалася», зате людина гарна. А ще з ретельністю шукають те, що може компенсувати «некрасивість» дитини: «ноги товсті, зате прямі», «зуби криві, але хоч прищів немає».
Коли батьки демонструють поблажливість до недоліків свого чада, вони так чи інакше загострюють увагу на тому, що а) дитина недостатньо гарна ; б) вада в зовнішності настільки сильна, що її потрібно чимось компенсувати. З таких дітей нерідко виростають дорослі з почуттям якоїсь неповноцінності, яку потрібно приховати або чимось зрівноважити.
Повторюють, що зайва вага, зморшки, старість — це жахливо
Діти чудово переймають ставлення батьків до власного тіла й до тіл інших людей. Психологічні дослідження визначили, що бажання схуднути з’являється у дівчаток приблизно в 6 років. Чому? Тому що вони з народження, як губка, вбирають в себе суспільні переконання про те, що бути товстим — погано, і що для того, щоб мати ідеальну фігуру, потрібно сидіти на дієті.
Вкладаючи в голову дитини думки про те, що старість, зайва вага, зморшки та будь-які інші недосконалості жахливі та неприйнятні, батьки виховують людину, яка буде страждати від власного перфекціонізму й не зможе спокійно сприймати недоліки інших людей.
Суперечать самі собі
Суперечливі думки й слова бентежать дитину. З одного боку, мама войовничо відбирає блиск для губ і категорично забороняє фарбуватися, а з іншого — захоплюється красунями, які не сходять з обкладинок журналів і екранів телевізорів. Або тато підбадьорливо каже, що зовнішність не головне, а сам оглядається услід за гарненькими жінками.
Так батьки вселяють дитині думку: «Краса — це не твоє». А потім ці ж батьки дивуються, чому їх дочка або син страждають від низької самооцінки та вважають, що вони гірші за інших.
Ставлять себе за приклад
А є такі батьки, які не пропустять нагоди розповісти дитині, якими чарівними красенями вони були в молодості. І неодмінно згадають, що за ними в цьому віці вже натовпи шанувальників бігали. А вкінці трагічно підсумують, що дитя пішло не в них, і взагалі незрозуміло, «в кого ти такий удався».
Думаєте, такі зауваження змусять дитину ще більше захоплюватися батьками та надихнути її на глобальні зміни? Однозначно навпаки. Дитина буде соромитися, що не відповідає очікуванням сім’ї, і нічого, окрім моральних страждань, це їй не принесе.
Смакують недоліки чужої зовнішності
Прекрасна руйнівна ідея — судити людей не за діла, а за зовнішній вигляд. Краще все ж утриматися від критики тих, хто, на вашу думку, запустив себе, недозволено розтовстів, схуд, полисів або просто одягнувся не так, як вам подобається. Не варто переконувати дитину, що головне в людях — те, як вони виглядають, а не те, які вчинки вони роблять.
Подорослішавши, така людина навряд чи зможе адекватно сприймати своє тіло. Напевно, вона постійно буде самостверджуватися коштом інших, адже оцінювати себе поза контекстом зовнішності просто не зуміє.
Не кажуть дитині, що вона гарна
Одна з найбільших помилок у вихованні — це ніколи не хвалити свою дитину. Чомусь деяких батьків лякає думка, ніби дитя вважатиме себе красенем і вирішить, що заслуговує в житті чогось гарного. На запитання чада, чи красивий він, мама і тато впевнено відповідають, що він просто симпатичний або, гірше того, звичайнісінький. Загалом, роблять все, щоб не наврочити дитину і не дати їй приводу зазнатися.
Батьківська підтримка, теплота і прийняття відіграють ключову роль в становленні самооцінки дитини. Якщо мама або тато, чия думка така авторитетна, не вважають її красивою, то як же вона повинна ставитися до себе? У дорослому віці такій людині буде дуже непросто викорінити комплекси, які в дитинстві їй вселили батьки.
Як ви вважаєте, чи вплинули на вашу самооцінку якісь фрази батьків, сказані в дитинстві?
