Часто пишу про те, що нинішні діти «зіпсувалися», вони не відповідають тим критеріям вихованості, які ми, дорослі, вважаємо правильним, а ще – часто зляться на батьків і часом кричать: «ніколи цього не забуду, не пробачу і взагалі, ненавиджу тебе».

Так, частенько такі «милі» зізнання не мають під собою ніякої, так би мовити, матеріальної бази. І розпещена дитина «ненавидить» батьків просто за те, що вони не можуть дати їй чергову іграшку.

Але є й інші випадки. Дії дорослих, які реально наносять дитині душевну травму. Дитина може зрозуміти їх причини (і то – навряд чи), ставши дорослим, а ось пробачити – ніколи.

1. Порушені обіцянки.

Якщо немає можливості виконати обіцянку – то краще її не давати. Ця істина, яку нам самі дорослі вселяють з дитинства, правильно? І повторюють це дитині раз за разом, вимагаючи, щоб вона свої обіцянки виконувала.

Однак самі дорослі частенько їх порушують, при цьому завжди знаходять виправдання – не змогли, якісь сторонні причини завадили, і взагалі: у батьків і так багато проблем, що ти лізеш? Май совість, зрозумій, не діставай!

Хороший знайомий так досі й не пробачив батькові, який пообіцяв після першого вересня в першому класі зводити його в похід – мовляв, ти у мене вже дорослий, будемо варити юшку на багатті з риби, яку самі спіймаємо, і спати в наметі.

Він школу закінчив, а батько в похід так і не зводив, при цьому, коли хлопець був зовсім дрібним і мав наївність нагадувати – тату, а коли в похід – ще й лаяв. Мовляв, у мене справ і так по горло, що ти лізеш, немає часу!

Чому ця історія принесла дитині так багато болю – батькові незрозуміло досі. Якось спробував він (мій дорослий знайомий, я маю на увазі) цей гештальт закрити. І що ви думаєте? Батько його ж і присоромив – мовляв, як можна бути таким злопам’ятним?

Читайте також: 6 помилок батьківської поведінки стосовно дітей, які гублять їхню психіку

2. Нешанобливе ставлення дорослих до своїх дітей

Так, я знаю, зараз багато обуряться – за що, мовляв, ми повинні дітей поважати, вони ж малі! Так думає набагато більше людей, ніж може здатися на перший погляд.

Скільки батьків ставляться до дітей зверхньо, ​​навіть з деяким презирством – мовляв, ось виростеш, станеш людиною, тоді будемо говорити на рівних, а поки цить, малявко. Скільки батьків не поважають дитячу працю (як би це не смішно звучало), не цінують дитячих поривів допомогти та навіть не здогадуються, як важливо похвалити, а не посміятися, коли дитина підносить їм своє творіння – малюнок, припустимо, або виріб.

Приклад з життя: відмінна майстриня, зараз робить дуже гарні ляльки й продає їх колекціонерам за кордон (так вигідніше), все дитинство ховала від батьків свої вироби. Тому що мама говорила, що сукні, які вона лялькам шиє – убогі, а батько – спочатку лаявся, що вона витрачає час на порожні заняття, тоді як треба вчити математику і вступити після школи на банківську справу.

Одного разу батько в серцях сказав дядькові (братові матері), що, мовляв, у тебе діти вдалі, а моя – дурненька, витрачає час на дурниці. За столом. На дні народженні. При всіх родичах і при дочці. І порадив їй брати приклад з дітей цього дядька – вони, мовляв, в житті всього доб’ються.

Ну, мовчить зараз майстриня, а що робити? Батько і мати, як-не-як, рідні. Але ж образа – залишилася. Хоч і розуміє, в дев’яності всі дорослі думали, що треба дітей до фінансів ближче… Добра бажали. Розуміє це, але все одно – образу не пробачила.

А скільки ще таких випадків, ніколи не замислювалися?

Моя дитина
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів