Не можна грати проти дитини. Ніколи. Навіть якщо дитина тисячу разів не права. Якщо ви на одному боці — то це ваша спільна проблема. І ви разом будете її вирішувати. Інакше ваша дитина залишиться з проблемою сам на сам.

Забирала сьогодні синочка зі школи. Поки чекала, мимоволі слухала розмову — мама якоїсь дівчинки спілкувалася з вчителькою. Дівчинка повільно одягалася неподалік. Вчителька дівчинкою була незадоволена. Відволікається, математику не любить, ручки втрачає, весь час стрибає. Скільки можна стрибати, це ж школа, не дитячий садок.

Мама слухала вчительку і з під лоба дивилася на дочку. “Чуєш? Аріна, ти чуєш? Підійди до нас!”. Аріна в цей час понуро натягала на себе бузковий комбінезон. Потім вона довго намагалася вдягти шапку, смішне взуття, незграбно натягувала лямки портфеля, і нарешті знехотя підійшла ближче. “Ти зрозуміла про що ми говорили? Ти погано поводишся. Мені доведеться розповісти все татові”.

Дівчинка мовчки вивчала свої черевики. Вони теж були бузковими, як і комбінезон. “Тато може прийти в школу, я сама йому все розповім”, — зауважила вчителька. “Чудово! Аріна, ти чуєш? Завтра тато прийде в школу!” — переможно закінчила мама.

Аріна продовжувала вивчати чоботи. Вона стояла навпроти матері та вчительки — одна. Вони — удвох, з іншого боку. Навпроти. Білі проти червоних. Чи навпаки.

У цій конкретній ситуації я — взагалі ніхто. Я не знаю ні маму, ні дівчинку, ні вчительку. Ні тим паче тата, якого зібралися завтра пригнати в школу. Але я знаю одне! У той момент, коли ти об’єднався з кимось проти своєї дитини, нехай навіть на хвилинку, хай по дрібниці, нехай навіть доречному приводу. У цей момент ти її — дитину — втрачаєш. Не можна грати на протилежному боці. Ніколи!!! Навіть якщо дитина тисячу разів не права. Якщо ви на одній стороні — то це ваша спільна проблема. І ви разом будете її вирішувати. Інакше вона залишається одна. Все, що потрібно в цей момент — встати на сторону дитини. Навіть просто фізично. Зробити крок і перенести своє обурене тіло на іншу сторону. Стати поруч. Не проти — а поруч. Усе! Ми разом. Так, доню, у нас проблеми. Ми втрачаємо ручки й не любимо математику. І стрибаємо. Доню, а, доню? — ти ДОНЯ чи скаковий кінь, ну скільки можна стрибати? Але ми — разом. І ми — в бузковому.

Автор: Світлана Багія
Моя дитина
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів