Нудьгувати ніхто не любить. Люди не хочуть, щоб їм було нудно, а мами, тата і бабусі не хочуть, щоб було нудно дітям. Вихователі в дитячому садку тим більше не допускають нудьги. Весь час треба розважати, розважатися, щоб не нудьгувати. Щоб не залишитися наодинці з собою.
Нудно?! А що за катастрофа? Що трапилося? Що в цьому поганого? Чому стільки занепокоєння, коли нудно? Коли дитині нудно. Тому що «погана мати»? У хорошої — дитина не нудьгує? Ще часто буває, йдемо в дитячий сад, тому що «вдома нудно». А там не нудно? Через співи та поробки? А, ну так. Але ж розвитку потрібен простір. Хоча б у творчості. А тут — роблять, що сказали, а не те, чого хочеться. І не тоді, коли хочеться. Малювання у нас з 11 до 11:30. А, ліпити хотіли? Ліплення з 15:30 до 16:00.
Дитяча нудьга
Від нудьги народжується творчість. Коли безпечно, тепло, затишно і добре. Добре так, що можна на самоті щось придумати. І розкриваються справжні інтереси дитини, спонтанно і так, що дорослі й не сподівалися.
Від постійної стимуляції до творчості, ця сама творчість згасає. Пропадає справжнє — самобутнє, індивідуальне. Таке, якого хотілося. Навіть не встигла дитина зрозуміти, чого ж їй хотілося, покрутити в руках, в голові, спробувати по різному, приміряти й зрозуміти, як їй це — як відразу ж мчать розважати. Затоптати ті паростки творчого пориву, що тільки но почали з’являтися. Насадили швидше шаблон. Це будиночок, це сонечко, це котик. Усе. Зрозуміло й просто. Всім спокійно і безпечно. Все нормально. Мета досягнута. Дитина нормальна. Малює. Програма виконана.
Мамина нудьга
Окрема історія. Як? Мамі нудно з дитиною? Дитині з мамою?! Неправильно це! Весело повинно бути, позитивно! А ось мені нудно. Мені дуже часто буває нудно. Частіше, ніж хотілося б. Мені не весело читати у котрий раз казку про рукавичку. Мені не весело збирати іграшки, мені не весело готувати, копатися в піску, одягатися на вулицю і т.д. Мені на вулиці з донькою часто зовсім буває не весело. Так, мені не весело з маленькою дитиною. І чим менше вона була, тим не веселіше мені було. Чим старша ставала донька, тим веселіше ставало.
Я ж не маленька дитина, щоб мені було весело з маленькою дитиною. Мені весело з дорослими, та й то не з усіма. Мені весело, коли я займаюся якимись дорослими, приємними для себе справами.
А з маленькою дитиною мені не весело. І це, я впевнена, нормально. Мама потрібна не для веселощів. Мама — це опора, база, укриття. Мама — це початок відліку безпеки. Мама — це надійність. Мама — це тепло. Мама — це провідник. Мама — це відповідь на потребу. Мама — це та, хто приймає. Мама — це та, хто прощає.
Але мама — це НЕ КЛОУН, НЕ АНІМАТОР.
У мами інші завдання. І мама має право на нудьгу зі своєю дитиною. Так само, як і на інші емоції. Важливо, як вона з ними поступає. Мені нудно готувати, але я хочу, щоб моя сім’я їла. Мені нудно гуляти, але я піду, тому що для доньки важливо бачити світ навколо і пробувати себе в ньому.
Я усвідомлюю, заради чого я нудьгую. Я готова понудьгувати, я йду на це з відкритими очима. Так, мені буває нудно, і мені не соромно за це. Тим більше є надія, що моя нудьга теж мене куди-небудь приведе.
