Слухаючи розмови батьків, особливо мам, ми часто чуємо: «А мій ледар! Не знаю, що й робити!». І в це слово входить наступне: погано вчиться, не намагається, не хоче допомагати по дому, відмовляється ходити в музикалку (спортивну секцію, на додаткові заняття), дитину мало що цікавить, виправлення оцінок відкладає на потім і т.д. А що, якщо дитяча лінь зовсім і не лінь, а щось інше? Як вам така думка? Ви готові вислухати про себе, а не про дитину?
У вас високі вимоги, у дитини у відповідь опір
Лінню взагалі простіше назвати те, що в психології називається опором. Ви говорите школяреві, що він ледачий, значить, є той, хто це засуджує, і той, хто є винуватцем. Таким чином значно легше перенести відповідальність за дитячий опір на саму дитину, назвати ледарем, звинуватити її й не розбиратися, з чим саме пов’язана її пасивна поведінка. Ви вимагаєте певної поведінки, виконання зобов’язань, гарного навчання, швидкого успіху, порівнюєте дитину з більш успішними дітьми. Ваш натиск і бажання зробити з дитини когось іншого викликає стрес. Дитяча психіка влаштована так, що вона автоматично намагається зберегти власне «я». Вона здається, стає пасивною і байдужою до багатьох речей. Але це не лінь. Ні в якому разі.
Читайте також: Нотатки однієї мами. Як зробити дітей самостійними
Що робити: зменшити натиск і обороти. Показати дитині приклад безумовної любові. «Ми любимо тебе не за щось, ти маєш право на помилки, ми завжди поруч!». І поступово шукати разом той напрямок, в якому дитина може отримати хороший результат. Закріпіть його. Адже саме на позитивному досвіді грунтуються надалі всі результати та вміння йти вперед, попри все.
Немає мотивації — немає реакції
На прикладі школи. Хто вам сказав, що дитина народжується з уже сформованою навчальною мотивацією? Більшість сучасних навчальних закладів дуже слабо займаються цим питанням. Учитель пояснив свій предмет, задав додому завдання, прийняв відповідь біля дошки. Коли дорослі створюють розвиваюче і творче середовище, ідеальне для кожної дитини, то бажання вчитися зростає. Виявляються інтерес і залученість в предмет.
Якщо навчальний процес побудований нудно, байдуже, одноманітно, ваша дитина просто не відповість на все це дійство зацікавленістю. Що вона буде робити? Йти від того, що їй не подобається. Ось і вся відповідь. І хіба це лінь?
Що робити: мотивувати! Якщо в школі уроки проходять уніфіковано, створюйте пізнавальну середу вдома. В інтернеті з’явилися безкоштовні навчальні програми онлайн. Купуйте цікаві книги, займайтеся додатково, переглядайте навчальні програми. І спостерігайте за реакцією дитини.
Ледачі діти — це діти із заниженою самооцінкою
Невіра в себе призводить до відмови від діяльності. Не приймайте це за лінь. Насправді батьки, які часто самі не реалізувалися в чомусь в житті, дуже критично ставляться до дитини, «відображають» її в основному з точки зору негативу і вказують на її недоліки. Дитина думає, що вона завжди й в будь-якій ситуації не така, як треба. А раз вона не така, то і намагатися нема чого.
Що робити: дитина не повинна намагатися догодити дорослим. Це не та мотивація. Завжди й у всьому у школяра повинен бути позитивний зворотній зв’язок. Батьки повинні дати йому позитивну оцінку, якщо дитина її заслуговує.
А можливо, дитина в стресі?
У будь-якої дитини є основна потреба — відчувати себе в безпеці. Коли поруч батьки, які допомагають синові або дочці зрозуміти, що вони завжди захистять і вирішать багато проблем, це дуже важливо. Але часом цей захист буває тільки в стінах домівки. «Ти сам повинен вирішити цей конфлікт у школі!», «Я не буду втручатися у твої проблеми з вчителями!», «Ти майбутній чоловік, розв’язуй питання з кривдниками!» Сильні переживання, страх, сором, напруга гальмують психіку дитини, віднімають і сили, і можливості думати в потрібному темпі. Тому, школяр може виглядати втомленим і астенічним. Він швидко втрачає зв’язок з учителем на уроці. Після школи відразу лягає спати та не висипається, встає розбитим вранці. Не може виконати домашнє завдання в повному обсязі й часом просто сидить над підручником. І це зовсім не лінь…
Що робити: в цьому випадку варто поговорити з дитиною про її страхи та тривоги, пов’язані зі школою. Дізнатися, в чому основна проблема, виключити булінг. І розібратися з цією ситуацією разом.
Читайте також: Нова норма: як батьки самі калічать своїх дітей
Байдикування … просто необхідно дитині!
Перш ніж назвати свою дитину ледарем, подумайте. Загляньте до неї в кімнату і запитайте, що вона робить. Цілком можливо, у неї є заняття, і не найгірше. Вона може писати музику, вірші, виношувати план виступу в школі. Поставте чіткі межі, якщо якісь справи повинні бути зроблені вчасно. Межі дуже важливі для школяра. Але! І зараз ви здивуєтеся. Байдикування — це спосіб дитини відпочити, побути з собою, впорядкувати думки й скласти їх в потрібні коробочки в голові. Їй треба переварити те, що вона побачила і дізналася. Це абсолютно необхідна навичка — застигнути на мить, щоб пізнати себе, вміти прислухатися до себе. Якщо ви дозволите цьому процесу бути присутнім в житті дитини, то це навчить її зберігати потрібну енергію творення.
Що робити: придивитися, побачити, що потрібно дитині. Дати їй можливість побути з собою. Це золотий час дитячого таїнства, коли ваш син або дочка вчиться вести монолог про своє життя і сприймати це як приємні миті відпочинку. А не чути постійне: «Ти ледар і займися вже чимось!».
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
