Торік прочитала повість Наталії Баранської «Тиждень як тиждень» і взялася за голову. За сюжетом 26-річна мама двох карапузів розривається між роботою в НДІ, садком, булочними, поліклініками та домашніми справами. Вона постійно спізнюється, забуває пришити до ліфчика гачок, тягає з овочевого картоплю, ненавидить політзаняття і проводить експерименти над новими зразками склопластику. Чоловік бовтається на задвірках. На нього не залишається ні часу, ні натхнення, ні сил.
Я, відклавши книгу, міцно задумалася і вирішила розставити пріоритети. Вибрати головне, щоб надалі не вибухнути, як самогонний апарат. Так на першому місці виявився чоловік. Адже це він годувальник, глава сім’ї, а не малюк.
Днями спілкувалася з сусідкою, яка присвятила всю себе синові. Вона не вийшла вдруге заміж, щоб не травмувати підлітка, а коли той служив в Маріуполі, винайняла там квартиру. Зараз йому сорок, але жінка продовжує пилососити квартиру «дєточки» і готувати окрошку. Помітивши мене з коляскою і комп’ютером, прийшла в жах. Як таке могло статися? Як це ставити свої пріоритети вище і не розчинятися в крихітці, немов білоруське згущене молоко в чашці з кавою? Як це не віддавати йому весь час?
Читайте також: Закон нерівності
Продовжувати працювати, похитуючи ногою люльку:
– Жити потрібно заради дитини, а у тебе вона, буває, спить на балконі й одяг їй прасуєш через раз. Все ніяк не напишешся.
В Америці у 20-х роках минулого століття користувалися популярністю прогулянки в клітках. До балкона або до вікна чіплявся спеціальний манеж, в який садили чи клали дитину. Поки мама займалася собою, татом чи будинком, спадкоємець міг з висоти п’яти або навіть п’ятдесяти метрів спостерігати за навколишнім світом. У нашому суспільстві ця традиція не прижилася. Навіщо народжувати, якщо не можеш приділити достатньо часу? Тільки батьківство – це не принесення себе в жертву. Це не повне занурення, ніби при фрі дайвінгу на глибину ста метрів без акваланга. Це не «або… або», а все разом. Ми ж не вибираємо між спортом і роботою, пранням і прогулянкою в зоопарк. Ми об’єднуємо і перше, і друге, і третє.
Кілька моїх подруг за час материнства зруйнували свої сім’ї, ставши виключно мамами й забувши про те, що вони перш за все жінки. А ще упустили важливе «але», що, коли жінка тільки годує, поїть, піклується, вона вміщує чоловічу енергію і перетворюється на конкурента власному чоловікові. Ось чому не соромно іноді посадити малюка в «клітку» або манеж, щоб він погрався сам, поки мама спілкується з татом. Поки батьки дивляться фільм, готують разом плов, обговорюють новини або займаються коханням. Тільки таким чином дитина усвідомлює, як виглядає любов. Адже як говорив один німецький філософ і богослов: «Найщасливіші моменти для дітей – це моменти, коли вони бачать у своїх батьках пару».
Автор: Ірина Говоруха
Моя дитина
За матеріалами
