Коли ми кажемо про знущання дітей один над одним, то, швидше за все, уявляємо собі або вразливу дитину, яку глузування доводить до сліз, або підлітка, який піддається якомусь фізичному насильству однолітків. Але є й інший спосіб приниження або навіть цькування невинної дитини – навмисний прояв однолітком своєї інтелектуальної переваги над нею.
Такій формі знущання, більш підступній і часто саркастичній, на жаль, приділяють менше уваги в порівнянні з іншими, більш відомими формами. Щоб зрозуміти походження інтелектуального булінгу, пропонуємо розглянути, як улаштований наш соціум.
Люди в суспільстві знаходяться в «інтелектуальної ієрархії», яка визначається оцінками у школі та університеті. Отже, виникає проблемна ситуація, коли людям, які перебувають на вершині ієрархії, (неправомірно) дозволяється принижувати тих, хто знаходиться на її нижніх щаблях. Ця конструкція створює передумови для інтелектуального булінгу, емоційного та психологічного утиску однієї людини іншою на основі її інтелектуальних здібностей. Інтелектуальні знущання нічим не відрізняються від фізичних, оскільки можуть призвести до руйнівного довгострокового впливу на почуття власної гідності людини.
Яке ж визначення можна дати тим, хто займається інтелектуальним булінгом, який, своєю чергою, стає все більш поширеним?
Під інтелектуальними хуліганами маються на увазі люди, які дійсно розумніше (мають вищій IQ), володіють великою кількістю знань у певній галузі та в цілому дають собі право бути зверхніми, зухвалими й недоброзичливими, завдавати емоційної образи, зло жартувати тощо. І, що цікаво, ми звеличуємо таких людей в телевізійних шоу й не розглядаємо їхню поведінку як форму знущання. Іншими словами, у ставленні до інтелектуальних хуліганів ми проявляємо більшу терпимість, ніж до фізичних.
Читайте також: Поширені проблеми в поведінці дітей
Інтелектуальний хуліган є фахівцем у питанні пихатості. Його зброя – зарозумілі коментарі на адресу жертви. Він переконаний, що він розумніше, ніж конкуренти. Він любить примушувати інших відчувати себе неповноцінними.
Інтелектуальним булінгом займається дуже розумна людина, яка використовує свій інтелект у недоброзичливій зарозумілій манері.
Психологи виявили, що одним зі способів заохочення їх талановитих клієнтів за їхні досягнення в дитинстві була можливість висміювати або принижувати тих, хто проявляв неповноцінність у процесі навчання. Таке інтелектуальне марнославство й залякування навряд чи зробили їх популярними. Але вони допомогли їм приховати власну невпевненість у собі, пов’язану з тими сферами, в яких вони були обділені в порівнянні зі своїми однолітками. Наприклад, вони були фізично слабкими, й усвідомлення того, що вони поступаються у спорті своїм одноліткам, було для них болісним. Або ж вони походили з матеріально неблагополучної сім’ї, носили одяг, який явно відображав їхній нижчий соціально-економічний статус.
Через те що їх часто висміювали, називаючи «заучками», вони знайшли свій спосіб (або зброю), щоб захистити своє вражене самолюбство. Не маючи достатньо фізичної сили, щоби покарати своїх кривдників, розумні діти можуть використовувати свої інтелектуальні здібності, щоби знизити власну невпевненість у собі й захистити своє крихке его. Таким чином, їм удається «перехитрити» своїх супротивників за допомогою кмітливості та словесних навичок (дотепності). З іншого боку, якби такі діти могли знайти схожого «заучку», щоби дружити, то емоційної шкоди можна було б уникнути.
Отже, яка максимальна небезпека інтелектуального булінгу? Чи можуть «розумні хулігани» нанести самі собі таку саму шкоду, якої вони завдають своїй жертві?
У майбутньому така поведінка, коли інтелектуальний хуліган намагається принизити співрозмовника, може (неусвідомлено) стати для нього нормою та завдати шкоди або навіть зруйнувати його особисті та професійні стосунки.
Своєю чергою, люди, які зазнали інтелектуальних знущань, часто не вибачають такої поведінки та схильні шукати спосіб помститися своєму кривднику. Нерідко жертва інтелектуального хулігана ухитряється перетворити власного кривдника на жертву. У такій ситуації інтелектуальний хуліган зі слабо розвиненим почуттям співчуття, покладаючись на свою обдарованість, відчуває себе безпорадним, оскільки його інтелект не дозволяє знайти ефективний вихід зі становища.
Яка ж мораль у всьому цьому? Усе, що колись було припустимим для компенсації почуття власної неповноцінності, згодом може стати надзвичайно небезпечним. Отже, інтелектуальним хуліганам самим необхідна допомога. Їм треба не просто покращувати свої соціальні навички, але почати абсолютно по-іншому мислити у ставленні до тих, хто менш інтелектуально обдарований, ніж вони.
Крім того, ці хулігани повинні виробити в себе почуття скромності, що є для них аж ніяк не простим завданням. Вони не тільки повинні припинити пов’язувати основну цінність людини з її інтелектом, а й почати щиро приймати як рівну ту людину, чий генетично обумовлений рівень IQ не дає їй «розкоші» мати словесну хватку, властиву їм.
Дуже важливо також, щоб інтелектуальні хулігани усвідомили, що вони не заслужили свою інтелектуальну перевагу. Вони отримали її без будь-яких зусиль: вона була «дарована» їм природою.
Більшість дітей, які займаються інтелектуальним булінгом, схильні до самозакоханості й нарцисизму, тому їм потрібна допомога батьків або психолога для перегляду власних поглядів – вони повинні навчитися співчувати, розуміти та проявляти співчуття до тих, кому не пощастило народитись інтелектуально обдарованою дитиною.
Тут варто зазначити, що, за іронією долі, ті, хто здійснює фізичне цькування, змінять свій спосіб життя з більшою ймовірністю, ніж інтелектуальні хулігани.
Задирака-спортсмен починає з думки: «Якщо я зможу перемогти тебе у фізичному змаганні, тоді я буду твоїм володарем, я кращий за тебе», але, у результаті, він погодиться з тим, що застосування фізичної сили не є соціально прийнятним. Він відмовиться від фізичного булінгу, коли зрозуміє, що не зможе налагодити з іншими дорослими доброзичливі стосунки шляхом залякування.
На відміну від нього, інтелектуальний хуліган починає з ідеєю «Якщо я можу перемогти тебе в інтелектуальному змаганні, тоді я твій володар, я кращий за тебе». Однак він рідко усвідомлює, що розумове домінування також неприйнятне в цивілізованому суспільстві.
Підсумовуючи вищесказане, варто підкреслити, що народитись інтелектуально обдарованим – це, без сумніву, дар. Тому, правильна реакція на такий подарунок долі є виховання вдячної та шляхетної особистості. Адже, урешті-решт, інтелектуальний хуліган буде набагато щасливішим, якщо зможе змінити свою поведінку. Щасливішими будуть і ті, хто його оточує.
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
