“Мені було 5 років. Я пішла з братами в магазин. Стрибнула зі сходинки й упала на асфальт. До крові розбила коліна. Мені приклали подорожник, і на плечах віднесли до бабусі. У бабусі мої рани промили, забинтували. При цьому всі приказували, яка я розумниці, яка доросла, — навіть не заплакала.

А ввечері з роботи прийшла мама. Глянула на забинтовані ноги, я побачила маму і начебто з трансу вийшла: зненацька почала невтішно ридати в мами на колінах. Дорослі дивувалися, адже після мого падіння минуло кілька годин. Чому я вирішила поплакати саме зараз, адже мені давно не боліло? Бо ці сльози — не від болю. Мені було себе дуже шкода. Цей смуток я змогла вихлюпнути лише на маму. Тому що інші не підходили на роль контейнерів для моїх емоцій. Для них я старалася бути “розумницею” і “вже дорослою”. А з мамою можна бути собою. Кому ще поскаржитись, як не мамі? Іншими словами — мамина жилетка може увібрати найбільше сліз.

Читайте також: Самостійна дитина, або Як стати «лінивою мамою»: Найкращі думки з книги Анни Бикової

Тож, якщо мамі вдалося створити контейнер, у який дитина може безпечно розвантажити емоції, з якими їй складно впоратись, то саме мамі дістанеться найбільше “негативних” емоцій. Збоку може здаватися, що мама не вміє домовитися з дитиною. Мовляв, без мами золота дитина, а щойно мама на поріг, відразу починаються істерики. Насправді це означає, що мама вміє створити умови безпечного вияву будь-яких емоцій. Можна плакати та верещати, не побоюючись, що тебе насварять або присоромлять.

Дитина не народжується зі здатністю давати раду власним емоціям. Цього вона навчається в батьків. Якщо дорослі витримують її емоції, то рано чи пізно вона навчиться витримувати їх сама.”

Уривок з книги Анни Бикової “Секрети спокою “лінивої мами”.

Моя дитина

Залиште свій коментар

коментарів