Чи ми щось винні своїм батькам? Це питання викликає чимало суперечок і обговорень в книгах, на тренінгах і в практиці психологів. І чому наші батьки, чекають від нас — своїх дітей, повернення їм певного боргу?
Батьки протягом довгих років вкладають у своїх дітей — свої нерви й час, гроші й здоров’я, а також сили. Заради дитини відсуваються всі бажання батьків на друге місце. Доводиться жертвувати та відмовляти собі в чомусь, виконувати усе, що б ви не хотіли робити, і це заради своєї дитини. Так хорошими батьками бути не дуже просто. Пройдуть роки, і дитина може чути явні натяки й претензії про те, що вона у боргу перед своїми батьками.
Якщо протягом дорослішання, вас постійно переконували, що від вас чекатимуть допомоги та турботи в майбутньому, матеріальної підтримки, що ви повинні жити, як хотілося б вашим батькам, ви й будете весь час їх слухати. Піклуючись про дітей, такі батьки думають в майбутньому про склянку води, яку дитина все ж повинна їм принести. Через ці переживання батьків у дитини виникає почуття провини, відчуття несвободи. Виходить, діти повинні бути постійно поруч з батьками й допомагати їм. Тоді ви весь час відчуваєте себе винними перед батьками, і намагаєтеся повернути батькам борг.
Батьки, чекають від нас багато чого, але явно про це вам не говорять. Звідки йдуть ці очікування? Якщо в житті, між батьками й дітьми, хтось щось винен, отже, порушується баланс у відносинах.
Ми часто самі себе запитуємо, правильно ми чинимо стосовно своїх близьких, які нас виховали? Чи винні ми їм щось чи ні, як правильно піклуватися і любити батьків, які ще почуття ми повинні відчувати в ставленні до них? Кому пощастило, він виріс в люблячій сім’ї, в якій відчував постійну батьківську любов і турботу. Є й такі сім’ї, в яких дитина жила, піддаючись емоційному тиску, контролю і насильству. Чи повинна ця дитина після всього налагоджувати контакт з батьками, чи зможе вона полюбити їх, і як до них ставитися? Ми самі вибираємо в житті собі подруг і друзів, партнерів по роботі, тільки батьків ми вибрати не можемо. І суспільство тисне на нас своєю думкою про борг, щодо наших батьків.
Закон рівноваги брати або давати
Усі сім’ї живуть, дотримуючись певних законів чи правил. Для того, щоб правильно прожити життя, подолати всі критичні, важливі моменти в житті, слід розуміти й знати ці правила. Існує такий закон ієрархії, де на першому місці знаходяться наші батьки — мама і тато. У разі якщо дитина займає місце одного зі своїх батьків, йде порушення ієрархії, тобто порушується енергетичний потік. Ви помилково вважаєте, що відповідальні за ваших рідних, якщо батькам можливо не вистачає грошей, і ви вважаєте обов’язком допомогти їм матеріально, цим ви нібито позбавляєте їх сили. Адже рідні самі можуть впоратися з усіма проблемами.
Важливий закон в даній системі, ця рівновага між діями «брати та давати», але цей закон не діє між старшим і молодшим поколіннями. Він врівноважує тільки рівноправних, і борг дітей перед своїми близькими не може бути рівноцінним. Все, що діти отримали від своєї сім’ї, повинні передати далі своїм дітям, новому поколінню, така мудрість нашого життя. Від нас вимагається лише більше поваги й максимальної подяки до своїх батьків. А дітям дати якомога більше нашої любові та ніжності, обожнювання та обіймів.
Ми повинні бути вдячні нашим батькам, за подароване нам життя. Найцінніше, що у нас є, це наше життя. Ми маємо бути вдячні за цей неоціненний дар, але чи повинні ми відпрацьовувати його перед батьками все життя?
Справжня вдячність
Згадайте, які емоції вас переповнюють, коли ви щиро вдячні: ви смієтеся, очі у вас виблискують, хочеться просто стрибати від радості, обійняти не тільки весь світ, а й людину, якій ви хочете щиро віддячити. Яка реакція людини на ваші емоції? Вона теж щаслива, радіє і світиться разом з вами, без жодних претензій і очікувань. Їй приємно, що вона змогла принести вам масу емоцій. Уявіть на цьому місці ваших рідних тата й маму. Кращою подякою для батьків буде щасливе та яскраве життя дітей, без почуття постійного боргу і сумнівів в тому, що ви щось робите не так. Плата нашим улюбленим батькам за все — ця наша вдячність та повага. За все зроблене для нас, ми вдячні своїм батькам.
Поважати батька і матір, як би вони себе не поводили і які б почуття у нас не викликали. Подяка їм, що ми з’явилися на цей світ, вони люблять нас, захищали нас безпорадних в дитинстві. Захищали на скільки, на скільки вистачало їм душевних сил, а сил вистачало не всім.
Звичайно ми відповідаємо за старість наших рідних, їм стає важко в побуті та доглядати за собою. Це не вважається обов’язком перед батьками, а чисто людське ставлення до них. Від нас вимагається лише допомогти їм в побуті й у хворобі, частіше провідувати та приділяти більше своєї уваги. Повірте, увага — це те найбільше, що потрібно вашим батькам від вас.
