Тема жорстокого ставлення до дітей болісна і неприваблива. І дорослі, що допускають грубість і насильницькі дії, заслуговують найсуворішого осуду. Однак, психологи стверджують, що причиною жорстокості в цьому випадку можуть бути травми дитинства самих батьків.

Діти отримують те, що зазнала їх мати в дитячі роки. Здатність проживати та лікувати душевні травми дитини — це рідкісне вміння. Але його користь важко переоцінити, коли ви бачите довірливий погляд своєї рідної дитини. Є цілий ряд так званих «незручних» тем. Про яких багато хто воліє просто мовчати, не виносити на світло непривабливі явища нашого повсякденного життя. Одна з таких тема — це жорстоке поводження з дітьми, насильство.

Дитинство мами відіб’ється на її дітях

Елементарний побутовий приклад (в якому багато хто навіть не побачить нічого поганого): на дитячому майданчику бабуся вказує малюкові, що йому слід робити, з ким гратися. Дитина сумлінно виконує накази, але у неї немає своєї гри, немає творчості, вона не показує спротиву наказам, тому що вже зламана. Незначні буденні епізоди насильства звичні, вони й не сприймаються нами як насильство. Вони незримо присутні в житті дитини, створюючи її характер. Питання фізичного / сексуального насильства, жорстокого поводження з дітьми частіше підійматися, коли справа доходить до кримінального права.

Скільки було насильства в ваші дитячі роки?

Щасливим було ваше власне дитинство? Чи було там насильство?

Виконаємо прості вправи. Просто дайте відповідь, з якого віку ви себе виразно пам’ятаєте?

Як правило, ми починаємо пам’ятати себе років з 3-4 і пізніше. Ті роки, які нібито хтось стер з пам’яті, в психології вважаються «закритими». Людина не бажає їх пам’ятати, адже саме в цей час були біль, стрес, страх.

Природний механізм психологічного захисту спрацьовує, тому ми не пам’ятаємо нічого з того часу. Але це не означає, що в підсвідомій сфері нічого немає, і що воно не впливає на нинішнє життя.

Як милі жінки, які прагнуть народжувати, мати міцну сім’ю, перетворюються в джерело болю і жаху для власних дітей, руйнують їх життя і ламають психіку?

Фахівці вважають, що тільки жінка, яка сама травмована, травмує власну дитину. Побачене і почуте в дитинстві буквально карбується в підсвідомість подібно руйнівній програмі. Якщо така жінка народжує, або з волі обставин взаємодіє з дітьми (вихователька в дитячому садку, медсестра), вона починає поводитися так, як поводилися дорослі щодо неї в її дитячі роки.

Самоконтроль і моральні установки

Коли самоконтроль і принципи моралі на високому рівні, жінка всіляко противиться негативному впливу своєї підсвідомої пам’яті. Вона прагне поводитися з дитиною адекватно.

Але в даній ситуації сили йдуть на протидію своїй підсвідомості. Пам’ять болю і страху прагне прорватися назовні, бути реально прожитою. Цей процес триває 24 години на добу.

І в результаті спілкування з дитиною не приносить належного задоволення, а лише втому і психологічне виснаження.

А коли самоконтролю недостатньо, або моральні установки відсутні, то жінка реалізує повністю те, що приховано в підсвідомості з дитячих років.

Повна безпорадність і беззахисність дитини в таких ситуаціях, коли вона не може відповісти, лише мовчати та плакати, пізніше відіб’ється на її дітях.

Психологи, родичі та друзі дають рекомендації, як правильно виховувати дитину. В душі кожен з нас і сам знає, як це правильно робити. Чому ж тоді не спрацьовують розумні поради, з підсвідомості несподівано проривається пам’ять, коли людина робить те, чого ніколи не варто було б робити.

Перебуваючи поруч з будь-якою дитиною, ви в підсвідомій пам’яті мимоволі активізуєте спогади родом з цього віку. Вони резонують з дитиною, яка в цей момент поруч. Це автоматично провокує напругу.

Виплеснути роздратування або придушити за допомогою самоконтролю — це вирішуєте ви в даній ситуації.

Але від роздратування нікуди не дітися, воно не пропадає — навіть якщо його придушили. Воно б’є по здоров’ю, дає відчуття хронічної втоми.

Це і є причина жорстокого поводження з дітьми — людина захищає власний внутрішній біль, зриваючи зло на «причини» роздратування — своїй невинній дитині.

Фізична пам’ять про дитячі стреси є у всіх. Вона навіть може стати причиною безпліддя.

Однак, придушувати подібні переживання або виливати їх на дитину — аж ніяк не вихід з положення. Зараз вони пригнічені, але все одно реалізуються у сфері здоров’я або життя.

Як бути зі своїми злістю і роздратуванням?

По-перше, чесно визнати, що злість і роздратування у вас є. Що ви сердитесь, і дратуєтесь, коли доводиться взаємодіяти з дітьми.

Якщо ви це визнали й прийняли, ви на правильному шляху. Але не намагайтеся картати себе. Вам це дісталося, як і багатьом іншим у більшій чи меншій мірі.

По-друге, це пригнічене роздратування важливо відчути у своєму тілі у формі таємної або явної напруги. Спробуйте усвідомлено побути в даних переживаннях, прожити їх. Чи не втручатися, не намагатися в цю хвилину щось змінити. Це корисно практикувати систематично, потроху. Тіло стане малими дозами проживати давно накопичену напругу.

Те, що прожито, йде і вже не турбує нас. Мова йде і про підсвідому пам’ять. Так ви вчите себе відчувати власне тіло і приховане напруження в ньому. І ось в якийсь момент ви відчуєте, що ваші тіло і душа стали виліковуватися.

Тоді, спілкуючись з дитиною, ви зможете відчути її напругу, страхи як свої власні. Ви повною мірою зможете усвідомити переживання дитини, його безсилля, неможливість захиститися від людини, яка апріорі повинна нести любов і захист.

Від вас вимагається не так вже й багато – любити та дарувати ніжність і увагу своїй дитині. Але цього не станеться, якщо ви не будете прагнути до щастя.

Обов’язок бути щасливою

Тільки у щасливої ​​матері та й просто жінки знайдуться сили на те, щоб любити, плекати дитину, піклуватися про неї. І це не буде вас втомлювати, віднімати сили. Чим більше турботи та уваги ви подаруєте, тим повніше будете відчувати свою енергію і радість.

І на останок.
Будьте чесні перед собою. Ви неодмінно зіткнетеся з внутрішнім несвідомим опором. І подолати те, що напластовувалось довгі роки, буває непросто. Але любов до дитини переможе будь-які перешкоди. І її довірливий і чистий погляд буде вам вічною нагородою. Тільки постарайтесь.

Моя дитина
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів