Уже близько років 10 я спостерігаю, як батьки беруть на себе занадто багато відповідальності, яка повинна б належати їхнім дітям. Це мода така, чи що? Виконувати з дітьми завдання чи не до 9-го класу, складати за дітей портфель, дізнаватися за них домашнє завдання в однокласників, тягати дітей по різноманітних розвивальних програмах, починаючи з 6 місяців, а в шкільні роки завантажувати гуртками весь тиждень так, що у дітей не залишається часу для дитинства. Дуже багато рішень і виборів батьки роблять замість дітей. І під слушним приводом намагаються контролювати всі їхні справи.
Сьогодні я хочу пояснити, чому деяким батькам мені хочеться сказати: дайте дітям спокій і дивіться за собою.
Нещодавно я читала лекцію для батьків школярів і зіткнулася з тим, що багато батьків дізнаються одне в одного домашнє завдання для дітей (учнів 6-го класу!). При цьому скаржаться на несамостійність своїх нащадків.
Не пам’ятаю, щоб в моєму дитинстві батьки збирали мені портфель, дізнавалися домашку або возили на гуртки. Не пам’ятаю, щоб за мене вибирали, на які гуртки ходити. У батьків були свої справи. А ми навчалися самі.
Суспільство стало «дітоцентрованим». Вся сім’я будується навколо інтересів дітей. Дитина — сенс життя і світло у житті. Чоловік і жінка стають командою з «виховування» своїх дітей або обслуговувальним персоналом для дитини. При цьому перестають бути чоловіком і дружиною одне для одного. І найголовніше, ці батьки вірять, що таким чином роблять дітей щасливими, забезпечуючи їм найкраще дитинство.
Дивлячись на такі сім’ї, мені хочеться сказати батькам: дайте дітям спокій тому, що ви псуєте їм життя!
Багато батьків пояснюють таку свою поведінку бажанням, щоб їхні діти виросли успішними, багатими, мали можливість вибору в житті та т. д. Все це для того, щоб в результаті їхні діти виросли щасливими людьми. Адже у батьків свого щастя немає, тому вони так відчайдушно хочуть, щоб хоч їхні діти були щасливі.
Але мистецтву відчувати себе щасливим теж потрібно навчитися. Діти навчаються завжди від своїх батьків. Саме у батьків вони переймають стереотипи поведінки і ставлення до життя. Чого можуть навчитися діти у таких батьків? Викрикати і надриватися навчаться, тривоги і недовіри до світу навчаться, а ось бути щасливими і задоволеними – ні. Тому що цього їх нікому навчити, батьки самі не вміють!
Не виховуйте дітей – марна справа, вони все одно будуть схожі на вас. Виховуйте себе.
Англійське прислів’я
Якщо ви не хочете для дітей такого життя, як у вас, тоді виправляйте себе і своє життя. «Станьте» щасливою людиною, тоді ваші діти теж будуть щасливі. І не потрібні будуть мільйони розвивавальних гуртків. Якщо ви візьметеся відповідати за своє життя самі, а не перекладати відповідальність на країну, керівництво, партнера і т. д., то і ваші діти навчаться відповідати за свої уроки, портфелі і т. д. І тоді з дітьми буде все окей!
Є ще один прихований мотив в тому, що батьки намагаються дати своїм дітям те, чого вони самі не мали в дитинстві. Часто цей порив є несвідомою спробою компенсувати собі свої дитячі дефіцити. Чого хоче їхня дитина, деякі забувають запитати. Фільм «Траса 60» якраз про це, подивіться. Там добре показано, до чого це може привести.
Читайте також: Батьки, зупиніться! Сучасним дітям не вистачає суворості!
Або, навпаки, не забувають запитати дітей про їхні бажання, а потім фанатично кидаються ці бажання виконувати. Немов у батьків в житті один єдиний сенс — догодити дитині. А своїх власних інтересів і поривів немає.
Ми не можемо прожити за дітей їхнє життя і не можемо вберегти їх від помилок. Свої помилки вони все одно повинні будуть зробити самі. А якщо ми намагаємося їх надмірно страхувати, то позбавляємо можливості отримати свій власний досвід, не даємо їм дорослішати і реалізовувати свій потенціал. Ми робимо їх безініціативними, інфантильними, які не знають, чого хочуть, не мають своєї думки і життєвої позиції.
Повторюся: батьки, якщо хочете виховати своїх дітей щасливими і успішними, то дайте їм спокій і займайтеся своїм життям!
Шукайте свої власні інтереси і мету. Шукайте те, що зробить вас щасливішими, тому що дітям потрібні щасливі батьки. Живіть насамперед для себе і лиш потім для дітей.
Автор: Оксана Калганова
Моя дитина
