Я дитячий психолог, і часом страшенно втомлююся. Моя головна проблема – батьки моїх маленьких клієнтів, які самі їх спотворюють. Адже всі проблеми – з дитинства, а точніше – від батьків. Батьки – приклад наслідування для дитини.
От не знаю – це особисто мені так «щастить» чи й справді мало не у половини дітей, яких до психолога скеровують лікарі або педагоги з підозрою на різні розлади (саме так до мене потрапляє більшість клієнтів), діагноз один: довколишні дорослі – ідіоти.
1.Чотирирічний хлопчик поводиться агресивно, кидається на інших дітей на майданчику та ображає молодшу сестричку. Вже через десять хвилин спілкування з його мамою та вітчимом все стає очевидно. У родині навіть дорослі не знають слів «вибачте», «будь ласка» чи «спасибі», у них заведено спілкуватися за допомогою крику один на одного, обіцянок «зараз як вріжу» й т.д.
Найласкавіше, що при мені сказали дитині – «Заткнись, гаденя!». І взагалі, вітчиму дитини (постарілому гопнику, якому за паспортом понад сорок, а за розумом – років 13-14) здається, що навчити малюка на будь-які слова бабусі відповідати «Заткнись, стара дурепа!» – чудовий і дотепний жарт.
Загалом, немає у хлопчика жодних розладів, просто на батьків схожий.
2. Шестирічна дівчинка Олександра каже про себе в чоловічому роді й намагається сіх переконати, що вона хлопчик Саша. Розлад гендерної ідентифікації? Нічого подібного. Просто тато з мамою хотіли ще одного сина й з дитинства повторювали дочці, як шкода, що вона не народилася хлопчиком, а на будьякий прояв слабкості промовляють: «Що ти як дівчисько?!». (Нічого, що ваша дитина взагалі-то і є дівчисько?!), а прохання купити красиві туфельки й коротку сукню сприймають як ознаку, що дочка виросте повією – це слово вона вже добре знає.
Зі старшим братом дівчинки при цьому носяться як з писаною торбою: він же хлопчик.
У Олександри, природно, два виходи: або навіки визнати себе людиною другого сорту, або намагатися хоч якось стати людиною першого сорту. Вона обрала останній варіант, і це абсолютно нормально для людини зі здоровою психікою (хай і маленької).
Ненормально – ще до школи так загидити мізки розумній й не по роках розвиненій дівчинці!
3. Першокласник постійно намагається лізти до інших дітей в труси, прилаштовується ззаду, імітуючи статевий акт, й вмовляє дівчаток станцювати стриптиз… Підвищений інтерес до цієї теми в такому ранньому віці може бути симптомом декількох великих проблем. Або дитину розбещували, або у неї серйозний гормональний збій (дорослий гормональний набір в тілі дитини), або проблеми з корою головного мозку…
Проте з’ясовується, що просто тато дитини вважає абсолютно нормальним в присутності сина дивитися порно: «А що такого, він же маленький, не розуміє нічого. А якщо й розуміє – хай мужиком росте, гиги-ги».
4. Десятирічна дівчинка буквально ненавидить усіх хлопчиків й будь-які натяки на міжстатеві стосунки, на сусіда по парті, який сказав, що вона красива, налетіла фурією і розбила йому ніс. З’ясовуємо, що вся ситуація виникла через маму дівчинки.
Це мати-одиначка. Жінка з бурхливим, але не дуже щасливим особистим життям. Низка «нових татусів», деякі з яких не протрималися й трьох місяців (а один з них дівчинку ще й бив), і «ми з нею як подружки, я їй все-все розповідаю». Тобто мама зробила дочку конфіденткою.
Читайте також: Як батьки «їдять» життя своїх дітей
Дитина з раннього дитинства в курсі, у кого з маминих чоловіків проблеми з потенцією, у кого – ревнива дружина, підстерігає маму на роботі біля прохідної (після цього на обличчя довелося накладати два шви), хто «жмот, навіть сережки не купив», від кого вона зробила три аборти й так далі.
Мама щиро вважає, що готує дівчинку до дорослого життя. Дівчинка вважає, що «доросле життя» – це лише нескінченні вияснення стосунків з чиїмись дружинами,
аборти, проблеми з потенцією, й категорично не бажає собі такого життя (і її в цьому випадку складно не зрозуміти).
5. Десятирічний хлопчик. Рідкісний випадок: дитину привела мама. Із запитом «Зробіть щось, він дратує батька» (взагалі, пошук «кнопки», на яку можна натиснути, щоб дитина стала зручною – улюблена тема батьків, які приводять дітей самі).
Загалом, ситуація майже класична: тато час від часу знаходить нову любов та йде до неї, потім мама «відвойовує» його назад борщами й шовковими халатиками, певний час в сім’ї ідилія, а потім все повторюється.
Проміжки стають все коротшими, а дитина взагалі «все псує» – відноситься до тата як до тата, а не як до східного падишаха. Нещодавно – подумати тільки! – попросив сповненого муками від похмілля батька допомогти йому розв’язати задачу (був вилаяний й отримав такий запотиличник, що відлетів до стіни).
Відповідь «Краще, татусеві випишіть цілющий пендель!», ясна річ, в рамки професійної етики не входить, але це чи не єдине, що в цьому випадку приходить в голову.
Всі описані випадки – буквально за останній місяць. Поки всі ці (і багато схожих на них) діти – лише нормальні діти, яким не пощастило з родиною. Але пройде зовсім небагато часу – чужі діти, як відомо, ростуть дуже швидко – і вони перетворяться в дорослих, сформованих упирів, які калічитимуть уже наступне покоління малюків. І як зупинити цей конвеєр з виробництва моральних калік – я не знаю.
Моя дитина
За матеріалами
