Чи знайоме вам це гнітюче відчуття, коли відчуваєш себе винуватою перед своєю дитиною, день у день накопичуючи емоційну втому?

У своїх думках ти “винна” завжди. За те, що приділяєш надто мало уваги підростаючому чаду? За те, що дитина підхопила інфекцію і застудилася, невдало виступила на олімпіаді, отримала в подарунок “несправжній джип”, “занадто скромна”, або навпаки “не вміє поводитися в суспільстві”.

Мати “винна”, коли працює і віддає дитину в садок, обділяє увагою. “Винна”, коли сидить удома з підрослою дитиною, якій понад три роки, і “балує” її, проводжаючи на заняття і всіляко розвиваючи …

Середньостатистичні сучасні батьки постійно відчувають почуття провини перед своїми дітьми, чи не так?

Чи винні батьки “в усьому, що відбувається з їхньою дитиною”? І як відокремити нещадне відчуття провини від природного, в деяких випадках, батьківського жалю? Обговорімо!

Вина або жаль?

Почуття провини — одне з найбільш непотрібних почуттів, тому що воно паралізує нас. Ми відчуваємо себе нікчемними й втрачаємо здатність що-небудь зробити, щоб усунути причину, що викликала це почуття. Коли наша дитина нещасна, постала перед труднощами, або зазнала невдачі, ми звинувачуємо в усьому недоліки власного виховання. “Недодали”, не пояснили, не навчили.

Це всепоглинаюче почуття провини знайоме навіть батькам новонароджених немовлят. Наприклад, мама відчуває себе винуватою, коли у її малюка починаються кольки, списуючи їх на похибки у своєму харчуванні, або вважаючи “психосоматичною реакцією на поганий догляд”. Однак, сучасні дослідження свідчать: попри те, що кольки у дитини можуть зводити мати з розуму, сама мама не може служити причиною цих кольок. Фахівцями не було виявлено значних відмінностей між матерями тих дітей, які страждали кольками, і тих, у кого вони були відсутні.

Запам’ятаймо та усвідомимо для себе! Сімейне виховання — тільки частина в комплексі природних і соціальних факторів, які впливають на наших дітей. Багато що з того, що відбувається з дитиною в той чи інший період її життя, залежить від її віку, і трактується сучасними психологами, як вікові явища. У житті дитини неминуче виникає час, коли вона вперше перевіряє межі дозволеного, починаючи брехати, грати з сірниками або прогулювати школу. І, якщо в цей час, батьки починають мучитися безплідним почуттям провини, чи в змозі вони грамотно допомогти дитині з позиції етичного орієнтиру і дорослої людини? Так, почуття жалю з боку батьків в деяких ситуаціях неминуче. Але спробуймо сказати “ні” марному самобичуванню і почуттю провини!

Наступність поколінь — добре чи погано?

Більшість найбільш серйозних психічних розладів, які трапляються з людиною, відбуваються тому, що наші батьки несуть з собою з дитинства великий заряд провини та передають його нам. А ми, своєю чергою, передаємо його своїм дітям.

Покоління за поколінням виховує дітей, які відчувають почуття провини з приводу самої звичайної, для їхнього віку, поведінки. І лише ставши дорослими, вони розуміють (та й то не завжди), що хронічні головні болі, нездатність адаптуватися в шлюбі, проблеми на роботі, постійні депресії — все це наслідок того почуття провини, яке вони придбали, бувши дітьми.

Ми, як і наші діти сьогодні, боялися розчарувати тих людей, яких любимо. І коли нам постійно давали зрозуміти, як розчаровані в нас батьки, педагоги, виникало відчуття безнадійності, нікчемності та ненависті до себе. Пам’ятаймо про це. Щоб на свідомому рівні припиняти подібну поведінку стосовно наших дітей!

Маючи ще недостатній життєвий досвід, малюк передбачає, що все погане трапляється через нього. Потрібно постійно показувати дитині, що немає нічого страшного, якщо вона робить помилки, які властиві всім людям.

Прощаймо не тільки дитину, але і самого себе

Коли ми буваємо нетерплячі або нерозумні стосовно своєї дитини, пізніше нас неминуче мучить почуття провини та депресія. В результаті ми ще більше віддаляємося від дитини, намагаючись за будь-яку ціну заглушити почуття провини. Давши запотиличник, або надмірно кваплячи одягнутися на прогулянку, ми схильні вважати, що завдали травму незміцнілій дитячій психіці. Заспокойтеся. Багато з дитячих переживань проходять для дитини абсолютно безслідно, якщо вона глобально впевнена в любові та розумінні з боку своїх батьків і відчуває сімейну підтримку. Достатньо всього лише чесно обговорити з дитиною свій некоректний вчинок і попросити вибачення. І головне, пробачити самого себе, не переймаючись даремно почуттям провини.

І навпаки, наша “зразкова поведінка” може залишити рубці й травми на все подальше життя дитини. І дізнаємося ми про це тільки випадково, часом через багато років. Так, доросла дочка цілком може зізнатися матері, що елітна школа, що коштувала батькам 20-річного кредиту за житло в центрі, стала для неї справжнім кошмаром. А син, який закінчив технічний університет і пішов по стопах свого батька, говорить про те, як, побоявся, всупереч батькам, реалізувати свій мистецький талант і прийшов до малювання тільки в 40-річному віці, ставши художником-мультиплікатором.

Читайте також: 50 простих істин. Батькам на замітку

Так чи потрібно намагатися завжди бути “зразковими батьками” і докоряти себе за не подарований дитині на п’ятиріччя дорогий планшет, або “занадто просту школу” у дворі, в яку довелося віддати сина заради сімейної зручності? Зрозуміймо, що ми апріорі не винні перед своїми дітьми! І краще далеко не завжди означає дороге і престижне. Наприклад, одним з найцінніших ресурсів сімейного життя є вільний час! Час на те, щоб просто побути разом, прислухатися до своїх дітей і розгадати їхні схильності та таланти. А ще, згадайте один про одного, батьки. Щасливі батьки — щасливі, спокійні та успішні діти.

Я пропоную накласти мораторій на почуття провини! Нехай в наших стосунках залишаться відповідальність, зацікавленість, співчуття. І навіть жалкуючи про який-небудь вчинок, визнаваймо помилки, виправляймо їх і вчимося бути краще! Помічена помилка — це лише можливість надалі поводитися по іншому. Адже правда?

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів