Буває, що мама у розпачі. Тому що вона теж не залізна.
Зазвичай до цього призводить ланцюг різноманітних подій.
Наприклад, з ранку дехто маленький дуже довго стирчав у ванній, а потім навідріз відмовився одягати сукню, тому що хотів неодмінно вчорашню, вже випрану і тому мокру. Потім, коли ця драма все-таки була подолана, ця ж маленька людина довго копирсалася в тарілці з яєчнею і під кінець сніданку впустила шматок хліба з маслом на підлогу.
Потім мамі подзвонив кур’єр і в досить хамській формі повідомив, що він сьогодні не приїде, а приїде завтра, тому що вас у нього багато, а він один. І хоча мама відразу ж передзвонила в фірму і трохи відвела душу, осад залишився. (Краще б, звичайно, залишилися продукти, які він не привіз.)
Після цього з’ясувалися відразу дві обставини: по-перше, курка, куплена вчора і приготована до сьогоднішнього обіду, пахне так, що нею навряд чи спокусяться навіть бродячі собаки, коли вона буде віднесена туди, де їй тепер місце, а по-друге, на роботі все полетіло до біса і треба негайно з цим щось робити.
Мама складає обід з повітря, вирішуючи робочі питання і розважаючи дитину, а тут якраз підходить час бігти в школу за старшою, але молодшу це мало турбує, тому що вона хоче гратися, а потім, коли все-таки погоджується йти, з’ясовується, що їй треба на горщик, і щоб сидіти на ньому ніяк не менше пів години, і неодмінно в оточенні всіх своїх улюблених двадцяти іграшок. Нарешті, коли весь обов’язковий церемоніал дотриманий (попити на доріжку – ці рукавиці не хочу – чорт візьми, куди поділися штани – здається, я забула гаманець), всі біжать за старшою, гуляють, купують продукти, приходять назад, мама обводить божевільним поглядом квартиру і розуміє, що тут простіше все знести й відбудувати заново, ніж розібрати.
Діти сідають обідати за маленький стіл і попутно сваряться – тому що, природно, обом потрібна одна і та ж ложка. Мама намагається всіх заспокоїти, але у кожної – своя правда. Нарешті всі їдять, і настає тимчасове затишшя. Молодша абияк з’їдає суп, береться за пюре, але помітно, що їсти вона не хоче – не стільки їсть, скільки розмазує його по тарілці та навіть по столу, і дуже радіє.
І тут мама відходить від берегів…
Спочатку вона лає молодшу. Потім кричить про те, що всі свині й що вона живе у свинарнику. Що вона тільки те й робить, що прибирає і готує. Що не можна так ставитися до їжі й до чужої праці. Що їй все це набридло і вона вже не знає, що. Попутно вона штовхає іграшки, що валяються на підлозі, розкидає книги й одяг з дивана, а потім лягає на підлогу і лежить в позі морської зірки – мовляв, робіть що хочете.
За маленьким столом тихо. Молодша схлипує. Старша відкладає свою вилку і співчутливо дивиться на маму. Потім бере вилку молодшої – тієї самої молодшої, яка не давала їй улюблену ложку, вічно все за нею повторює і взагалі не дає спокійно жити, – і ласкаво-ласкаво говорить їй:
– А давай ми зараз поїмо, а потім намалюємо все, що ми з’їмо? Хліб, картоплю, чай?
Молодша дивиться на неї великими заплаканими очима і киває. Сльози сохнуть. Вона підсувається і притискається до сестри, і старша посміхається їй:
– Давай це буде зоопарк, а твій рот – клітка? Заганяємо тигра в клітку! А тепер приїхав слон – запускайте його додому! А ось мавпочки – швидше їх теж на місце! ..
Мама лежить поруч, і тепер уже вона схлипує і не може зупинитися. Вона сідає на підлозі біля дітей і щосили притискає їх до себе, а старша дивиться на неї таким же поблажливим і нескінченно люблячим поглядом, як на молодшу, гладить її вільною рукою по волоссю, і повторює:
– Ти найкраща мама, ти найкраща мама …
Автор: Ксенія Кнорре-Дмитрієва
Моя дитина
Джерело
