Приблизно півстоліття тому вчені-біхевіористи помітили: багатьох тварин можна навчити легких навичок через негайну винагороду. Собака може навчитися натискати носом на дверцята, якщо з неї будуть випадати ласощі. Щур буде пробігати лабіринтом, якщо в кінці шляху її чекає сир.

Якщо запропонувати тварині натиснути на кнопку сто раз, щоб потім в кінці отримати велику винагороду, — вона не стане діяти. У тварин і птахів немає символічного й абстрактного мислення. Ось якщо відразу отримаєш зернятко — можна клюнути кнопку, якщо відразу буде сир — є сенс проходити лабіринт.

У нас, людей, символічне мислення розвинене! Біхевіористи й людям пропонували експеримент: натискаєш кнопку один раз — отримуєш долар, два рази — два долари, а натиснеш сто або двісті разів — тоді тобі дадуть свободу, вечірку, велику суму грошей, в загальному, щось велике і гарне, але не відразу. У людей є уявлення про довгострокові наслідки їх зусиль, вони часто й охоче вибирають натиснути на кнопку сто раз.

І тут виникає цікаве питання: чи може процес бути значущим сам по собі, без будь-яких результатів і наслідків? Чи може саме зусилля бути винагородою? Згадаймо, які наполегливі та мотивовані бувають дворічні малюки, що кидають камінчики в калюжу або ставок. Ось дитина йде за камінчиком, знаходить його, підіймати, підходить до ставка, розмахується, кидає … І тут же йде за новим камінцем. Він може робити це нескінченно, хвилина за хвилиною, і навіть мамине схвалення йому буває абсолютно не потрібне.

Але хіба ми, мами, не можемо жити приблизно так само? Адже ми варимо обід неодноразово і не за долар, робимо дітей щасливими при будь-якій зручній нагоді, піклуємося про них, і сама ця турбота вже може бути для нас величезною винагородою. Ми просто дивимося, з яким апетитом дитина плямкає нашими млинцями або із захопленням розпаковує подарунок — і ми щасливі. І ніякого кінцевого результату у цього процесу не передбачається: жодна мати не скаже, що її місія буде виконана, коли дитина вступить до ВНЗ, або заробить перші гроші, або одружується. Бути батьками — це не результат, а процес, який триває до тих пір, поки ми усвідомлюємо себе батьками.

Тепер саме час поговорити про цілі та цінності.

Наші цілі — це точки, в яких ми плануємо опинитися після ряду зусиль («мати трьох дітей, що працює», «керівник», «переможець конкурсу», «найефективніший менеджер в компанії»). Наші цінності — це те, який образ ідеального “я” ми собі уявляємо, якими ми хочемо себе бачити. Це можуть бути описи — дієслова («мені важливо дбати», «я хочу бути потрібним», «мені приємно спілкуватися з друзями»), прикметники («хочу бути сміливою, розумною, ніжною, сильною, дбайливого до себе, сексуальною і т. д.»), прислівники («бути попереду», «працювати якісно», «бути крутіше всіх»).

Хоча цілі та цінності — це дві дуже різні категорії, ми нерідко їх плутаємо. Тому нумо проговорімо ще раз, в чому різниця.

Мета зазвичай виражається дієсловом закінченої дії: зробити, досягти, закінчити, поступити, народити. Список справ, які ми впевнено викреслюємо одне за іншим. Цінність — дієсловом недосконалого виду: співати, танцювати, думати, виховувати, мріяти, грати. Тут немає видимого закінчення дії, найважливіше сам процес.

Мета кінцева. Якщо намічений результат буде досягнутий, мета зникне і буде потрібна нова. Цінність же нікуди не дінеться, її не потрібно досягати, вона і не може ніколи бути досягнута. Вона описує не кінцевий результат, а шлях до нього.

Мета — це те, що маячить попереду. Вам потрібно намагатися, щоб її досягти. А цінність — те, як ви живете прямо зараз, кожну хвилину, як ви хочете жити та поводитися сьогодні й завжди.

Цілі, при всіх намаганнях, можна і не досягти. Або досягти, але не тієї: не завжди вдається правильно розрахувати траєкторію. Якщо ти не досяг мети — ти невдаха, ти не впорався, а це величезний стрес. А наші цінності ми здатні контролювати: чи можемо прийняти ідею або відмовитися від неї. Взяти та й перестати бути веганом; раптом почати бігати вранці; просто вирішити й не кричати більше на близьких.

Мета завжди несе в собі відповідь на питання «навіщо?». Цілі потрібно доводити, пояснювати. Вийти заміж — для чого? Отримати перший приз — навіщо? А цінності не вимагають ніякого обґрунтування. Хочу грати в теніс і граю щосуботи, просто тому, що спорт — це моя цінність. Я вважаю важливим для себе допомагати своїй дружині, нехай навіть колишній. Любити своїх дітей, навіть якщо вони не дуже щасливі. Цінності не вимагають ніякого «навіщо»: просто ми вибираємо бути такими, хочемо жити так.

Так ось! Повернемося до дії, як винагороди: якщо наша цінність — бути батьками та піклуватися про наших дітей, якщо ми маємо намір не підвищувати на них голос, не намагатися переробити дітей, читати їм вечорами казки, пекти пиріг щонеділі — то всі ці дії й стають для нас нагородою. Ми просто раді тому, що живемо так, як хочемо. Ми стаємо більш гнучкими стосовно зовнішніх обставин і результатів. Ми любимо, обіймаємо, читаємо, допомагаємо, підтримуємо, вчимо — не “навіщо”, не “для чого”, не тому що нам потрібні від дитини якісь призи, повернення у вигляді успіхів і нагород, а тому що цей процес батьківства — наша усвідомлена цінність. Ось такий батьківський дзен!

Ні, дуже приємно, якщо разом з цим ще і якась мета раптом буде досягнута. І викреслювати справи зі списку теж дуже приємно. Але коли сенс життя міститься не тільки в результаті, а й в самому процесі, ми отримуємо набагато більше шансів через п’ятдесят років в день свого ювілею з задоволенням відзначити: життя прожите не дарма, воно прожите з радістю, воно вийшло таке, яким ми для себе хотіли.

Автор: Катерина Вевер

Моя дитина
Фото з відкритих джерел

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів