Перекинутий конструктор в одній стороні кімнати, лялька Барбі з відірваною головою в інший, розбита вщент ваза в вітальні! Як направити прагнення дитини ламати в правильне русло?

Маленькому Олежику всього два рочки, але вдома його вже прозвали «головним Ломастером». Мама і тато малюка журяться: «Жодна іграшка, що потрапила в руки сина, не залишається цілою! Всі куплені коли-небудь іграшки — це просто викинуті на вітер гроші. Ми вже не говоримо про те, що кімната Олега щодня нагадує поле битви, жертвами якої є машинки, ведмедики та ляльки».

Перші кроки — це справжня подія в житті кожного карапуза. Тепер перед ним розкриваються невичерпні можливості. Раніше малюк повністю залежав від батьків і міг досліджувати лише те, що йому давали в руки, тепер же він сам може піти й взяти те, що його зацікавило.

Закони розвитку

Чому ж малюки несуть з собою таке руйнування? Причин кілька.

1. Карапуз дворічного віку вчиться самостійно ходити на горщик, одягатися, взуватися без допомоги мами, спритно орудувати за столом виделкою і ложкою й одночасно з цим активно освоює мовлення. Однак він все ще стикається з багатьма обмеженнями — як своїх можливостей (знову загрався і намочив штани або, бажаючи висловити почуття, не зміг підібрати потрібних слів), так і батьківських заборон. Це породжує внутрішнє напруження, яке вимагає виходу.

Наприклад, маленька дитина грає, і в неї щось не виходить — вона страшенно злиться і тому щосили б’є іграшкою об підлогу. Малюк не пов’язує невдачі зі своїми власними здібностями, а думає, що винна іграшка, тому він і направляє на неї весь свій гнів. Того, що при цьому може щось зламатися, він не розуміє. На відміну від дорослої людини маленька дитина не передбачає наслідків і не думає про них.

2. Іноді руйнівна поведінка малюка буває навмисною («Я так злюся за те, що вони не дають мені подивитися мультик, що піду і порозкидаю всі книжки зі столу!»). Все це відбувається через те, що малюки мають ще недостатній досвід спілкування з іншими людьми та емоції свої не дуже-то вміють висловлювати словами. А користуються для цієї мети агресивними вчинками.

3. Але основна причина руйнівної діяльності — дитяча допитливість. Період з 2 до 3 років — це вік бурхливого розумового розвитку. Цим дослідникам в коротких штанцях хочеться чіпати, кидати, гнути, розбирати все, що потрапляє до них в руки. Основною діяльністю дитини в цей період є маніпулювання предметами. «Маленьку дитину оточує світ невідомих предметів, і їй просто необхідно визначити їхні властивості, виявити їхні якісні відмінності, зрозуміти закони природи, визначити просторове відношення речей і їх взаємозв’язок. Саме тому малюк вносить в життя масу незручностей, хаос і безлад», – стверджує психолог Р. Кашапов. Хіба ми самі не любимо помацати та понюхати те, що бачимо вперше? Так, прийшовши в магазин, ми мацаємо одяг і уважно вивчаємо продукти, перш ніж їх придбати.

4. У цьому віці малюки шукають підтвердження своєї могутності. Вони бажають лише одного: панувати над світом, отримати все і відразу. І тому часто саме через нетерпіння отримати цю владу діти зносять все на своєму шляху. Малюки у 2-3 роки не можуть змиритися з тим, що якийсь предмет, що потрапив їм у руки, може чинити їм опір. Дитина хоче бути головною, панувати хоча б над своїми іграшками, адже їй і так вже доводиться миритися з проявом влади батьків.

Спостерігаємо і допомагаємо

Перш ніж що-небудь створити, потрібно багато розібрати та зруйнувати — такий закон пізнання. Коли малюк місить, ліпить, розбирає і розмазує, він не тільки розширює свій кругозір, але і розвиває м’язи рук, виробляє посидючість. І тут доводиться вибирати між чистотою і безцінним досвідом. Захищаючи чистоту і порядок, багато мам лають дитину, але тим самим лише гублять дослідницький порив свого малюка. Його дії необхідно звернути в бажане русло, не пригнічуючи інстинкту пізнання.

Постарайтеся стримувати негативні емоції й не вимотувати себе постійним прибиранням за малюком; тим більше це безглуздо робити, коли малюк ще не закінчив експерименти. Будьте готові допомогти малюкові, якщо він цього потребує. Наприклад, в руках у дитини пластикова коробка, яку він намагається закрити, але вона переповнена, і малюк ось-ось її зламає. Прокоментувавши дії та рухи дитини, ви можете навчити її правильної поведінки: «Так ти коробку не закриєш, тому що вона повна. Якщо прибереш цього маленького солдатика і ці дві машинки, кришка повинна закритися». Підштовхуйте її до прийняття правильного рішення.

Позначаємо кордони

Для того, щоб менше турбуватися через втрачене цінне майно, просто приберіть всі дорогі та крихкі речі, а також ліки й предмети, небезпечні для життя немовляти, з поля зору дитини. Надайте їй  якомога більше свободи.

Поясніть дитинці, що в кожному будинку є цінні речі, які чіпати не можна: книги, картини, статуетки; вони «священні», тому що належать до галузі культури. Є також предмети, які ми шануємо просто тому, що ми до них прив’язані. Є те, чим можна поранитися, отруїтися, обпектися. З іншими предметами можна дати вихід енергії.

В мене ідея!

Є багато чудових ігор та іграшок, за допомогою яких можна випробувати свою силу повною мірою. Спеціальні м’які блоки, з яких можна будувати печери, фортеці, на них можна стрибати та гойдатися, а можна просто побудувати велику лежанку або високу гору. Купіть надувний або великий ганчір’яний м’яч; покажіть, який виходить чудовий шар для метання в ціль; якщо старанно пом’яти шматок паперу, його можна закидати в кільце або в відро. Купуйте дитині кеглі та навчіть її грати в цю гру.

Читайте також: 5 виховних методів зі зворотним ефектом

Ідеальним варіантом для розрядки та зняття напруги буде пластилін або глина. Ну а якщо ви затіяли пироги, обов’язково попросіть малюка про допомогу. Маленькі карапузи — вправні пекарі, місити тісто для них легше легкого, тільки не довіряйте їм все тісто, а то сім’я може залишитися без пирогів.

Можна пограти з кубиками та великим конструктором в гру «Зламав — зробив». Особливо сміливим мамам можна запропонувати домашню пісочницю. Великим шматком поліетилену застеліть підлогу і поставте на неї стару дитячу ванночку, наповнену чистим піском, туди ж киньте совочки, пляшечки та чашки.

У дворі наліпити дитині велику кількість пасок, і нехай вона насолодиться можливістю розламати та розтоптати ваші труди. Влаштуйте справжні гонки на іграшкових машинках, зі справжніми зіткненнями та аваріями (як це роблять фахівці з краш-тестування автомобілів). Взимку можна грати в сніжки, кидаючи їх у ціль, або малювати на снігу, бризкаючи кольоровою водою з пляшки, а восени грати з листям, влаштовувати штучні листопади, а також будувати великі купи з опалого листя.

Ідеальне терпіння

Ламати, рвати та розкидати — природний етап, який проходить у своєму розвитку кожна дитина. Причому етап цей може затягнутися надовго. І головна порада батькам: наберіться терпіння. Руйнівник обов’язково перетвориться у творця. Не можна сварити дитину за те, що вона щось зламала: ви підірвете довіру дитини до вас. А ламати вона при цьому не перестане.

Моя дитина
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів