Далеко не всі діти вміють гратися самостійно — ми все це відчули, особливо після закриття дитячих садків на карантин. Однак навіть якщо ваша дитина не може провести ні хвилини без «Мамо, дивися!», ще не все втрачено — самостійної гри можна навчити. Розповідаємо, як це зробити.
Які бувають самостійні ігри?
Соціолог і експерт з дослідження ролі ігор у розвитку дітей Сандра Стоун виділяє три основні типи гри.
Функціональна гра. Цей тип гри дозволяє дітям відточувати фізичні навички, які знадобляться їм у майбутньому та отримувати задоволення. Коли діти бігають просто заради того, щоб бігати, стрибають, скачуть, видувають бульбашки або залазять на ігровий комплекс — це функціональна гра.
Конструктивна гра. Така гра полягає у вирішенні завдання через певний процес. Наприклад, коли дитина будує будинок з Лего або малює картинку фломастерами.
Драматична гра (або рольова гра). Це як раз ті ігри, в яких діти стають котиками, супергероями, продавцями, лікарями, і багато ким ще. Рольові ігри розвивають фантазію і допомагають засвоїти соціальні норми.
У всі ці ігри дитина може гратися з батьками, сиблінгами або групою ровесників (наприклад, в саду). А ще вона може гратися в них одна. Саме це і відрізняє самостійну гру від інших ігор — це не окремий вид гри, це просто будь-яка гра, в яку дитина може гратися самостійно.
Чим так корисна самостійна гра?
Самостійна гра йде рука об руку з вільною грою, в якій немає чіткого сценарію, і дитина може сама вирішувати, як і з чим їй взаємодіяти в процесі гри.
Вільна гра може тривати довше самостійної гри, оскільки ігри «за сценарієм» мають кінець (рисунок рано чи пізно складений, а будинок з конструктора — зібраний) і в якийсь момент зажадають батьківського втручання.
Як навчити дітей грати самостійно?
Як і інші навички, здатність гратися самостійно сильно залежить від віку дитини. Діти молодшого віку не можуть довго концентруватися на одному занятті, однак, за словами керівника платформи ранньої освіти Діпаншу Пандіта, саме цей вік відіграє визначну роль. Пандіта рекомендує батькам починати прищеплювати дітям навички самостійної гри, починаючи з 9-15 місяців.
«У цьому віці їм потрібна різноманітне середовище, в якому є багато цікавого», — сказав він і порекомендував батькам грати з дітьми в ігри, в яких вони зможуть на невеликий час пропадати з поля зору дитини, при цьому зберігаючи у них впевненість у своїй присутності. Наприклад, розмовляти з дітьми із сусідньої кімнати.
До трьох років, за словами Пандіта, вікно можливостей починає закриватися. Але не все втрачено: батьки можуть пропонувати дитині протягом дня певні заняття, які вимагають від неї самостійності. Наприклад, пострибати на скакалці, поліпити з солоного тіста або зібрати пазл.
Ще важливий момент в процесі привчання до самостійних ігор: це готовність батьків зайняти «пасажирське сидіння» і надати дитині можливість самостійно придумувати сюжети та управляти процесом. Чим більше у дитини свободи в грі з вами, тим простіше їй буде звикнути грати самостійно, а не чекати ваших вказівок.
Чому багато батьків не дають дітям можливість грати самостійно?
Попри всі переваги самостійних ігор (хто зараз відмовиться від пів години вільного часу?), далеко не всі батьки готові надавати своїм дітям повну свободу. Експерти бачать кілька причин.
За словами Пандіта, не всі батьки здатні впоратися з реакцією дитини на сепарацію. «Тут не можна повністю уникнути страждань, але результати варті того», — говорить він.
Стоун називає ще одну причину: незадоволення безладом, який влаштують діти, кинуті з усіма іграшками напризволяще. «Батькам важливо пам’ятати про інший корисному аспекті гри», — говорить вона, — «Безлад завжди можна прибрати разом». Привчаючи дітей до самостійної гри, ви можете заодно привчити їх до самостійного (або майже самостійного) прибирання, а це теж багато чого варте.
Нарешті, далеко не всі батьки досить терплячі, щоб чекати, коли їх дитина навчиться і звикне гратися самостійно — а цей процес вимагає часу і проходить дуже поступово. «Деяким дітям потрібна додаткова підтримка, щоб залучитися до самостійної гри. Можливо, спершу батькам треба грати поруч з ними, а потім поступово віддалятися», — радить Стоун.
Які іграшки краще підходять для самостійних ігор?
Нерідко для самостійних ігор взагалі не потрібно ніяких атрибутів, але якщо ви хочете мати запас іграшок, що будуть надихати дітей гратися самостійно, то Пандіта рекомендує іграшки, які симулюють доросле життя, наприклад, ігрові кухні та майстерні.
Стоун радить прості іграшки, які підштовхують дітей щось створювати та придумувати самостійно: конструктори, кубики, тісто для ліплення. І, звичайно ж, дітям знадобляться всілякі витратні матеріали на зразок старих картонних коробок і рулонів від туалетного паперу.
Читайте також: 20 фраз, які змусять вашу дитину слухатися
Коробки взагалі ідеально підходять, як для конструктивної гри (наприклад, з них можна побудувати замок або автомобіль), так і для рольової (в якій на замок нападе дракон, а автомобіль відправиться в подорож).
Що в підсумку вийшло?
- Не бійтеся пробувати привчати дитину до самостійних ігор з раннього віку — так їй буде простіше звикнути.
- Створіть для неї простір, яке вона зможе безперешкодно досліджувати та знаходити для себе багато цікавого.
- Не прагніть моделювати всі заняття дитини — надайте їй свободу вибору.
- Запасіться терпінням і не чекайте, що дитина почне гратися сама після першої ж спроби залишити її одну в кімнаті.
- Переваги самостійної гри настільки великі (як для вас, так і для дитини), що варті того, щоб не кидати спроби, навіть якщо вам дістався зовсім не самостійний малюк.
- Бонусний пункт (від редакції): перш ніж привчати дитину до самостійних ігор переконайтеся, що у вас все в порядку з прихильністю. Якщо спільні ігри — це єдиний спосіб для дитини провести з вами трохи часу, логічно, що вона не захоче від них відмовлятися, щоб не втрачати з вами контакт.
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
