Чи можна вплинути на темперамент дитини?

Темперамент подібно особливостям зовнішності ми успадковуємо від предків. Цілком логічно замислитися, чи є сенс застосовувати деякі елементи виховання і примушувати дитину до певної моделі поведінки…

Коли народжується малюк, родичі, гості, друзі неодмінно вдаються в питання, на кого схожий новонароджений – у кого такий кирпатий носик, ефектні пухкенькі губки або великі оченята. На додаток, через кілька днів виявляється, що малюк здатний проявляти свій характер – ми можемо звернути увагу на те, тиха дитина чи галаслива, лежить спокійно чи постійно в русі, отримує задоволення від похитування чи їй усе байдуже.

Часто буває, що брати й сестри, які виросли в одній сім’ї, в одних і тих же батьків, дуже різні у проявах своєї поведінки: у дитинстві, як тільки сестричка наїдалась, то тут же засинала, а братика треба було ще носити на руках і співати колискові. Народна й сімейна мудрість і тут приходить на допомогу молодим батькам: «Такий характер хлопчик успадкував від дідуся, він теж був таким запальним», «Дівчинка наша точно як мама, така ж спокійна й тиха» тощо.

Чи можливо, щоб дитина успадкувала від членів сім’ї не тільки особливості зовнішності, а й темперамент? Чи може дитинча вже в кілька місяців бути схожою на когось із членів сім’ї, попри те, що ще жодного разу з ним не зустрічалась і, тим більше не мала можливості спілкування, щоби потім наслідувати? А якщо так, то народжується людина з набором уроджених якостей, переданих їй тільки від батьків, чи також і від бабусь і дідусів, прабабусь і прадідусів, пра- пра-…?

Темперамент: коли його можна помітити?

Кожний з нас має тенденцію до певного способу реагування в даній ситуації. Це є нашою вродженою особливістю, тобто тією, з якою ми приходимо в цей світ. Такий своєрідний «пакет» особистісних характеристик називається темпераментом. Темперамент – це сукупність індивідуально-своєрідних властивостей психіки, що проявляються в поведінці, у силі почуттів, у ставленні до навколишньої дійсності, отриманих не тільки від наших батьків, але й бабусь і дідусів, прабабусь і прадідусів – одним словом, це концентрат багатьох поколінь, яким ми оснащені при народженні.

Темперамент дитини можна помітити вже у віці близько чотирьох місяців – він проявляється в характерному для неї способі реагування на те, що відбувається навкруги. Темперамент не змінюється протягом багатьох років (це дуже важливо для розуміння того, зміниться чи не зміниться дитина у процесі виховання), хоча власний досвід і контакт з іншими людьми, безумовно, будуть мати на неї вплив.

Темперамент: які властивості він передбачає?

У психології існує безліч концепцій, що намагаються визначити, які риси людини є складовими її темпераменту. Одна з них пропонує дев’ять таких особливостей, з урахуванням яких деякими вченими проведена диференціація на легкий темперамент, важкий і темперамент із тривалим звиканням.

Відволікання – це властивість, яка показує нам, наскільки дитина, яка прагне зосередитись на конкретному завданні, легко (або важко) відволікається у відповідь на випадкові стимули; діти з важким темпераментом мають найвищий рівень відволікання – їм складно слухати доручення й доводити до кінця виконання розпочатих завдань. Для малюка це має значення в контексті, чи легко його заспокоїти, коли він плаче.
Активність – ця властивість яскраво спостерігається вже в немовлят, вона проявляється в тому, рухлива дитина, динамічна чи, швидше, спокійна, тобто яку кількість всіляких дій вона здійснює за одиницю часу. Важкий темперамент характеризується високим рівнем активності: дитина постійно крутиться, неспокійна, часто плаче.
Наполегливість і концентрація уваги – такі властивості характеризуються часом, протягом якого дитина здатна виконувати певну дію безперервно, не відволікаючись. При легкому темпераменті наполегливість сприймається й розцінюється позитивно, вона проявляється в точному й безперешкодному виконанні завдань. Важкий темперамент пов’язаний з надмірною наполегливістю: дитина, наприклад, не може зупинитись і припинити малювати попри те, що настав час виходити з дому і йти в дитячий садок, відчуває внутрішній примус закінчити свою діяльність незалежно від обставин.
Регулярність (ритмічність) – це звичка до певного ритму харчування та сну (здатність прийняти стійке чергування певних періодів), дитина з важким темпераментом не може звикнути до постійного ритму дня – вона непередбачувана й неспокійна.
Адаптивність і реакція наближення/віддалення (наближення пов’язане із проявом позитивних емоцій, а віддалення – із проявом негативних) – це властивість, що вказує на те, як дитина реагує на зміни в житті, на нові ситуації, появу нових облич у своєму оточенні, швидко або повільно до них адаптується. Легкий темперамент – це завжди легкість адаптації, важкий пов’язаний з дистанціюванням і віддаленням.
Інтенсивність реакцій – те, як і з якою силою дитина реагує на емоції, які відчуває (від приємних до неприємних), і як та з якою силою висловлює їх.
Поріг чутливості (поріг реагування) – це показник, який свідчить про те, наскільки сильним повинен бути стимул, щоб дитина на нього відреагувала. Наприклад, викличе легка зміна температури внутрішню напругу й роздратування в дитини чи вона взагалі її не помітить? Вразить її шум чи вона залишиться до нього байдужою? Діти з важким темпераментом сильніше реагують на мінімальні подразники, часто їхня реакція проявляється у вираженій злості та фрустрації.
Настрій – це властивість, що полягає в оптимістичному або песимістичному ставленні до життя.
Прийняття – це та перша реакція дитини, з якою вона сприймає нові для себе зовнішні подразники.

Тобто дитина з легким темпераментом характеризується високою ритмічністю поведінки, високим прийняттям, низькою інтенсивністю реакцій, високою адаптивністю. Для дитини з важким темпераментом значення мінімум чотирьох з дев’яти описаних параметрів виходять за рамки середнього.

Читайте також: Екстраверти та інтроверти. Що потрібно знати, щоб правильно виховувати та не нервувати

Швидше за все, ні, хоча, як уже йшлось раніше, досвід дитини й оточення, в якому вона росте, мають певне значення. Однак замість того, щоб намагатися змінити дитину й підігнати її під наші уявлення про ідеальну модель поведінки, краще вибрати той спосіб виховання, який буде враховувати її індивідуальні особливості. Тоді ми будемо успішними як батьки, і наша дитина буде відчувати, що її цілком приймають і люблять.

А допоможуть нам у цьому три основних правила:

Не треба намагатися змінити темперамент дитини (це малоймовірно), краще висловити дитині своє ставлення – ми поважаємо її такою, якою вона є.
Не треба порівнювати дитину з іншими – ніхто не кращий і не гірший.
Не треба зосереджуватись на негативі, виховуйте в дитини позитив і зміцнюйте сильні сторони. Навіть особливості важчого темпераменту можуть бути позитивними й потрібними вашій дитині.

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами