Тема жорстокого ставлення до дітей болісна і неприваблива. І дорослі, що допускають грубість і насильницькі дії, заслуговують найсуворішого осуду. Однак, психологи стверджують, що причиною жорстокості в даному випадку можуть бути травми дитинства самих батьків.

Діти отримують те, що зазнала їх мати в дитячі роки. Здатність проживати та лікувати душевні травми дитини – це рідкісне вміння. Але його користь важко переоцінити, коли ви бачите довірливий погляд своєї дорогої дитини. Є цілий ряд так званих «незручних» тем. Про які багато хто воліє просто мовчати, не виносити на світло непривабливі явища нашого повсякденного життя. Одна така тема – це жорстоке поводження з дітьми, насильство.

Дитинство мами відіб’ється на її дітях

Елементарний побутовий приклад (в якому багато хто навіть не побачить нічого поганого): на дитячому майданчику бабуся вказує малюкові, що йому слід робити, з ким грати.

Дитина сумлінно виконує накази, але у неї немає своєї гри, немає творчості, вона не противиться наказам, тому що вже зламана. Незначні буденні епізоди насильства звичні, вони й не сприймаються нами як насильство. Вони незримо присутні в житті дитини, створюючи її характер. Питання фізичного / сексуального насильства, жорстокого поводження з дітьми частіше підіймається, коли справа доходить до кримінального права.

Скільки було насильства в ваші дитячі роки?

Щасливим було ваше власне дитинство? Чи було там насильство?
Виконаємо просту вправу. Просто дайте відповідь, з якого віку ви себе виразно пам’ятаєте?

Якщо з самих пологів і раніше (тобто і внутрішньоутробна пам’ять), то вас можна по праву назвати щасливою людиною, вам надзвичайно пощастило з батьками. У вас добра, світла доля.

Як правило, ми починаємо пам’ятати себе років з 3-4 і пізніше. Ті роки, які нібито хтось стер з пам’яті, в психології вважаються «закритими». Людина не бажає їх пам’ятати, адже саме в цей час були біль, стрес, страх.

Природний механізм психологічного захисту спрацьовує, тому ми не пам’ятаємо нічого з того часу. Але це не означає, що в підсвідомій сфері нічого немає, і що вона не впливає на нинішнє життя.

Як трапляється з милими жінками, які прагнуть народжувати, мати міцну сім’ю, що вони перетворюються в джерело болю і жаху для власних дітей, руйнують їх життя і ламають психіку?

Фахівці вважають, що тільки жінка, яка сама травмована, травмує власну дитину. Побачене і почуте в дитинстві буквально карбується в підсвідомість подібно руйнівній програмі. Якщо подібна жінка народжує, або з волі обставин взаємодіє з дітьми (вихователька в дитячому садку, медсестра), вона починає поводитися так, як поводилися дорослі стосовно неї в її дитячі роки.

Самоконтроль і моральні установки

Коли самоконтроль і принципи моралі на високому рівні, жінка всіляко противиться негативному впливу своєї підсвідомої пам’яті. Вона прагне поводитися з дитиною адекватно.

Але в даній ситуації сили йдуть на протидію своїй підсвідомості. Пам’ять болю і страху прагне прорватися до тями, бути реально прожитою. Цей процес триває 24 години на добу.

І в результаті спілкування з дитиною не приносить належного задоволення, а лише втому і психологічне виснаження.

А коли самоконтролю недостатньо, або моральні установки відсутні, то жінка реалізує повністю те, що приховано в підсвідомості з дитячих років.

Повна безпорадність і беззахисність дитини в таких ситуаціях, коли вона не може відповісти, лише мовчати та плакати, пізніше відіб’ється на її дітях.

Психологія, родичі та друзі дають рекомендації, як правильно виховувати дитину. В душі кожен з нас і сам знає, як це правильно робити. Чому ж тоді не спрацьовують розумні поради, з підсвідомості несподівано проривається пам’ять, коли людина робить те, чого ніколи не робила б.

Перебуваючи поруч з будь-якою дитиною, ви в підсвідомої пам’яті мимоволі активізуєте спогади родом з цього віку. Вони резонують з дитиною, яка в цей момент поруч. Це автоматично провокує напругу.

Виплеснути роздратування або придушити за допомогою самоконтролю – це вирішуєте ви в даній ситуації.
Але від роздратування нікуди не дітися, воно не пропадає – навіть якщо його придушили. Воно вдаряє по здоров’ю, дає відчуття хронічної втоми.

Це і є причина жорстокого поводження з дітьми – людина захищає власний внутрішній біль, зриваючи зло на «причині» роздратування – своєму безмовній дитині.

Фізична пам’ять про дитячі стреси є у всіх. Вона навіть може стати причиною безпліддя.

Однак, придушувати подібні переживання або виливаючи їх на дитину – аж ніяк не вихід з положення. Зараз вони пригнічені, але все одно реалізуються у сфері здоров’я або життя.

Як бути зі своїми злістю і роздратуванням?

По-перше, чесно визнати, що злість і роздратування у вас є. Що ви злитесь, і гніваєтесь, коли доводиться взаємодіяти з дітьми.

Якщо ви це визнали й прийняли, ви на правильному шляху. Але не намагайтеся стратити себе. Вам це дісталося, як і багатьом іншим в різному ступені.

По-друге, це пригнічене роздратування важливо відчути у своєму тілі у формі таємної або явної напруги. Спробуйте усвідомлено побути в даних переживаннях, прожити їх. Не намагатися в цю хвилину щось змінити. Це корисно практикувати систематично, потроху. Тіло стане малими дозами проживати давно накопичену напругу.

Читайте також: Сильні діти – Слабкі дорослі

Те, що прожито, йди й вже не турбує нас. Мова йде і про підсвідому пам’ять. Так ви вчите себе відчувати власне тіло і приховане напруження в ньому. І ось в якийсь момент ви відчуєте, що ваші тіло і душа стали виліковуватися.

І ось, спілкуючись з дитиною, ви зможете відчути її напругу, страхи як свої власні. ВИ повною мірою зможете усвідомити переживання дитини, її безсилля, неможливість захиститися від людини, яка апріорі повинна нести любов і захист.

Від вас вимагається не так вже й багато – любити та дарувати ніжність і увагу своїй дитині. Але цього не станеться, якщо ви не будете прагнути до щастя.

Обов’язок бути щасливою

Тільки у щасливої ​​матері та й просто жінки знайдуться сили на те, щоб любити, плекати дитину, піклуватися про неї. І це не буде вас втомлювати, віднімати сили. Чим більше турботи та уваги ви подаруєте, тим повніше будете відчувати свою енергію і радість.

І на останок.

Будьте чесні перед собою. Ви неодмінно зіткнетеся з внутрішнім несвідомим опором. І подолати те, що напластовувалось довгі роки, буває непросто. Але любов до дитини переможе будь-які перешкоди. І її довірливий і чистий погляд буде вам вічною нагородою. Тільки постарайтеся.

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів