Хоч я і зарікалася читати педагогічні статті з порадами по вихованню, але все одно, періодично вони мені трапляються на очі.
І іноді вони бувають навіть корисними. Взагалі, я зрозуміла, що успіх статті на 80% залежить від того, як вчасно ця стаття потрапила людині на очі. У той момент, коли вона вже дійшла до цієї проблеми, стаття буде корисною, а якщо цю проблему людина переросла (або навпаки не доросла), то вона їй просто нецікава буде. Але я відволіклася.
Стаття була про дитячий плач. Не звичайне дитяче ниття, а плач, коли боляче або страшно. Як на нього реагувати мамі. У статті було написано конкретні дії. І ось недавно моя дочка розбила чашку і порізалась. Я випробувала метод і оцінила його дієвість. Ділюся їм, раптом для когось ця стаття повз пройшла.
Отже, насамперед треба дитину обійняти. Мовчки. Без всяких там: «Куди ти вічно лізеш? Всі діти, як діти, а ти … ». Дитині й так боляче, навіщо це говорити? Навіть якщо вона і справді сама винна, зараз це недоречно.
Так що, мовчки обіймаємо і даємо виплакатися. Мозок дитини й так перевантажений тим, що трапилося, і треба дати йому час переробити стрес. Обіймаємо і ласкаво гладимо.
Коли дитина заспокоїться трохи, можна починати потихеньку питати, що сталося. І знову без звинувачень. Розповісти самій, що трапилося, дати дитині до кінця пережити свій страх. Може вона знову заплаче — добре, значить, страх ще залишився, даємо ще час на його переживання.
І тільки після цього, можна поставити запитання: «А що треба було зробити, що б цього не сталося?». І послухати відповідь. І делікатно навести на слушну думку, якщо раптом дитина не знає. Хоча зазвичай вони й самі все чудово знають.
Виходить, внаслідок того, що дитині дається час пережити свій біль і страх під захистом мами, ця ситуація вичерпує себе і забувається.
Я досить багато раз перевіряла цей метод на доньці, і ще жодного разу не було випадку, щоб вона заспокоювалася довше 5 хвилин. А ось якщо я не стримаюся і почну сварити, то точно набагато довше.
Найскладніше спочатку — утриматися від будь-яких шкідливих слів. До речі, шкідливі слова теж пояснюються легко — нам страшно, що з дитиною могло щось трапитися. Ну і ще ми таким чином знімаємо з себе відповідальність за те, що трапилося. Підсвідомо, не спеціально. Ми не визнаємо, що самі не догледіли, чи навіть те, що просто так іноді буває, ні, нам треба довести собі, що це дитина винна. Ніколи під ноги не дивиться, наприклад. І тоді наша совість спокійна.
Не дуже красиво виглядає, але це не усвідомлюється, це підсвідома дія. Хоча може, я й не права. Взагалі, я далека від думки, що всі батьки так роблять, але ось у мене з цим бувають проблеми. І я контролюю себе щодо цих шкідливостей.
А ще, я тільки з появою своєї дитини зрозуміла, що більшість всяких падінь, розбивань та інших хуліганств, пов’язані з тим, що у них ще недостатньо розвинена координація. Вони не винні. Донька не винна, що розбила чашку. Вона посунула тарілку, а тарілка зіштовхнула чашку зі столу. Якби вона тарілку розбила, тоді ще можливо. Вона знає, що скидати зі столу не можна. А ось прорахувати, що тарілка штовхне чашку, вона не може. Не за віком їй ще думати про це. Навіть дорослі не завжди можуть передбачити, до чого приведуть їхні дії, а що можна вимагати від дітей?
Читайте також: Вся річ у тоні: чи можна підвищувати голос на дитину?
Вони не винні, що весь час чогось хочуть і намагаються, а тіло їх підводить. Вони не незграбні, а просто вчаться. Із завидною завзятістю, треба сказати.
Чим старшим стаєш, тим менше цієї завзятості залишається. Я пам’ятаю, що сама я дуже часто говорила в дитинстві: «Я ненавмисно», «Я не спеціально». І це правда так і було. І є. Так вийшло. Не впоралася зі своїм тілом. Але …
Хоч це і правда, але не завжди це працювало. Адже всі пам’ятають відповідь – «За невміння деруть реміння?»
Тому, бажаю собі й всім, кому треба, терпіння до дитячих ніяковостей і непробивного спокою!
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
