Почути таке від рідної дитини неймовірно боляче. Чи можна щось з цим зробити? Розбираємося разом з нашим експертом Павлом Тарунтаєвим, дитячим психологом мережі «Цікавий дитячий сад».

Діти та батьки — це про любов. Повинно бути про любов. Але в цих взаєминах іноді стільки ненависті, що стає навіть страшно. Адже це твоя найрідніша людина, яку ти любиш просто тому, що вона є. А вона б’є найболючішому. Ось дві типові історії — різні, але для мам однаково жахливі.

«У три роки вона ненавиділа батька. Тепер їй п’ять років, вона ненавидить мене, мотивуючи тим, що я її лаю і б’ю. Розмовляє зі мною виключно примхливим, агресивним тоном. Обзиває нехорошими словами, яких вона навчилася в дитячому саду. Намагаючись відучити її від поганого лексикону, караю. Наприклад, кажу: ще раз почую це слово — ти підеш в іншу кімнату. Намагалася просити вибачення за погане ставлення, якщо я її образила. Визнавалася їй у любові. Всі без пуття: плаче і каже, що не пробачить. Намагається з усіх сил вколоти мене, образити. Що робити? Ігнорувати? Бути суворішою? Балувати? Чекати, поки саме пройде?»

«У 17 років я зустріла майбутнього чоловіка, він був на 10 років старший за мене. Виявився запійним алкоголіком. Я намагалася його перевиховати, народила йому сина. Чоловік втік. Загалом, сама винна, але від того не легше. Допомоги ні моральної, ні фінансової не було ні від кого. Їздила на роботу в інше місто. Мама могла запити та забути про онука. Як тільки таке трапилося, я повернулася і більше її до сина не підпускала. Забрала дитину з собою. Жили в найманій кімнатці. Він пішов в сад. Вже тоді у нього почалися істерики, якщо щось не виходило або йшло, не як він хотів. Він був зовсім крихіткою, а я замість того, щоб йому допомогти, сердилась на нього, лаяла, він кричав і тупотів ногами. Я не стримувалася і била його.

Потім знайшла хорошу роботу, мене не було з ранку і до пізнього вечора. Він був з нянями та подружками. Став агресивним, в чотири роки навчився брехати. Я розумію, він шукав моєї уваги, він дуже відкритий хлопчик, але сміх його чувся все рідше. Я його дуже люблю, але лаяла і забороняла багато. Знову ж, піднімала руку, ще й ображала.

А потім до мене дійшло, що ж я роблю зі своїм сином. Він в 4-му класі, оцінки нижче середнього, мене не поважає. Правильно, а за що? Ми лаємося кожен день.

Син мене тепер ненавидить і каже, що це я у всьому винна, йому 10 років, а з істериками ми так і не впоралися. При слові “ні” він кричить і тупотить ногами. З тіткою та бабусею він себе так не поводить. Мені дуже соромно перед ним і шкода, що я йому калічу життя».

«Я погана мати» – такий діагноз ставлять собі обидві ці жінки. Але, можливо, це не зовсім так і щось ще можна виправити? Щоб це зрозуміти, потрібно спершу розібратися, чому ми чуємо такі слова.

Причина 1

Найчастіше «ненавиджу» звучить в запалі сварки. Нерідко тому, що самі не вміємо розмовляти з власними дітьми. Ми звично стоїмо на керівній ступені: батько — цар, він може карати та нагороджувати, наказувати та вимагати. І зовсім забуваємо, що з дитиною потрібно поводитися як з рівною — адже вона окрема людина зі своїми почуттями та потребами.

Дитина говорить про ненависть часто тому, що не знає, як інакше висловити свої почуття стосовно дорослого і користується тими фразами, які десь чула і чимось схожі за змістом. За «я тебе ненавиджу» можуть ховатися самі різні справжні почуття дитини: засмучення, злість, досада, образа і навіть смуток. Тому, не зачиняйтеся від неї, почувши образливі слова. Поговоріть з малюком про його почуття, з’ясуйте, що ж насправді він відчуває. «Ти так сильно розлютився. Що тебе розлютило? Тобі хотілося ще пограти й тому ти сердишся на мене, що пора йти додому?».

Читайте також: Це нормально? Чому нас дратують діти

Такими розмовами ми допомагаємо дитині не тільки точніше визначати свої почуття, а й конкретно висловлювати їх. Як правило, коли дитина каже щось подібне, причина полягає саме в цьому — в неправильному формулюванні. До того ж років до 5-6 (а то і старше), діти не вкладають в такі образливі фрази того глибокого змісту і значення як ми, дорослі.

Причина 2

Ще дитина може поводитися подібним чином через зайвий тиск, завищені вимоги до неї. Образа, злість і гіркота накопичуються в ній, час від часу висловлюючись в протестних реакціях, неприємних словах, відкритій агресії й т.д. В такому випадку необхідно задуматися, може, варто переглянути систему виховання в сім’ї? Чи не перейшло чи виховання в придушення?

У моїй практиці був випадок, коли хлопчик на заборону мами подивитися ще один мультфільм сказав, що вистрибне з вікна, щоб «зробити мамі так само боляче, як робить вона йому». Образа довго в ньому накопичувалася і вилилася у фразі (почутій, до речі, від бабусі) з дріб’язкового, здавалося б, приводу. І, природно, справжніх суїцидальних нахилів у хлопчика шести років не було, а ось сильне бажання зробити боляче було.

Сказати «я тебе ненавиджу» може і дитина, яку виховують в сім’ї, де батьки не до кінця впевнені в собі та своїх рішеннях. Немає таких понять, як допустима поведінка, повага, дотримання чужих кордонів, батьківський авторитет. Дитина відчуває, що може себе так поводити, їй це дозволено. До речі, за допомогою таких прийомів дитина може намагатися (часто досить успішно) маніпулювати батьками, змушуючи їх якимось чином довести свою любов.

Читайте також: Інший погляд на крик мами на дитину

Причина 3

Причиною може бути й слабкий емоційний зв’язок з дитиною — тоді вона хоч «поганими», «злими» фразами та негативною поведінкою в цілому намагається привернути до себе увагу батьків. Їй може сильно не вистачати батьківської теплоти та турботи.

Якщо ви почули таку фразу від своєї дитини, ні в якому разі не відповідайте грубо або агресивно: «Я тобі зараз задам так з матір’ю розмовляти!», «Ах, ненавидиш, ну я і піду тоді зараз». Подібна поведінка ніяк не допоможе ні вам, ні дитині, а ще більше зіпсує і без того неприємну ситуацію — запросто.

Що робити?

1. Допомагаємо дитині через бесіду зрозуміти свої власні почуття і правильно адекватно їх висловити: «Ти засмутився, що я ненавмисно зламав твій будиночок. Зараз я все виправлю».

2. Уникаємо відповідної агресії й маніпуляцій на кшталт: «Раз ти мене не любиш, я тоді піду назавжди від тебе». Зберігаємо спокій і розбираємося в ситуації, а не нападаємо у відповідь.

3. Не дозволяємо дитині маніпулювати нами подібними фразами. Не варто дозволяти дитині те, що ви тільки що заборонили через те, що вона «не буде вас любити». Поясніть причину заборони й обговоріть почуття дитини.

4. Обов’язково варто задуматися над тим, чи не варто змінити щось у стосунках з дитиною. Може, на неї здійснюється занадто сильний тиск або ми мало цінуємо її маленькі та великі успіхи? Або, навпаки, дитині дозволяється занадто багато, може, кордони допустимого занадто стерлися?

Як показує практика (на щастя, чи на жаль), найчастіше, як би батьки не ставилися до своїх дітей, діти їх люблять. Але витравити любов методично, по крапельці, щодня — запросто. І результат виходить плачевний.

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів