Форуми матусь рясніють сьогодні неспокійними повідомленнями. Діти-підлітки починають експериментувати із зовнішністю, лякаючи батьків. Як бути? Дати їм свободу або всіма можливими силами відмовляти?

Здається, що материнське співтовариство знає, що і як робити. Ось, наприклад, пише Ірина, 38 років, мама 14-річної доньки: «У неї з’явилася нав’язлива ідея зробити собі татуювання. Причому це не хвилинне бажання, а вже продумана ідея, яка міцніє майже рік. Як уберегти її від дурості?..»

Тут же з’являються поради «бувалих» мам: «Запропонуйте трохи почекати. Нагадайте щось, що подобалося їй рік-два назад, а тепер викликає подив. Поясніть, що з малюнком, який вона вибере зараз, буде точно так само. Стане старшою — нехай, якщо не передумає, а поки нехай малюнок вибирає».

До ладу і правильно. Але так підказати можуть не всі й не завжди. Крім того, ситуації бувають різні, діти теж різні, а реакції батьків можуть все геть зіпсувати.

Можливо, простіше можна поставитися до експериментів з волоссям. Сьогодні вони фарбують їх у яскраво-зелений або фіолетовий колір, завтра хочуть бути рудими, а через тиждень вже готові збрити шевелюру «під нуль». Волосся — не вуха, як то кажуть, відросте.

Чому взагалі у наших підлітків виникає бажання змінити свою зовнішність і як правильно реагувати на подібні виплеск? Звернемося з цими питаннями до експерта.

Евеліна Гаєвська, психолог:

Зовнішній вигляд — це та інформація, яку людина пред’являє соціуму, іншим людям як якусь, якщо можна так висловитися, «візитку». Тому, якщо підліток починає експерименти зі своєю зовнішністю, наприклад із зачісками та кольором волосся або з тату і пірсингом — це завжди спроби заявити та передати інформацію про себе зовнішньому світу. З одного боку, це кроки до відокремлення себе від батьків, до самостійності, хоча б через незалежний вибір зовнішнього вигляду та іміджу. З іншого боку — це також і крок до якоїсь нової спільноти, до соціальної групи. Адже певний стиль в зовнішності стає модним після того, як та чи інша субкультура стала популярною.

Що стосується експериментів з тілом — пірсинг і татуювання, то тут ситуація складніша, ніж з умовним синім або зеленим волоссям. По-перше, на відміну від фарби для волосся, сам процес набуття татуювання або пірсингу пов’язаний з болем, а позбавлення не передбачається, це як би «вибір назавжди». Тобто, тут вже не тільки мода. Тут присутні елементи якогось культу: потрібно принести жертву для того, щоб пройти якусь «ініціацію». По-друге, в якості татуювань вибираються певні символи, які так чи інакше є меседжем: «я належу до певної групи людей».

Тату на тілі — це завжди послання саме про визначення себе, як того, хто розділяє якусь ідеологію і систему цінностей

Історична ж основа татуювання та пірсингу теж дуже неоднозначна: це і таврування рабів, це і тюремна субкультура, це і знаки професійної приналежності, і приналежність до роду-племені… Часто психологи, які працюють з підлітками або молодими людьми, у яких є татуювання або пірсинг, відзначають загальне для таких підлітків: це неприйняття і відкидання себе і свого тіла. Підсвідоме відторгнення себе може виражатися у хворобах (особливо тих, що потребують операцій, після яких залишаються шрами), в травматизмі, як варіант — в усвідомленій зміні свого тіла, в тому числі через біль. Досить часто такі підлітки цілком можуть адаптуватися соціально. І та психологічна травма, яка змусила колись відзначити своє тіло, може бути зціленою. Що стосується мотивації дітей зробити пірсинг, татуювання або змінити колір волосся — батькам важливо з’ясувати, перш за все для себе, яку саме потребу намагається задовольнити дитина таким чином. Потреба в увазі? У подоланні страху? У пропаганді якоїсь ідеї?

Читайте також: Не висота і не темрява: 15 головних страхів вашої дитини

Є думка, що забороняти нічого не можна і заборони взагалі ніколи не працюють. І тому з дитиною треба вести роз’яснювальні бесіди, а якщо не допоможе — просто змиритися. Але ця позиція, на мій погляд, дискредитує батьківську роль. Наприклад, потрібно заборонити дитині прогулювати уроки, тому що вона повинна закінчити школу, і це не обговорюється. Заборони не працюють без розрізнення, що є користь, а що ні. У будь-якому випадку, лише поговоривши та зрозумівши свою дитину, ви можете допомогти їй побачити світ набагато ширше рамок тієї субкультури, в якій вона зараз перебуває. І, можливо, тоді у підлітка з’явиться більше варіантів для самовираження.

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів