Перед кожним батьком рано чи пізно постає питання про те, чи не перегинають вони з опікою, ласкою і подарунками для дитини. Звичайно, адже в більшості випадків діти в сім’ї — бажаний дарунок, і хочеться дати їй все, особливо якщо мама з татом самі відчували нестачу чого б то не було в дитинстві. Але де та межа, перейшовши яку є ризик розпестити улюблене чадо?
Я мама чотирирічки й завжди вважала, що багато любові не буває. Намагаюся завжди купувати доньці якісні іграшки та одяг, годувати здоровою їжею. І намагаюся втихомирювати своє нерозумне бажання скупити пів магазину дитячих речей. Хочеться, щоб було все, але в міру. А в результаті ми все одно прийшли до того, що дитина не навчилася цінувати свої речі. Нові іграшки швидко забуваються, нові сукні дочка не готова берегти, а прагне надіти відразу, причому щоб сісти в них за стіл. І ось я тепер думаю, де і що було упущено в вихованні. Або ж це нормально і просто властиве за віком?
Тримати дистанцію
В розумних статтях на цю тему говориться, що дітям у віці від народження до 2 років не варто відмовляти в бажанні бути з мамою так довго, як вони хочуть. Плаче — візьміть на руки, впав — пожалійте, хоче засипати поруч — нехай так. І все це без остраху, що розбалуєте свою дитину. Зв’язок, що існує між мамою і малюком, куди важливіший, тому що виросте він в будь-якому випадку, а ось ці перші моменти — перші посмішки, перші слова, перші кроки — неповторні та безцінні.
Набагато гірше, коли батьки прагнуть відгородитися від малюка і виправдовують це тим, що не хочуть «залюблювати». Але це які ж треба мати нерви, щоб, слідуючи, наприклад, порадам того ж Бенджаміна Спока, не реагувати на несамовиті крики дитини та дати їй можливість виплакатися, зробити висновок, що вона повинна впоратися сама.
Єдиний висновок, який малюк може зробити, — це що на маму і тата розраховувати не треба. І ніхто мене не переконає, що таким чином досягається благо. Якщо батьки маленькій беззахисній дитині не помічники, то що вони зможуть вимагати від неї змужнілої? Звідси, по-моєму, і ростуть ноги у тих випадків, коли діти забувають своїх «старих», викидають їх без жалю на вулицю і продають їхні будинки. Але це ж дурниця! Важливіше те, що ми не здали бастіони!
Все можна
Є й інша крайність. Часто мамам і татам доводиться багато працювати, щоб забезпечувати гідне проживання своєї родини. Дитина в цьому випадку, як правило, забута-закинута. Щоб компенсувати свою відсутність і загладити провину, батьки починають задаровувати чадо подарунками та знімати заборони. Чи варто пояснювати, чим загрожує така модель поведінки. Іграшки накопичуються, вседозволеність обертається тиранією і маніпулюванням з боку дитини.
До того ж дорослішання без заборон має ще один негативний наслідок — дитині так просто некомфортно. Адже, по суті, це дуже зручно — знати межі допустимого, що ось це я можу, а далі — край. Але якщо все можна, стираються кордони дозволеного. А якщо не знаєш, де потрібно зупинитися, картина світу сильно спотворюється. Додайте до цього нестійку дитячу психіку, а пізніше — максималізм пубертатного періоду й отримаєте смикання істоти, яка не сприймає відмов.
Все не можна
Тут теж перегин. Як дитині пізнавати світ, якщо до нього навіть не доторкнутися? Я особисто не розумію таких мам, які, наприклад, виводять дітей на прогулянку в найкращих вбраннях. І виходить, що в пісок не можна, в траву не можна, на попу впасти категорично не можна, а з’їсти на вулиці морозиво — взагалі катастрофа.
Та ж історія в межах будинку. Фарби, пластилін, квіткові горщики, мамина косметика під суворою забороною за сімома замками. Можна буде, коли підросте. Точно? Адже важливий не вік, а навик. Можна видати фломастери вперше років в 7, але тяга до розмальовування ляльок і стін від цього нікуди не дінеться. Хай вже краще все почнеться і закінчиться у свій час.
Є хороше правило: дозволено все, що не є небезпечним. Сірники, голки — подалі, вище. Пральний порошок бажано теж з очей геть. Ігри з телефоном, планшетом, іншими дорогими гаджетами краще проконтролювати. Так, і ліки! Щоб їх взагалі не видно було!
Читайте також: Балуємо дітей правильно
Все інше (ну або майже все) цілком придатне до осягнення. Адже ви ж, як будь-яка нормальна мати, все одно будете поруч і підкажете, допоможете, якщо щось не буде виходити з першого разу. І нагородою вам буде вдячна, впевнена в собі дитина, яка в змозі сама себе обслуговувати.
Багато не буває
Є речі, якими не можна розпестити. Їх багато не буває, скільки б не було нам років.
- По-перше, обійми. Всі діти це люблять, всі батьки від цього мліють. Не думайте, що дитина постраждає від того, що буде багато часу проводити у вас на колінах.
- По-друге, не бійтеся зайвий раз пожаліти, втішити, якщо трапилося щось неприємне. Спочатку шепочемо на вушко що-небудь заспокійливе, а потім вже намагаємося з’ясувати, чому так сталося і як це виправити.
- І по-третє, ніколи не буває багато вражень. Сидіння в чотирьох стінах не розвиває кругозір. Атракціони, зоопарки, походи та поїздки куди завгодно принесуть масу позитивних емоцій. Особливо якщо батьки самі отримують від цього задоволення. Адже дитину не обдуриш, навіть найменша крихітка зрозуміє, якщо дорослі недостатньо щирі.
Хоч би що там було, а без пустощів немає дитинства. І якщо вчасно знищувати на корені всі можливі перегини, є відмінний шанс виростити гармонійно розвинену особистість. Розберіться тільки, дитина вам потрібна урівноважена або ж просто слухняно виконуюча ваші правила.
Автор: Тетяна Гербовник
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
