Бути батьками підлітка — це особлива справа. Яка змушує нас брехати проти своєї волі.
Наприклад, коли хтось запитує нас, як справи у дитини, ми відповідаємо: Дуже добре! Восени йде на футбол!; або: Вона вступила у відмінний вуз!; або: Він ставить нову п’єсу в школі, це так цікаво!
Все це може бути правдою, але це лише одна сторона медалі.
Через те, що наше чадо, що підростає, тепер вимагає особистого простору, ми не можемо говорити начистоту і намагаємося показати тільки кращу сторону.
Та й що подумають люди, якщо ми відповімо: Якщо чесно, у нього завал з усіх предметів, і я не розумію чому; або: Я знайшла у нього в кімнаті пляшку горілки, і мене це лякає; або: Вона лікується від депресії й тривожності, хоча ніщо не віщувало.
Мало того, що це була б занадто серйозна розмова для випадкової зустрічі в супермаркеті; так ми ще й не маємо морального права розповідати про чужі, взагалі-то, проблеми.
Точно так само, як ми не станемо розповідати про подругу, у якої проблеми з чоловіком або яка мріє піти з роботи, ми не можемо ділитися подробицями життя своїх дітей.
Але при цьому ми якось повинні допомагати їм вигребти з бурхливих штормів. І нам відчайдушно хочеться розповісти всю правду кому-небудь, хто зможе підтримати нас — щоб ми змогли підтримати своїх дітей.
І мені так часто хочеться заволати: «Хто-небудь ще стикався з цим божевіллям?! Що мені робити?!! Допоможіть! Мені здається, що у ваших дітей все добре, а в мене якийсь повний песець!»
Але правда в тому, що у всіх нас повний песець, якщо ми не можемо навіть обговорити це один з одним.
Так, що коли подруга буде описувати вам красиву сторону медалі, розповідаючи про дошку пошани й перший підробіток, пам’ятайте, що про дещо вона замовчує.
Як і ви про дещо умовчуєте.
Тому у мене є пропозиція: розповівши про сяючу сторону медалі, подивімось один одному в очі й моргнемо, щоб показати, що за лаштунками твориться бозна-що і ми часом губимося. Хоча я не вмію підморгувати, так що все одно не вийде.
Може, краще просто пам’ятати про те, що всім підліткам доводиться важко і проявляти розуміння до їхніх батьків. Може, іноді варто розповідати про важке, якщо можна. Або сходити на каву з людьми, яким ви довіряєте своє особисте життя, щоб вони допомогли вам підтримати ваших дітей.
Читайте також: За що підлітки люблять своїх батьків. 5 порад, що робити, щоб не втратити крихку довіру своїх дітей
І завжди-завжди знайте: що б вам не говорили, ви не одні. У всіх життя важке, а виховання дітей не буває простим. Ніхто не виходить з цього періоду без шрамів.
Давайте не забувати про це безсонними ночами, дивлячись в стелю. Знайте, що в декількох кварталах від вас другий з батьків лежить в точно такій самій позі.
Ми є … Підтримуймо один одного, навіть коли ми не знаємо всіх подробиць; ми знаємо досить, щоб розуміти, як це складно. Адже ми — батьки підлітків, і у нас не буває все в порядку.
А ви що скажете?
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
