Христина, яку віддали в садок в 1,5 року.
Коли я тільки починала працювати нейропсихологом, мені часто ставили питання щодо оптимального віку дитини для відвідування садка. Я читала багато медичної та психологічної літератури з цього питання. Але помітила, що в багатьох випадках думки розходяться (особливо в психологічних аспектах даного питання). Мій професійний інтерес посилився й особистим, коли у самій з’явилися діти. Я перший час відповідала батькам: «Всі діти різні й ступінь готовності до садка у всіх теж різна».
Але якось раз до мене прийшла на прийом мама з донькою, Христиною (3 роки). Дівчинка кмітлива, цікава. Але кроку ступити від мами не може. А мама прийшла з тривогою з приводу розвитку мовлення. Малятко розумне, але практично нічого не говорить.
Грала Христина зі мною, не відходячи від мами, хоча при цьому в садок ходила. Спостерігаються у лікаря, який і рекомендував відвідування нейропсихолога. Дівчинку мама була змушена віддати в садок в 1,5 року, оскільки на той момент мамі потрібно було працювати. Христина ходила туди насилу, весь час плакала, не відпускала маму. А потім просто змирилася, але мова розвиватися немов перестала.
Після тієї консультації я стала більше помічати, що таких діток, як Христина, дуже багато. Я не веду статистику, звичайно, але спостерігаю такий взаємозв’язок: чим раніше малюка віддають в дитячий садок, тим складніше у нього розвиваються певні вищі психічні функції (увага, мислення, мова і т.д). Багато батьків і фахівці зі мною не погодяться. Я і не претендую на правоту, я тільки лише ділюся своїми спостереженнями.
У чому конкретно я як нейропсихолог бачу цей взаємозв’язок?
Зі скількох років віддаси дитину в садок – на стільки й буде розвинений її мозок?
В 1-1,5 року для дитини символом безпеки є мама і тато. Малюк інтуїтивно відчуває, що він не зможе про себе подбати, тому йому важливо бачити та відчувати поруч саме «своїх» дорослих. Коли мама приводить дитину в такому малому віці в садок, малюк відчуває сильний стрес. Йому страшно, оскільки його маленький, але дуже важливий безпечний світ в особі мами раптово зникає.
Це ми, будучи батьками та дорослими раціональними людьми, прекрасно знаємо, що ввечері зустрінемося зі своєю дитиною, а ось малюк цього не розуміє. Дитина в цьому віці живе в режимі «тут і зараз». І якщо мами зараз немає, значить і не буде. Іноді діти висловлюють цей страх криками та протестами, а іноді просто «замикаються в собі».
Багато батьків з гордістю говорять мені про те, що їх малюк майже не плакав і поводився спокійно. Це наша батьківська ілюзія, це нам дорослим так хочеться заспокоїти свою тривогу. Насправді дитина плакала, тільки всередині себе. Переживання страху у дитини в цьому випадку посилюється ще і тим, що увагу дорослого в особі виховательки розосереджено на всіх дітей групи. Малюк бачить, що на його потреби дорослий відгукується далеко не відразу. У моменти сильної тривоги багатьом дітям допомагають обійми, але і тут вихователь не може «лопнути» і дати цього роду підтримку на першу вимогу.
А тепер уявіть, які знання може засвоїти і які вміння розвинути дитина, коли вона знаходиться в такому стресі?! У діток, на відміну від дорослих, коли йде переживання сильних емоцій, частини головного мозку, які відповідають за розвиток пізнавальних процесів, геть відключаються. Звичайно, це відбувається саме тоді, коли дитину віддають в садок занадто рано.
Вам знайома така картина, коли дитина сильно плаче через те, що печиво впало на дорогу, а Ви намагаєтеся донести логічні доводи, що «я куплю тобі нове», «не варто через це засмучуватися» і «сам ти винен»? Але малюк вас не чує. Він немов поглинений своїм горем з приводу втрати смаколика. Так само і в садку, коли Ваша дитина знаходиться в постійній тривозі, її мозок перестає розвиватися так, як якби він розвивався вдома з мамою.
Тому, коли я бачу чергову рекламу новомодного дитячого садка, де діток запрошують аж з 1 року, мене просто розпирає від обурення. Така реклама немов підбиває мам віддати їм на виховання своє чадо. А ще мені цікаво бачити, що додається до цього садочка навчання іноземних мов, заняття з логопедом, всякого роду розумні «розвивалки».
Читайте також: 8 обов’язкових напрямків в ранньому розвитку дитини
Про яке навчання може йти мова, якщо дитині страшно?
Так коли ж варто віддавати дитину в садок?
На мій погляд, наймінімальніший вік, коли варто вести дитину в садок на весь день – це 3 роки. У цьому віці вже сформований ряд важливих функцій головного мозку, дитина вже може приблизно орієнтуватися в часі (ранок, день, вечір), вона також уже впевнена в тому, що батьки обов’язково за нею прийдуть. Переживання і страх, звичайно ж, теж будуть, але не в таких масштабах і не з такими наслідками для здоров’я та психічного розвитку дитини.
Як я вже говорила, багато батьків приведуть мені зворотні приклади про те, як їх дитина стала краще говорити, запам’ятовувати та міркувати, ходячи в садок. Так, і таке буває, але в рази рідше. Найчастіше, це пов’язано з тим, що дитина виявилась дуже стресостійкою. Її страхи компенсувалися почуттям інтересу до всього нового, що є в садку. А ще діти розвиваються в садку краще, ніж удома, коли або в родині панувала несприятлива атмосфера (конфлікти між родичами, наприклад), а в садку життя дитини стала спокійнішим, або коли особистість вихователя виявилася більш відкритою, уважною і чуйною, ніж особистість мами (і таке теж буває).
Тому, шановні батьки, якщо у Вас є можливість ростити малюка вдома до 3 років, – так буде для нього краще. На модні «розвивалки» можна водити окремо. Якщо важливо і потрібно працювати мамі, і я тут мам прекрасно розумію, то бабусі та няні в допомогу. Ну, а якщо зовсім нікуди діватися, то садок, але з обов’язковим відвідуванням дитячого психолога.
На занятті з психологом Ви зможете дізнатися, як можна підготувати морально малюка до садка, отримаєте підказки, як справлятися з дитячими прередсадковими істериками, а також Ваш малюк в кабінеті психолога зможе зняти те емоційне напруження, яке накопичилося після відвідування садка.
І пам’ятайте, що головне – не ранній розвиток, а своєчасний!
І ще: давайте вже визнаємо, що садок потрібен в першу чергу нам, батькам. Тому що нам так з багатьох причин зручніше влаштовувати своє життя. І це – ні погано, ні добре.
Маленькій дитині потрібно в першу чергу відчуття безпеки, опори, захисту і любові.
Так, власне, і нам, дорослим, теж …
Леонова Катерина
Моя дитина
Джерело
