Материнство повне протиріч. Ви жертвуєте своїм сном, щоб дати можливість виспатися дітям. Потім цілий день мрієте про те, щоб швидше настав вечір, і ви могли лягти спати, але все одно не робите цього вчасно.

Ви відчуваєте, що голова ось-ось готова вибухнути, тому що мозок у фоновому режимі намагається обміркувати сотні різних справ і завдань, пов’язаних з потребами кількох людей одночасно.

Спокій нам тільки сниться – це точно про мам! Тому, що кожну секунду ви відчуваєте, як хтось лізе до вас на руки, притискається, тягне за штанину, витирає об вас руки, кусає, щипає, цілує, обнімає або навіть все відразу.

При цьому на душі чомусь виникає тривожне відчуття самотності. Як так? Ви ж оточені стількома маленькими людинками (нехай навіть вона у вас одна)! Хіба можна, перебуваючи завжди поруч з ними, відчувати себе самотньою? Виявляється, можна.

Ви втомилися, тому хочете, щоб діти швидше стали більш самостійними. Це дійсно поступово відбувається, але в міру їхнього дорослішання вам стає страшно відпускати їх, усвідомлювати, що вони віддаляються. Хочеться зупинити час і насолодитися днями, поки ви ще їм потрібні, поки вони без вас не можуть.

З кожним новим роком, потреби дітей змінюються, змінюються їхні характери, звички, смаки, бажання. Це теж лякає, часом здається, що ти не впізнаєш свою дитину. На щастя, на допомогу завжди приходять інстинкти – вони підказують, як правильно вчинити в тій чи іншій ситуації, допомагають адаптуватися, звикати до нового, виховувати дітей найкращим, для них, чином.

Читайте також: Люба мамо, для мене ти ідеальна

Втомлена і виснажена, ви ввечері кладете їх в ліжко, розуміючи, що в тілі не залишилося сил навіть, щоб поворушити пальцем. Але коли малюки остаточно провалюються в міцний сон, серце чомусь починає щемити: ви усвідомлюєте, що вже сумуєте за ним.

Ви настільки перевантажені, що здатні втратити терпіння в одну мить. Але навіть попри хвилинні слабкості, крики та роздратування, ви завжди залишаєтеся для дітей найбільш люблячою, ласкавою і доброю людиною.

Ви пишаєтеся собою, своїми дітьми, своєю сім’єю, але іноді докоряєте собі за те, що не виклалися по-максимуму, що, можливо, могли б бути кращою матір’ю.

Ви вчите дітей бути ввічливими, вдячними, уважними, чуйними та багатьом іншим хорошим речам. Але, як і всі люди на цій планеті, часом забуваєте звернути увагу на себе: який приклад ви подаєте дітям не словами, а справами? Визнаймо, ніхто не ідеальний.

Ви віддаєте всю себе близьким. До останньої краплі. А потім залишаєтеся зовсім висушеною і спустошеною, відчуваючи себе лимоном, вичавленим без залишку. І тут виявляється, що дітям ще щось від вас потрібно. І ви даєте їм це. Звідки беруться сили? Загадка. Але вони завжди з’являються на першу вимогу.

А коли ви вирішуєте хоч хвилину присвятити себе, налітає рій думок: “А чи не егоїстка я?”.

Раніше, до появи дітей, життя було легшим. Ви згадуєте його з ностальгією. Ви тоді більше спали, більше читали, більше розважалися, відпочивали, займалися досягненням своїх цілей і належали більшою мірою тільки самій собі. Це було ваш, виключно ваш час.

Ви з тугою гортає фотоальбоми, дивитеся на красиві сукні, які тепер нікуди надягати, перебирає в розумі минулі досягнення, успіхи та речі, які приносили вам радість і задоволення.

Але ви точно знаєте, що нізащо не проміняєте своїх дітей на все це, навіть на секунду.

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів