На дітей не можна підвищувати голос — крики не ведуть ні до чого хорошого, і це аксіома. Про це можна прочитати в будь-якій сучасній книзі з психології та виховання. Однак на практиці поради з книг бувають абсолютно непридатними. Діти іноді зовсім нестерпні, і стримати роздратування так складно! Щоб вчасно зупинитися, треба зрозуміти, чому ми кричимо на дітей.
Кричу, бо довго терпіла, Ірина, 35 років
Психолог Михайло Лабковський:
– Багато батьків накопичують агресію, а потім «вибухають». Раптово на дитину обрушуються всілякі звинувачення, до яких вона зовсім не готова. Коли ми довго терпимо, а потім зриваємося, дитина не може нас зрозуміти – «за що раптом на мене накричали?». Дорослі повинні навчитися дипломатичного спілкування з дитиною. Треба вести діалог, вміти настояти на своєму спокійно, без криків і претензій. Як з будь-якою іншою людиною. А раптові спалахи люті виглядають в очах дитини неадекватними, вона лякається.
Кричу до перших сліз, Олена, 27 років
Психолог Михайло Лабковський:
– Деякі мами «підживлюються» сльозами дитини. Вони самі провокують їх на бурхливі емоції та заспокоюються тільки тоді, коли їх отримують. Матері чекають сліз, переляку, образи. Згодом діти все легше піддаються на провокації. Вони виробляють таку модель поведінки з батьком, коли від них нібито потрібно заплакати. Крики «до перших сліз» можуть свідчити про істеричні неврози та інші порушення у мами. Краще звернутися до фахівця — поодинці з неврозами впоратися складно.
Кричу, бо він мене доводить, Юлія, 34 роки
Психолог Михайло Лабковський:
– Демонстративна поведінка дитини часто сприймається батьками, як звичайний непослух. Мамам здається, що дитина хоче домогтися свого будь-що. Але це не зовсім так. Діти люблять поводитися демонстративно, влаштовувати спектаклі зі сльозами. Таким чином вони провокують батьків на бурхливі емоції, як ті, що видавала Олена, кричуща до перших дитячих сліз. Річ у тому, що будь-який театральне виступ вимагає публіки. Без публіки, в особі мами, дитина заспокоюється, припиняє кричати. В інших випадках малюк бачить, що провокація вдалася і що він вміє маніпулювати почуттями батьків. Спробуйте просто вийти з кімнати, поки малюк кричить. Зачекайте пару хвилин — незабаром він заспокоїться. Дитина зрозуміє, що провокації безглузді.
Читайте також: Як не зриватися на дитину
Кричу, бо кричать на мене, Марія, 32 роки
Психолог Михайло Лабковський:
– Батьки, з конфліктним характером, завжди переносять свої особливості на дітей. Зазвичай ця проблема передається з покоління в покоління: бабуся кричала на матір і на чоловіка, мати кричить на тата і на дитину. В результаті дитина виростає або з синдромом жертви, або теж конфліктним. Обидва сценарії несприятливі: дитина-«жертва» буде шукати тих людей, які зуміють на неї натиснути. Вона виросте безвольною, слабкою і заляканою. Або конфліктний малюк сам почне шукати приводи для крику. Він буде кричати, як на батьків, так і на однолітків. Такий ланцюг складно обірвати без допомоги фахівця. Тут потрібна сімейна консультація у психолога.
Кричу, бо боюся за дитину, Наталя, 39 років
Психолог Михайло Лабковський:
Гіперопіка шкодить дитині не менше, ніж байдужість. Коли діти ростуть, батьки їх залякують: «не лізь туди — впадеш, не чіпай це — подряпаєш» і так далі. Поки дитина все не зазнає на собі, застереження батьків нічого для неї не варті. Надалі, коли діти виростають і починають дізнаватися, що таке біль і які наслідки бувають від необережності, вони самі вчаться здобувати науку. Будьте впевнені: батьки опікуються дітьми не з божевільної любові до них, а з егоїстичного почуття — матері хочуть менше нервувати. Крім того, крик матері провокує куди сильніший біль, ніж від падіння з велосипеда. Навчіться довіряти малюкові: як і будь-яка розсудлива людина, він не стане навмисно завдавати собі каліцтв. Звичайно, якщо дитина біжить під машину або грає з сірниками, треба терміново діяти. Але коли ви контролюєте її активні ігри криком, дитина стає нервовою і «смиканою».
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
