“Мене теорія прихильності заворожує тим, що дозволяє зрозуміти, як виходить, що з крихітної істоти, яка абсолютно залежна, абсолютно не може про себе подбати, не має ніякої свободи вибору, виростає самостійна людина, що володіє складною психікою, цінностями, моральністю, величезною кількістю автономії. Як таємні коліщатка крутяться, як переливається щось між внутрішніми колбами, що турбота батьків перетворюється в самостійність?
Теорія прив’язаності говорить про те, наскільки важлива для дитини доросла людина, але вона ніде не стверджує, що для дорослої людини важлива тільки дитина. Вона вчить ставитися до дитини як до цінності, але не пропонує батьків вважати лише засобом.
Відповідно до теорії прив’язаності, доросла людина призводить дитину у світ, обіцяючи їй свою любов, захист і турботу – але не задоволення всіх бажань і повну відсутність неприємних переживань.
Ви маєте право жити своє життя, а дитина повинна до вашого способу жити пристосуватися. Саме на це працюють її інстинкти, її потужна програма поведінки проходження – бути зі своєю дорослою людиною, орієнтуватися на неї, вважати хорошим і правильним все, що вважає хорошим і правильним доросла людина, жити в її будинку, їсти її їжу, говорити її мовою, вести її спосіб життя.
При цьому ви маєте право йти у справах, а ваша дитина має право через це засмучуватися. І ви не повинні залишатися вдома, щоб вона не засмучувалася, як і вона не зобов’язана удавати, що її це влаштовує.
Ви маєте право заводити нових дітей, а дитина має право ревнувати до них. Ви не зобов’язані відмовляти собі в розширенні сім’ї, щоб вона могла залишатися єдиною, але й дитина не зобов’язана удавати, що їй все подобається.
Ви маєте право розлучитися з чоловіком, а дитина має право страждати через це. Ви не зобов’язані жити в осоружному шлюбі, щоб вона не страждала, але і вона не зобов’язана ковтати свої почуття.
Ви маєте право змінити місце проживання і спосіб життя, і дитина має право протестувати та нудьгувати за звичним. Ви не зобов’язані відмовлятися від своїх планів і цілей, щоб забезпечити їй незмінність, але і вона не зобов’язана удавати, що для неї це просто.
Так це влаштовано. Ми заводимо дітей, а не діти нас. Ми живемо своє життя, їм доводиться пристосовуватися, як колись ми пристосовувалися до життя своїх батьків. Наші батьки переїжджали, міняли роботи, убожіли та багатіли, народжували нових дітей, розлучалися та одружилися. Деякі з цих змін ми згадуємо з радістю, інші – з болем, треті були спочатку жахливі, але потім виявилося, що багато нам дали. Але в цілому ми впоралися. Природа оснастила людських дитинчат достатньою гнучкістю, щоб їм було під силу адаптуватися майже до всього. У яких тільки умовах не ростуть діти, з якою тільки нестабільністю зіштовхуються сім’ї. Іноді ви не можете вибирати, іноді вибираєте – так чи інакше, поки дитина мала, вона до вас прив’язана і буде слідувати по життєвому шляху разом з вами, які б повороти та байраки на ньому не зустрічалися.
Ви маєте право жити так, як вважаєте за потрібне або як дозволяють обставини, діти мають право бути незадоволені, але як батьки ви зобов’язані допомогти їм адаптуватися. Щоб байраки та повороти проходили для дитини м’якше, а якщо стане несила – щоб вона могла поплакати у вас на руках і не почути у відповідь «як тобі не соромно», «все це заради тебе» або «нам і без твого ниття тоскно».
Читайте також: Людмила Петрановська. Чи можливо бути успішною мамою? Чому це потрібно?
Теорія прив’язаності вимагає від батька бути з дитиною – не в тому сенсі, що фізично бути невідлучно і підпорядкувати їй своє життя, а в тому, щоб бути з нею в постійному емоційному зв’язку, щоб вона знала, що вона є у вас, а ви у неї, щоб відчувала себе коханою і прийнятою. І ніхто не знає точно, скільки саме годин в день для цього необхідно, і на скільки точно днів можна розлучитися, щоб не порушити зв’язок. Не існує універсального рецепта. Можна сидіти з дитиною вдома все її дитинство, займаючись тільки нею, але хороших відносин не створити. А можна виховувати її рідкісними листами з в’язниці, як доводилося свого часу багатьом нашим співгромадянам, і дати їй почуття любові та тепла на все життя.
Бути батьком – це й означає весь час піклуватися про те, щоб зберігати відносини, в яких би обставинах ви та дитина не опинилися. Для дитини важливіше, чи хоче батько з нею бути, чи радий цій можливості – або вважає її тягарем і чекає тільки шансу «відв’язатися». Дитині важливо знати, що якщо серйозно знадобиться – батько відкладе заради неї всі справи, але їй не потрібно, щоб ніяких справ, крім нього, зовсім не було. Впевненість в тому, що ти важливий, потрібний і улюблений важливіше, ніж кількість проведених разом годин. Теорія прив’язаності говорить про відносини, а не про розпорядок дня.
Доросла людина, яка відчуває себе заручником при дитині, нещасною жертвою, принесеною на вівтар батьківства, не зможе вибудувати гарну прихильність. Адже прихильність – це відносини дорослої, домінуючої турботливої особини, і дитини, особини залежної та довірчої. Доросла людина повинна бути сильною і вільною, повинна бути господарем самої себе і свого життя – тільки тоді дитині буде поруч з нею спокійно”.
Автор: Людмила Петрановська, «Selfmama. Лайфхак для працюючої мами»
Моя дитина
За матеріалами
