Борис дітей не хотів. Він навіть і не думав, що коли-небудь він стане батьком. Боря взагалі все життя мріяв про собаку. Великого, пухнастого собаку, але спочатку мати не дозволяла, потім дружина була проти. А ось зараз Боря тримав на руках рожевий згорток з якого визирало крихітне личко, величезні сині очі і вії. Вії були довгі, темні і пухнасті. Синдром Рассела-Сільвера Борі нічого не говорив. Він бачив тільки сині очі в обрамленні довжелезних вій. Відстовбурчені вушка дочки викликали у нього щемливе відчуття гострого жалю.

– Її зріст не перевищуватиме 140 см, вона у  вас карлик, — намагалася розтлумачити схвильована акушерка, ви можете написати відмову.

Боря тільки міцніше притискав рожевий згорток і дивився здивовано. Дружина плакала, смикала його за рукав, щось говорила. Він не чув нікого і нічого навколо.

Доньку назвали Ніною. Потім був дім і будні звичайної сім’ї з малюком. Молока у дружини не було, занадто важко далися пологи і приголомшуючий діагноз. Потім вона зібрала речі і сказала:

– Коли я дивлюся на неї, мені хочеться плакати. Це нестерпно. У нас в родині виродків не було, це точно з твого боку.

Коли дружина починала такі розмови, Боря ставав глухим. Він не чув ні дружину, ні тещу, ні свого батька, який лише одного разу гидливо поглянув за полог колиски. Тільки його мати жалісливо дивилась на Борю і хитала головою. Потім дружина пішла. Боря залишився один з донькою. Сидів в декреті рік. Потрібні були гроші на реабілітологів, масажистів, басейн щодня. Вийшов на роботу. Спочатку вдень, поки Боря працював, з малятком Ніною сиділа його мати, потім вона сказала, що втомилася і їй потрібен відпочинок. Довелося найняти няню. Няня була літня, добра і навіть іноді погоджувалася посидіти вночі, тоді Боря таксував.

Читайте також: Як я перестала робити з дочки принцесу

Ніна прекрасно розмовляла, читала книжки у два роки, співала пісні тоненьким голоском, була худенькою, маленькою, прекрасно рахувала всі свої пальчики, рибкою плавала в басейні і дзвінко реготала, коли дивилася мультфільми.

Так прожили вони до 7 Ніниних років. Час був йти в школу. Боря почав перейматися. Записав дочку в школу самооборони. Хотів записати на ножовий бій, але не взяли, сказали з 18 років тільки можна. Взяли у звичайну школу. Від інших дітей, Ніна відрізнялася тільки зростом і крихкістю.

Боря перші два тижні особисто заводив її в клас, суворо оглядав всіх дітей, демонстративно піднімав дочку на руки, дзвінко цілував в щічку і голосно говорив:

– Якщо хто-небудь образить Ніну — вуха обірву.

І з важким серцем йшов на роботу. Ніна в школі була зіркою. У шкільному театрі грала Дюймовочку. А потім Боря виконав заповітну мрію і купив собаку. Купив за символічні сто гривень. Угорського командора. У свого начальника. Його перевели працювати в Київ, переїзд, квартира. А командора Альберта, дівати нікуди. Ось і продав Борису.

Поплескав його по плечу і співчутливо сказав:

– Доля у тебе така, Боря. Цікава. Ось і собака тобі такий дістався. Чесати його не можна, тільки кожен день шерсть розподіляй на «шнури».

Життя почалося зовсім інше. Тепер Боря з Ніною щовечора вигулювали командора, в спеціальному пальто, а потім заплітали шнури-косички. Ніна каталася на собаці маленькою наїзницею, а Альберт обережно ходив, боячись скинути свою маленьку господиню.

Мальовнича трійця, щовечора збирала жителів дев’ятиповерхівки у вікон. Боря в старій дублянці, величезний білосніжний Альберт в зеленому собачому пальто і на ньому крихітна Ніна, в рожевому довгому пуховику.

А потім вони уїхали. Але все сусіди, досі згадують і Бориса і Ніну і Альберта. Потім хтось знайшов Ніну по соцмережах в Америці. Вона там вивчилася, вийшла заміж, народила звичайних дітей. А сивий Боря одружився з дуже товстою афроамериканкою. Тому, що доля у нього така. Цікава.

Лара Хамзіна
Моя дитина

Залиште свій коментар

коментарів