Усім нам деколи потрібна допомога або порада щодо виховання наших дітей. Отже, ловіть деякі підказки:
1. НІКОЛИ не відповідайте дитині агресією на агресію!
2. Про заборони.
Коли ви повідомляєте дитині про заборону, стежте за тоном. Він повинен бути дружнім і роз’яснювальним, а не владним. Виключіть зі свого лексикону фрази типу «не можна, тому що я так сказала!», «Не можна і все!». Говоріть: «Не можна бо …», пояснюйте причинно-наслідкові зв’язки. А краще за все сказати, починаючи з фрази: «Я не можу собі дозволити, щоб …», наприклад – «ти перегрівся на сонці, а потім у тебе боліла голова і шкіра».
3. Права і правила.
Обмеження, вимоги і кордони в житті дитини необхідні для її безпеки і відчуття себе в надійному передбачуваному середовищі. Але цих правил не повинно бути більше, ніж прав дитини і добре було б надати правилам достатню гнучкість. Завжди є заборони, які не обговорюються, вони ставляться до здоров’я і безпеки. Але так само дитині необхідний психологічний простір для тренування здатності до свідомого вибору, і питання, які вона може вирішувати самостійно. Дитина – повноцінний член сім’ї і хоча б іноді включайте її в процес сімейної наради з приводу прийняття рішення, наприклад про якусь покупку (якщо це щось доступне), шанобливо вислухайте її думку.
4. Узгодженість.
Про зміст правил і обмежень для дитини повинні бути поінформовані всі члени сім’ї, які беруть безпосередню участь у вихованні дитини, узгодженість необхідна. Вимоги, які пред’являються дитині близькими, не повинні нести суперечливий характер.
5. Спокуси і відповідальність.
У кожного вікового періоду є свої завдання і обмеження. Наприклад, дитині до п’яти років не може бути властива акуратність – це вік «забруднюваності» і дослідження навколишньої дійсності. А малюк, який повзає або починає ходити, все тягне, перевертає, відкриває шафки. Це ті спокуси, які дитина не здатна контролювати в силу свого віку, вона розвивається таким способом. Щоб уникнути зайвих проблем і конфліктів, слід співставляти власні очікування з можливостями дитини. Візьміть на себе відповідальність за стан навколишнього оточення. Приберіть в зону дитячої недосяжності цінні і небезпечні предмети. Але не допускайте явного протиріччя між батьківськими вимогами і найважливішими закономірними для даного віку потребами.
6. П’ятнадцять хвилин.
Спілкуйтеся зі своєю дитиною з задоволенням, знаходьте час для ігор з нею. Як би ви не були зайняті, візьміть собі за обов’язкове правило проводити з дитиною 15 хвилин в день обов’язково. Вона повинна знати, що цей час повністю належить їй! Проводити його необхідно так, як бажає дитина, ці моменти НЕ для навчання і виховання, а для радості задоволення і відчуття близькості. 15 хвилин в день – це зовсім небагато для щастя і стабільності дитини.
7. Спілкування з однолітками
Це важлива сфера розвитку дитини, так само як навчання і гуртки. Час для гри і дружби повинен бути вбудовано в графік обов’язків.
8. Власний простір (кімната або куточок) у дитини повинні бути!
Дорослим необхідно шанобливо ставитися до цих кордонів, не вторгатися туди без дозволу господаря (в незалежності від його віку). Запитуючи дозволу увійти.
9. Більше одного.
Скільки б у вас не було дітей, важливо пам’ятати, що кожен з них має право на індивідуальну увагу мами і тата. Не кажіть дітям, що ви їх «любите однаково». Вони близькі, але все ж різні люди, окремі особистості, їм важливо це чути від батьків. Дуже віриться, що ви сильно їх любите, але все ж як двох окремих людей. Посил любові до дітей має звучати не в порівняльному ступені, а просто по-різному, з відмінностями.
10. Повага і ясність.
Якщо вже так сталося, що ви покарали дитину, то було б добре, якби це був самий крайній випадок. І тут є обов’язкові рекомендації: не принижуйте гідність дитини, караючи її; вона повинна чітко розуміти причину свого покарання; кількість зауважень – мінімальна; не карайте в присутності інших людей; вибираючи з двох зол – краще обмежити дитину, ніж зробити їй погано.
11. Щирість.
Навіть якщо ви дуже розсердилися або засмучені, не лишайте дитину контакту з собою, не ігноруйте її, не бойкотуйте! Така реакція травматична і руйнівна для психіки дитини. Цього кошмару, дитина не заслуговує НІКОЛИ, що б вона не накоїла! Набагато екологічніше щиро висловити свої почуття з приводу вчинку, наприклад: «Зараз я дуже злюся на те, що ти зробив (і описати помилкову дію дитини)!». І зворотна сторона медалі – щиро визнайте свої помилки, не бійтеся вибачатися. Говорити в таких випадках краще НЕ «вибач мені», а «мені дуже шкода, що я … (і описати свою помилкову дію)». Дитині потрібні не ідеальні батьки, а адекватні. Дозволяйте дитині себе критикувати. Вона теж має повне право злитися.
12. Я люблю тебе завжди.
Після будь-якої напруженої конфліктної ситуації або звичайного висловлювання свого невдоволення, обов’язково переконливо скажіть дитині кілька разів, що любите її не дивлячись ні на що. «Я злюся, я засмучена, мене засмутив твій вчинок, але я все одно люблю тебе. Я люблю тебе, навіть коли лаю. Я люблю тебе будь-якого, що б ти не зробив. Ти мені дуже потрібен”. Обов’язково розділяйте два поняття: дитина і її вчинок. Підкреслюйте дитині, що ви розсердилися не на неї, а на її вчинок – «Я розлютилася на те, що ти зробив (і опишіть дію)». Намагайтеся виключити з лексикону – «Я злюся на тебе», дитина це чує, як пряме звинувачення, напад, вона внутрішньо захищається і суть іншого послання не сприймає.
13. Тут і зараз.
Якщо конфлікт стався безпосередньо перед тим, як вам необхідно розстатися з дитиною надовго (на час сну, вона йде в садок, школу, або ви на роботу), то ні в якому разі не залишайте ситуацію в «підвішеному» стані, а дитину зі своїми переживаннями наодинці. Завершіть розмову, проясніть до кінця, розставте всі крапки, дайте дитині висловитися.
14. Без вини.
У разі, якщо в сім’ї відбувається розлад між батьками, сварки, конфлікти, хтось із членів залишає родину, то психіка дитини сприймає ці події специфічним чином. Дитина підсвідомо звинувачує себе в тому, що відбувається – «тато пішов, тому що я був поганим». Оскільки цей процес глибинний, то дитина навряд чи стане озвучувати те, що відбувається в її душі. У будь-якому випадку, в ситуації, що склалася дитині важливо пояснити, що вона тут ні при чому, особисто вона не має до цього ніякого відношення, це справи дорослих і вона тут ніяким чином не винна. Це робота, яку батьки повинні робити якомога частіше на тлі сімейного конфлікту або розпаду сім’ї, просто вставляти в різні контексти і повторювати якомога частіше фрази «ти ні в чому не винен», «ми не живемо разом, але ми дуже любимо тебе, ти завжди будеш нашим улюбленим сином, а ми твоїми мамою і татом ».
15. Чим пряміше, тим краще.
Спілкуйтеся з дитиною на прямих посланнях, без непрямих, подвійних, завуальованих фраз і натяків. Свої прохання, звернення та пояснення формулюйте для дитини дуже конкретно і прямо. У сприйнятті дитини будь-яке питання, яке не припускає поширеної відповіді, розшифровується як агресія; проста констатація очевидного факту без роз’яснення теж сприймається, як агресія. А на будь-яку агресію включається захисний механізм і, як наслідок – дитина не сприймає інформацію.
16. Самооцінка.
Ставлення до себе у дитини на пряму залежить від того, що їй про неї ж транслюють її батьки і близькі значущі люди. Позитивна самооцінка – це основа психологічного здоров’я. Поведінка, досягнення, успіхи дитини можуть не викликати гордості, але це не привід відмовляти дитині в любові і підтримці. Більш того, сім’я – це єдине місце, де дитина підтримку повинна отримувати, навіть якщо «весь світ проти неї». Атмосфера прийняття і довіри дасть можливість відкритися всім його здібностям згодом.
17. Порівняння.
Порівнювати себе з іншими – це нормальний елемент розвитку дитини в соціальному середовищі. Головний посил, який дитина повинна чути від батьків, коли порівнює себе з кимось: «Ти не гірша за когось, ти не краща за когось, всі люди різні і ти особлива». І корисним було б в цей момент ще дитину похвалити, підкреслити те, що в ній добре і те, що добре виходить. Якщо порівнюєте ви, то тільки з її ж власними досягненнями, які були раніше. Відмовтеся назавжди від порівняльних характеристик своєї дитини з іншими людьми.
18. Безумовне прийняття.
Дитина повинна знати і навіть не сумніватися в тому, що батьки її люблять просто за фактом її існування, а не за якісь хороші вчинки або зразкову поведінку. Це – безумовне прийняття дитини. Ваша любов і прийняття присутні завжди, як повітря, незалежно ні від яких її дій. Ось це: «Якщо ти не станеш слухняним, я не буду тебе любити» – жорстока і руйнівна маніпуляція дитячою психікою, що тільки формується, і за великим рахунком – це брехня, якщо гарненько вдуматися. Справжня правда в тому, що ви відчуваєте тимчасову негативну емоцію, а дитину все одно любити не перестаєте.
19. Похвала.
Хваліть – хваліть – хваліть дитину, похвали ніколи не буде забагато. Не упускайте жодної можливості, щоб похвалити за кожну дрібницю, але щиро, без фальші. Обґрунтовуйте свою похвалу, завжди пояснюйте за що хвалите. Повідомляйте про успіхи дитини в присутності інших членів сім’ї.
20. Почуття.
Не засуджуйте і не знецінюйте почуття дитини, не забороняйте їй її почуття, навіть якщо вони відверто агресивні. Будь-яке переживання повинно знайти свій вихід, щоб не стати токсичним для психіки. Якщо дитина знає, що вона буде прийнятою близькими з будь-якими своїми переживаннями, то їй не доведеться ділитися десь там, де її переживання можуть неправильно витлумачити і всякого зайвого нарадити.
21. Обійми.
Обіймайте, цілуйте, торкайтеся, погладжуйте свою дитину в будь-якому віці. Обіймайте часто, багато, щиро, з любов’ю. Обійми творять чудеса, іноді один дотик замінює тисячі слів!
Аліна Адлер
Моя дитина
Джерело
