Наташа подивилася в дзеркало і побачила там втомлене обличчя немолодої, але і не старої жінки. Всього-то п’ятдесят, а виглядає на всі 100. Не відсотків, ні — років.
Правду мати каже. – Сама винна! Ти повинна була це передбачити!
Покрутила головою. Туди, потім сюди. Зморшки глибокі на переніссі. Тому, що часто хмуриться. А з чого їй радіти? Все життя гнала кудись, всюди спізнювалася, всім винна. Зате тепер поспішати нікуди.
Наташа провела рукою по поголеній голові.
– Чому так вийшло? Скажи мені хоч ти, дзеркало? Як я докотилася до такого життя? – запитала жінка, і сльози покотилися по запалих щоках.
* * *
Наташа закінчила 7 клас на одні п’ятірки. Додому мчала, перестрибуючи через калюжі.
– А ти для когось ти вчишся? Для мене чи що? – здивувалася мати, заколисуючи сина.
Наташа глянула на новонародженого брата і пішла до батька. Показала щоденник — жодної четвірки!
– Ти й повинна на п’ятірки вчитися. Це обов’язок кожного школяра, — сказав він, не відриваючись від газети. – Іди геть, краще матері допоможи.
Наташа допомагала. Батьки поверталися після роботи, а вдома їх чекала вечеря, напрасовані повзунки для братика і відмита до блиску підлога. У вихідні вона гуляла з Вітьком, годувала, грала, навіть доводилося його купати. Батьки йшли в кіно або в гості. Вони втомлювалися на роботі, їм потрібен був відпочинок.
– Ти дівчинка, дочка, помічниця, значить. Ось старі станемо, допомагати нам будеш. А у Віктора інше призначення. Він хлопчик, спадкоємець, чоловік. У нього попереду успіхи, кар’єра, досягнення.
Уроки Наташа робила в проміжках між клопотами або вночі. Але школу закінчила з медаллю. Втім, цього ніхто не помітив. В інститут вступила по конкурсу. Це теж пройшло непомітним.
Після інституту Наташа вийшла заміж, донечка народилася. Оленка. Наташа звично прала, прибирала, готувала, не забуваючи про службові справи.
– Ну а що такого? Це твій обов’язок. Ти ж дружина та мати. Всі так живуть, — сказав чоловік, влаштовуючись біля нового комп’ютера.
Читайте також: Пробач мені, мамо: слова, з якими так легко запізнитися
Новітня модель – Pentium! Купили на Наталкіну премію. Вона якось непомітно пішла в гору. Начальство її хвалило, премії виписувало і на посаді просувало. Квартиру купили кращому співробітнику. Невелика, не в центрі, проте своя.
– Ти повинна допомогти братові. Вітько не пройшов на бюджет. На платне у нас грошей немає, а у тебе є, — з порога заявила мати, приїхавши у гості.
Наташа брала кредити й допомагала. У брата попереду успіхи, досягнення і щось там ще. Це її обов’язок сестри. І платила. І на роботу після інституту допомогла влаштуватися. Не брали Віктора ніде, а вона вже в начальники вибилася. Оленка теж платно вчилася. І за навчання дочки теж платила Наташа.
Вона так втомилася віддавати всім борги, що стала худнути. Коли зрозуміла, що не від втоми втрачає вагу, було пізно. Метастази, і стадія у неї не перша. На жаль.
– Лікар сказав, що є один шанс. Дорого, звичайно, але це шанс, — сказала-запитала вона за вечерею.
– Почекай, люба. Ти хочеш продати квартиру?! А якщо не вийде, тобі буде вже все одно, а я що, на вулиці залишуся?
На роботі сталися не найкращі часи. Та й взагалі криза, скорочення, не до неї.
– Сестричко, я б допоміг, але всі гроші в машину вклав, — сказав Віктор, покручуючи ключі на вказівному пальці.
– Сама винна! Ти мала це передбачити! Хто тепер за нами буде доглядати? Ми з татом зовсім старі. Яка я ж ти егоїстка, — кричала на неї мати.
* * *
Наташа здригнулася. Дверний дзвінок несподівано увірвався в її думки. Жінка подивилася в дзеркало, витерла сльози й пішла відчиняти.
– Оленко?! Щось трапилося? Ключі втратила?
– Збирайся, поїхали, — скомандувала дочка.
– Куди?
– До лікаря. Я гроші знайшла.
– Де?
– Потім розповім.
І поїхали. І Наташа вилікувалася. Оленка швидко продала все, що можна було продати, зайняла у друзів і не стала оплачувати навчання.
– Нічого, мам, диплом через рік отримаю. Головне, що ти тепер здорова, — сказала дівчина, забираючи мати з клініки.
Батько, дізнавшись про рішення Оленки, покрутив біля скроні. Бабуся хотіла було нагадати внучці, що допомагати треба Вітьку. Обох Оленка ввічливо відправила в далеку подорож.
“Чому Оля змогла, а я ні?” – задумалася Наташа.
– Усе! Досить, — зважилася вона.
Подала на розлучення, поділила майно і тепер живе удвох з дочкою. Чоловік якось швидко спустив гроші після розлучення й нічого кращого не придумав, як повернутися до рідної домівки.
Мати все також кричить у слухавку, що борг сестри допомагати Віктору. Брата скоротили на роботі. Адже він там тримався тільки через покровительство сестри.
А Наташа більше не визнає за собою ніяких боргів! Усе. Досить. Хіба тільки материнський обов’язок.
Але вона вже його віддала — народила і виростила чудову доньку!
Автор: Станіслава Бер
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
