– Отже, дорогі батьки, – важко зітхнув психолог, – Ласкаво просимо на тренінг «Основи психологічної безпеки на дитячому майданчику».
Як вам уже було сказано – у тренінгу немає ніякої теоретичної частини, тому що життя – це практика. Зараз ми підемо на дитячий майданчик, тому якщо хтось хоче відмовитися – зараз саме час.
Він оглянув розгублену групку батьків. Ніхто бажання відмовитися не виявив.
– Добре. Зараз йдемо до он того мікроавтобусу і розбираємо дітей.
– Чужих? – здивувався хтось.
– Хто це сказав? – миттєво зреагував психолог.
– Я … – підняв руку повний чоловік з залисиною.
– Запам’ятай, боєць, немає ніяких «чужих» або «своїх» дітей.
– Але своїх я люблю більше …
– Це ти так думаєш. Урок перший – любов і ненависть ніяк не пов’язані з тим чиї діти перед вами. Ви можете любити або ненавидіти конкретну дитину в конкретному моменті, але це не повинно впливати на прийняті вами рішення! Зрозуміло?
– Так точно. – хором відповіли батьки.
– Розбираємо дітей. І акуратніше, їм ще дві групи сьогодні навчати.
Батьки вишикувалися в чергу. З мікроавтобуса по одному виходили діти, брали дорослого за руку і відходили в сторону.
– А можна мені іншу? У мене хлопчик, мені б на хлопчиках тренуватися.
– У дружини своєї спитай, чи можна тобі іншого. – пирхнув психолог, – Урок другий, дітей не вибирають. Швидше ворушить, у нас щільний графік!
Після того як сформувалося п’ять пар дітей і дорослих психолог перерахував всіх по головах, зазначив в планшеті та впевнено пішов до дитячого майданчика.
– За мною.
Але процесія не пройшла і п’яти метрів, як щось пішло не так.
Дівчинка з двома кісками раптом зупинилася та вперлася.
– Не хочу на цей майданчик! Я тут вже була два рази!
Жінка, яка її проводила, розгубилася і подивилася на психолога.
Той дивився в відповідь не роблячи ніяких спроб допомогти.
– Зробіть що-небудь, будь ласка, – попросила жінка. – Вона не хоче на майданчик.
– Таке буває. – кивнув психолог і як і раніше не вжив жодних дій.
– Ну і що мені робити ?!
– Домовляйтеся.
– Я не піду на цей майданчик! – ще раз заявила дівчинка.
– Якщо підеш, я куплю тобі морозиво?
– Не хочу!
– Планшет? Подивишся мультики?
– Ні! – тупнула дівчинка. – Не хочу!
– Ах, ти…
Психолог хмикнув і вступив в розмову.
– Отже, десятисекундний діалог призвів до того, що ви спробували її підкупити, а потім і зовсім збиралися застосувати залякування. Погрози, шантаж і залякування. Стара школа. – протягнув він з певною ностальгією в голосі.
– А що мені робити?! Вона не хоче на майданчик!
– Має право.
– Але у мене там тренінг!
– Їй-то що?
– Ну і як тут домовитися ?!
– Напевно якось можна. Але ваш тренінг закінчується тут. Найцінніше що ви можете з нього винести – не завжди вдається домовитися. Але при цьому вам потрібно вибрати на чиєму ви боці. Залишите дитину і підете на тренінг?
– Ну… ні…
– Тоді немає сенсу злитися. Прийміть цей факт. Поверніть, будь ласка, дитину на місце, чекаємо вас на наступному занятті, можливо там вам пощастить більше. Всього найкращого.
Читайте також: 8 помилок у вихованні, які робили наші батьки й можемо зробити ми
Психолог відвернувся від здивованої жінки та дійшов таки до дитячого майданчика. Решта учасників тренінгу вже щосили тренувалися. Повний чоловік з залисиною сидів в пісочниці біля наїжаченої дитини та щось їй пояснював. Психолог акуратно підійшов ближче і прислухався.
– Бути жаднюгою недобре, розумієш? Потрібно ділитися. Ось ти захочеш пограти з його іграшками, він тобі їх дасть. Дай хлопчикові машинку!
– А це ваш Редж ровер он там припаркований? – запитав у чоловіка психолог.
– Так, а що?
– Дайте покататися. Я чисто по району. Дівчаток підчепити.
Чоловік провів паралель і посміхнувся.
– Ви не розумієте, це …
– Інше? – перебив психолог, – Якщо ви самі не готові ділитися, то не треба брехати дітям. Дайте ключі від Реджа!
– Ви знаєте скільки він коштує ?!
– Ви знаєте скільки коштує рік роботи з хорошим психотерапевтом? А скільки коштує сформувати поважне ставлення до приватної власності у цілої країни?
– Але …
– Ніяких “але”. Покажіть дитині приклад своїх ідеалів. Дією доведіть, що ділитися це добре!
– Гаразд, я зрозумів…
Чоловік відвернувся, психолог перемкнув увагу на іншого з батьків. Розгублена дівчина вислуховувала від літньої жінки якісь претензії.
– А ще він її оббризкав з калюжі! – насідала літня жінка, – Взагалі своїми дітьми не займаєтеся!
Дівчина щось бурмотіла, вибачалася тримаючи за руку хлопчика, який їй дістався і нарешті зламалася:
– Вибачся перед бабусею!
Хлопчик подивився на дівчину з погано прихованою ненавистю.
– Стоп, – вклинився психолог, – Ви хочете, щоб він вибачився за ваше безсилля і нездатність захисти його перед бабусею?
Остовпіли всі, особливо обурена жінка похилого віку.
– По-перше, він не в неї кидався піском, по-друге, я не бачу проблеми. Подивіться на дівчинку. Вона не виглядає засмученою.
Постраждала виглядала швидше збентеженою від скандалу, але точно не постраждалою від калюжі.
– Та що ви собі дозволяєте ?! – прийшла в себе бабуся.
– Вибачте, це сталося випадково. – звернувся до неї психолог, – Можу оплатити хімчистку вашій дівчинці. Ще щось?
– Так ви … – бабуся стала червоніти, міркуючи як би сьорбнути ще крові, але щось в спокійному і впевненому погляді психолога змусило її відступити. Вона мовчки розвернулася і пішла, тягнучи за руку постраждалу.
– Але він же був не правий ... – спробувала виправдатися дівчина.
– І це дає комусь право вичитувати вас? Вам не п’ять років. А це реальний світ. І вам потрібно навчитися жити в цьому світі, а не змушувати дитину вибачатися за вашу інфантильність.
– Але він кидався піском!
– А бабуся пила кров, і що?
– Ну …
Психолог хотів було щось сказати, але передумав. Сунув два пальці в рот і свиснув, привертаючи увагу всіх учасників тренінгу.
– Всі стаємо!
Батьки разом з дітьми рефлекторно вишикувалися в шеренгу. Психолог зітхнув і оглянув підопічних.
– Отже, дорогі батьки, поспішаю повідомити вам, що ви провалилися за всіма пунктами.
Жоден з вас не готовий до відвідування дитячого майданчика.
– Та ви якихось буйних дітей видали! – обурився хтось.
– Справа не в дітях! Діти різні та діти поводяться по-різному! Справа у вас! Ви самі поводитеся як діти. Ви миттєво регресуєте до п’ятирічок! Забуваєте про те, навіщо ви сюди прийшли, про відповідальність і здоровий глузд! Ви всі, повторюю, всі без винятку не впоралися зі своїм дитячим майданчиком. Тим, який у вас всередині!
Ви слабовольні, брешете і боїтеся оцінки! Тому зараз ви здасте дітей, а завтра повернетеся на майданчик і ми почнемо з самих основ.
– Яких? – уточнив хтось.
– Ви будете гратися. Бігати один за одним, кидатися піском, якщо знадобитися, будете його їсти, падати в калюжі, віднімати одне в одного іграшки та кричати.
Батьки розгублено переглядались, але відчували, що в цих словах щось є. Що відбувається щось важливе.
– Завтра ви будете поводити як нормальні діти, а я буду вашим злим батьком. І бачить Бог, я зроблю з вас незалежних, сміливих, яскравих і по-справжньому живих дітей! Адже ви хочете, щоб ваші діти були такими?
– Так! – закричала всі хором.
– Тоді вам самим доведеться стати такими! Ви готові?
– Так!
– Навіть якщо вам буде соромно?!
– Так!
– Навіть якщо буде страшно?!
– Так!
– Навіть якщо на вас буде косо дивитися бабуся на дитячому майданчику?!
– Так!
– Я не чую!
– Тааак!
– Вільно. Завтра о 8 ранку шикуємось перед дитячим майданчиком.
– На завтра дощ обіцяли ... – протягнув хтось.
– А мені начхати! – гаркнув психолог, – Запам’ятайте, бійці – дощ і бруд не перешкода для щастя, а вірні союзники в бою за радість! Розійдись!
Автор: Рагім Джафаров
Джерело
