«Що таке емоційний багаж?» — з цих слів почався один з перших навчальних днів у середній американській школі. Вчителька з 22-річним стажем Карен Лоу, яка займається з 7-ми та 8-ми класами, вирішила допомогти дітям впоратися з щоденним стресом. Коли вона опублікувала публікацію про це в Facebook, нею поділилися понад 500 тисяч осіб, а експеримент вирішили повторити викладачі з інших країн, в тому числі з Австралії, Китаю і Пакистану.
Ми вирішили поділитися простими речами, які дозволили Карен стати ближчою до своїх учнів і дати їм перший урок емпатії.
Уявіть, що ви проводите по 6-7 годин на день в офісі, де не можна навіть вийти в туалет, не запитавши дозволу, а колеги по роботі глузливо гмикають у відповідь на «дотепні» висловлювання керівника у ваш бік. Ви практично кожного дня переживаєте, що вчасно не склали звіт, і змушені виконувати нудні одноманітні завдання. Саме такою видається школа багатьом учням. Дослідження визначили, що 2 з 3 старшокласників щодня нудьгують на уроках, багато дітей старших 8 років навіть відчувають себе нещасними. А українські школярі додатково відчувають найвищий у світі рівень тривоги через оцінки.
Якщо до цього додаються ще й проблеми в сім’ї, то емоційне навантаження для дитини стає занадто великим. І поділитися своїми переживаннями вона не завжди зважується.
Карен Лоу знайшла спосіб розв’язати цю проблему. 22 серпня 2019 року вона провела заняття, яке допомогло дітям висловити, що їх турбує, і зробило атмосферу в класі більш дружньою.
«Я попросила написати на аркушах паперу, що їх турбує, лежить важким тягарем на серці чи ображає, — пише Карен. — Підписувати лист не треба було. Вони зім’яли свої записки та кинули їх в пакет».
Після цього учні по черзі брали шматки паперу і читали написане. Рішення про те, чи розповідати класу, що це її записка, дитина робила сама.
Написане шокувало Карен. Деякі діти розповідали про смерть близьких, рак, розлучення батьків, а деякі — про суїцид або про вживання заборонених речовин в їхній родині. Багато дітей, читаючи чужі записки, плакали, бо написане було занадто емоційно важким. Лише одна історія їх злегка потішила: хлопчик розповів, що його піщанка (вид гризунів) померла, бо була надто товстою.
Після прочитання всіх записок Карен сказала учням, що вони не самотні та їх люблять. А потім повісила пакет з записками біля своїх дверей — як нагадування про те, що емоційний багаж є у всіх нас.
Читайте також: Ще трохи, і не залишиться нікого, хто зможе навчати наших дітей та онуків, – педагогиня про виклики своєї професії
Жінка зазначила, що після того, як вона запропонувала дітям поділитися своїм «багажем», вони стали ставитися один до одного з великою повагою. Вони не перебивають один одного, не грубіянять і більш охоче діляться тим, що у них на душі. В інтерв’ю Today вчителька висловила думку, що діти можуть бути відвертими та з дорослими, просто їм треба більше часу, щоб відкритися.
Як ви вважаєте, чи повинен учитель тільки знати та вміти пояснювати дітям свій предмет чи він може бути ще й другом, наставником? Можливо, шкільна система застаріла і потрібні не тільки математика й мови, а й навчання вмінню спілкуватися одне з одним, шанобливо і з терпеливістю ставитися до ближніх?
Моя дитина
