«Я не знаю, що робити з її капризами», «Він з розуму мене зводить своїми істериками», «Ну що вона вічно ниє і ниє» – ці та інші фрази я часто чую на консультаціях від змучених батьків.
Мало того, що з дитиною важко, від вічних скандалів голова тріщить, так ще й оточення підливає масло у вогонь – «розпещений, ось на шию тобі й сів», «Що ж ти за мати така, що тебе якийсь малолітка не слухається!»,«Не вмієш виховувати — не треба було дітей заводити!». І, напевно, у кожного з батьків виникає одне або кілька схожих бажань — знайти ту заповітну (як в Електроніка) кнопку, яка дозволила б перемикати дитину з режиму «каприз» в режим «спокій».
Ця КНОПКА дійсно Є, правда знайти її буває не завжди легко. АЛЕ МОЖЛИВО!
Отже, ваша дитина вередує.
Відразу обмовлюся — капризи від капризів відрізняються. Це може бути тихе пхикання, різкий вереск, або барвисте «видовище» з падінням на підлогу і дриґанням ногами.
Дитина може поводитися «погано» одноразово у зв’язку з якоюсь конкретною ситуацією (наприклад, втомився, голодний і т.д.) або періодично.
У цій лекції більш пильно будемо розглядати ту поведінку, яка повторюється періодично протягом якогось часу і яке ускладнює взаємини в сім’ї.
Важливо відразу визначити одну важливу річ — ДИТИНА НЕ БУДЕ ПОВОДИТИСЯ ПОГАНО ПРОСТО ТАК! За кожним «поганим» вчинком стоїть якась незадоволена потреба.
Важливо розуміти, що як тільки потреба насичується, перестає бути актуальною, дитина з нею просто розлучається. Коли ми наїлися, то не виходимо з-за столу зі шматком в руці. Якщо ми виспалися, то не будемо весь день шукати можливість прилягти. Коли потреба повністю, глибоко задоволена, за неї нема потреби триматися. Задоволена потреба звільняє.
І навпаки: якщо в якійсь значущій потребі нас обмежують, вона стає сильнішою. Після суворої дієти ми готові з’їсти вміст холодильника. Якщо нас сильно злякала якась пригода, ми можемо довгий час бути надмірно обережні та схильні до перестраховки.
Таким чином, примхлива, залежна поведінка у дітей формується за таким самим принципом: якщо дитина часто відчуває, що дорослому не до неї, вона не може повністю розслабитися, вона весь час повинна бути напоготові, перевіряти міцність зв’язку. Батьки втомлюються, дратуються, ті, хто оточує їх запевняють, що дитина «занадто розпещена», вони починають проявляти строгість, «не йти на поводу» – і справа стає ще гіршою, адже дитина лякається ще більше і бореться ще відчайдушніше. Утворюється замкнуте коло, в якому все нещасні та незадоволені.
Візьмемо для прикладу новонароджену дитину. Для її благополучного розвитку в перші місяці життя необхідні: постійна присутність матері, теплі обійми, молока скільки хочеш і коли завгодно, увагу до її потреб, які вона сама поки не може ні назвати, ні навіть усвідомити. Тоді дитина росте спокійною, і як тільки якась потреба насичується, перестає бути актуальною, вона з нею просто розлучається. Настане час — злізе з рук, і не втримаєш. Виросте велика — зажадає окрему кімнату і буде в ній щаслива. І як раз довше буде проситися на ручки та дитина, яку в цьому обмежували. Якщо, звичайно, вона не зовсім розчарувалася в здатності батьків відповідати на її потреби й не здалася.
Всі потреби дитини можна об’єднати в кілька груп.
Дитячі психологи формулюють їх по-різному, але суть залишається та ж. Отже, дітям необхідно:
- добре себе почувати (не відчувати страждань, не боятися, не робити чогось неприємного);
- щоб її любили й точно знати, що тебе не кинуть;
- перебувати в безпеці;
- мати можливість бути собою і бути прийнятим іншими;
- бути успішним, отримувати визнання, відчувати себе розумним, красивим, сміливим, добрим;
- знати правила гри та межі дозволеного;
- жити цікаво, не нудьгувати, реалізовувати здібності.
І при найближчому розгляді виявляється, що всіма своїми викрутасами та неприємними вчинками діти найчастіше домагаються цих цілей. Причому домагаються усіма наявними в їхньому розпорядженні засобами.
Розглянемо деякі потреби більш уважно.
Потреба добре себе почувати.
Можливо, ваша дитина голодна, втомилася, хоче пити або спати, їй жарко або холодно, захотіла в туалет, або їй раптом стало боляче. Тоді плач пройде при усуненні причини. Поки дитина ще маленька, вона не може розуміти свої потреби й позначає дискомфорт своїм криком, як би просячи дорослих допомогти їй. Підростаючи, вона вчиться розуміти їх, за умови, що спочатку їй в цьому допоможуть дорослі. Для цього з самого раннього віку озвучуємо їх. Наприклад, «Ти втомився і хочеш спати», «Схоже, ти зголоднів» і т. д. З часом малюк і сам буде їх розпізнавати та говорити вам про це. Важливим моментом є, звичайно, те, що сам дорослий добре розуміє себе.
Потреба в безпеці.
Придивіться до свого чада, озирніться по сторонах — чи не відчуває він загрозу своїй безпеці. Наприклад, до вас в магазині міг підійти який-небудь бородатий дядько. Або малюка налякала гучна музика. Або він обернувся в пісочниці й не побачив вас на колишньому місці. Тоді його плач може заспокоїти всього-на-всього ваша присутність. Візьміть його на ручки або обійміть і потримайте в обіймах до тих пір, поки він не заспокоїться.
Читайте також: Вередлива дитина: покарати або пожаліти? Поради для батьків
Потреба уваги.
Напевно, найбільш яскравою ознакою того, що вашому чаду потрібна увага, будуть ваші відчуття. Прислухайтеся до себе під час капризів дитини. Напевно ви відчуєте РОЗДРАТУВАННЯ. Ну а далі все просто — відразу ж дайте дитині увагу (якщо будете відкладати це, то можете отримати «гарну» істерику). Як можна дати увагу? Іноді буває досить сказати «Я тебе чую, зараз договорю телефоном і обов’язково пограю з тобою». Комусь важливий тілесний контакт — намиваючи посуд, можна не дивлячись на дитину погладити її по спинці або голівці. Якщо у дитини «хронічна» нестача уваги, то добре допомагає наступна вправа — кожен день протягом 15-30 хвилин в день приділяти увагу тільки їй. Грати в іграшки, читати книжки, дивитися мультики, активно цікавлячись і намагаючись «приєднатися» до дитини душею і тілом.
Вимоги, що не відповідають віку.
Можливо, капризи вашого малюка пов’язані з вашими вимогами, які не відповідають віковим особливостям. Звичайно, багато хто з нас хотіли б мати спокійну, зручну дитину, яка не заподіювала б багато клопоту, беззаперечно виконувала всі наші вказівки та дарувала би тільки позитивні емоції. ЗАБУДЬТЕ ПРО ЦЮ МРІЮ! Дитина повинна проходити різні етапи дорослішання, вона повинна помилятися, балуватися, плакати, злитися, а наше завдання — бути їй провідниками в дорослий світ. Приймати всі її емоції та почуття, вчити з ними обходитися, допомагати розвиватися фізично і вчити налагоджувати контакт з дітьми та дорослими. І звичайно дивно вимагати від однорічного малюка спокійно сидіти на дивані, розглядаючи книжку, а від п’ятирічного шибеника очікувати спокійної поведінки в аквапарку. Так, звичайно, буває дуже складно утримати дитину від небезпечних речей, до яких, як магнітом, тягне юних дослідників. Але, наприклад, з маленькими дітьми дуже допомагає метод відволікання на щось інше.
Відсутність правил та меж
Ну і звичайно, дитина може влаштовувати капризи при відсутності в її житті правил та меж. Ну, просто тому, що жити в такому світі дитині небезпечно. Сюди відносяться і розбіжності в моментах виховання у дорослих; і непонятки — коли щось то можна, то не можна; і невизначеність кордонів режиму і багато іншого. Подивіться на життя з дитиною як би з боку і спробуйте відстежити — чи все у вас в порядку з кордонами.
Ну а якщо ви відчуваєте труднощі в розумінні капризів своєї дитини, то в цьому вам може допомогти дитячий психолог.
Катерина Калинчук
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
