Чи соромно плакати

«Хто це плаче, ай-ай-ай, як не соромно?! Ти ж хлопчик, що ти нюні розпустив? Плакса — вакса, ха-ха-ха! Ти вже велика дівчинка, чого ти сльози ллєш? Фу, яка рева-корова! Ну що ти ревеш, як маленька? Чоловіки не плачуть, ти що, баба?»

Напевно кожному з нас в дитинстві доводилося чути подібні слова від батьків і однолітків, відчуваючи через них сором, образу і гіркоту. Як впливає на нас установка «сльози — це соромно» і чи потрібно забороняти своїм дітям плакати?

Сьогодні сльози заведено вважати чимось неправильним і соромливим, проявом слабкості й безсилля. Особливо, це стосується чоловіків і хлопчиків — саме про них найбільше кажуть, що плакати та висловлювати свій смуток зовсім не личить. Для жінок і дівчаток такої жорсткої заборони немає, але прояв ними «негативних» емоцій все одно не схвалюється. Дорослим важко бачити дитяче горе, хочеться скоріше заспокоїти або перемикнути на щось інше малюка.

Простіше переконати дитину, що плакати не потрібно, ніж вдаватися в його стан; це вимагає душевних вкладень і викликає у самого дорослого смуток, тривогу і напругу, пробуджуючи власні дитячі образи. Чужі сльози нагадують нам про нашу власну вразливість, тому часто ми намагаємося просто заборонити їх. Але чи корисно стримувати сльози? Ні, навпаки, це навіть шкідливо!

Про користь сліз

Сльози — це природний механізм очищення і захисту: фізичної (слізна рідина оберігає око від впливів зовнішнього середовища), фізіологічної (сльози виводять з організму шлаки та токсини) і психологічної — у разі болю або сильних переживань в сльозах утворюються морфіноподібні болезаспокійливі речовини, що допомагають зняти гостроту страждань. Науково доведено, що сльози сприяють швидшому загоєнню фізичних ран і допомагають при душевних муках, оскільки знімають напругу, звільняють від негативних почуттів, сприяють психологічній та фізіологічній розрядці, розслабленню. Цей факт знаходить відбиття в історії та культурі — в народних казках герої часто плачуть від горя і печалі, і нікому це не здається смішним і неправильним.

Постійне стримування емоцій небезпечно тим, що напруга накопичується в організмі, і, довгий час не отримуючи розрядки, може вилитися в хронічні захворювання. Дослідження доводять наявність прямого зв’язку між придушенням емоцій і сліз і розвитком цілого ряду хвороб і розладів нервової системи.

Плач — це природна реакція організму, покликана допомогти йому справитися зі стресом і гострими переживаннями, в тому числі — з горем. Приказка «сльозами горю не допоможеш» не зовсім вірна. Саме сльози дають розрядку напрузі, що накопичилася  і допомагають горю зробити свою роботу, необхідну для того, щоб ми змогли прожити та подолати досвід, який травмує, прийняти його та адаптуватися до нового життя.

Чоловіки не плачуть

За статистикою, чоловіки плачуть в 6-7 разів рідше жінок, і при цьому в 5-6 разів частіше страждають від стресів і хвороб, ними викликаних. Тривалість життя у чоловіків істотно менше (в середньому на 7 років), а інфаркти трапляються у два рази частіше, і багато дослідників пов’язують це саме з чоловічою стриманістю. Багато в чому це обумовлено особливостями гормонального фону, проте велику роль відіграє і фактор виховання і закладені в дитинстві стереотипи, що примушують пригнічувати емоції.

В одному інтернет-дослідженні на питання «Чи соромно чоловікові плакати?», 60% учасників (причому як жінок, так і чоловіків) відповіли негативно, коментуючи, що в сльозах з серйозного приводу немає нічого поганого і соромного. Самі чоловіки зізнаються, що плачуть іноді, при сильних потрясіннях, але часто соромляться цього і вважають за краще давати волю емоціям тільки коли їх ніхто не бачить.

Відомий вчений-психолог, автор книги «Справжні хлопчики» Вільям Поллак детально вивчав особливості чоловічої психології та провів масштабне дослідження «Слухаючи голоси хлопчиків». Основним його висновком стало те, що хлопчиків в сучасному світі виховують дуже неправильно, не зважаючи на їх істинні потреби. Поллак доводить, що хлопчики не менше дівчаток потребують дозволу висловлювати свої почуття та емоції, а так само мають потребу в турботі й ухвалення з боку батьків. Він також наводить дані, що хлопчиків соромлять набагато частіше дівчаток, і це теж в корені не вірно.

Що таке сором?

Сором — це соціальна, оцінювальна емоція, яка відіграє важливу роль в дозрівання особистості й формуванні совісті, але тільки в тому випадку, коли вона використовується в міру та адекватно ситуації. Сором допомагає усвідомити кордони та соціальні норми, регулюючи поведінку дитини. Почуття сорому зазвичай викликають батьки та близьке оточення, яке бере участь у вихованні та розвитку. Однак, якщо соромити дитини занадто часто, це стає глобальним, токсичним переживанням власної неправильності, дефектності, постійної невідповідності очікуванням.

Сором може стати соціалізованою огидою до себе, проникає в структуру особистості, спотворює самооцінку і сприйняття себе, може викликати тривожність, недовірливість і навіть спровокувати серйозні розлади. Часто за допомогою сорому блокуються природні прояви дитини, її справжні почуття та емоції. Вона засвоює, що прояв емоцій, щирість і безпосередність — це погано та осуджується, і єдиним виходом для неї стане закритися і придушувати будь-які почуття.

Що ж робити?

Ми знаємо, що соромити за сльози та постійно припиняти прояв негативних емоцій — шкідливо для дитини. Але як не сумно, суспільні стереотипи все-таки вселяють нам, що плакати «соромно, хоча і шкідливо». Тому завдання перед нами постає непросте й амбітне — поміняти ці стереотипи та поступово прибрати з суспільної свідомості установку, що діти (і дорослі) мають право виявляти тільки «позитивні» емоції, а від «негативних» потрібно позбавлятися. Донести до людей, що будь-яка емоція цінна, важлива і має право бути, а завдання батьків — навчити своїх дітей не придушувати емоції, а правильно їх інтерпретувати, висловлювати та трансформувати.

Як це зробити?

  • В першу чергу — показувати особистим прикладом, як варто поводитися з почуттями: усвідомлювати їх, проживати, висловлювати прийнятним чином, обговорювати з дітьми. Пояснювати їм, що почуття та емоції властиві всім, і кожна людина має на них право.
  • Вчити розуміти себе і свої почуття, відстежувати свій стан і висловлювати їх — словами, звуками, мімікою, рухами, творчістю. Заохочувати вираження емоцій, самих різних.
  • Показувати різні шляхи та способи їх вираження. У разі сліз — не відволікати відразу, а спробувати просто побути з дитиною, обіймаючи, співчуваючи й даючи можливість заспокоїтися самій. Говорити щиро про себе і цікавитися внутрішнім світом дитини, не засуджуючи її та не оцінюючи.

Іншими словами, якщо коротко — приймати та підтримувати свою дитину, даючи їй можливість бути собою. Бути живою.

Автор: Марія Гроховська

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів