Весела замітка про материнство від Насті Скворцової, мами маленького Леона.
Материнство без прикрас — з втомою, рутиною і зайвою вагою. Але без самознищення і посипання голови попелом, а навпаки — з гордістю і радістю. Звичайно, всі ми часом кидаємо погляди, сповнені ностальгії, в сторону молодих і вільних красунь. Згадуємо минулі часи. Але потім цей погляд повертається до улюблених круглих п’яточок і беззубих посмішок. І як здорово в цей момент думати: “Так, все змінилося. Але не стало гірше. Я зовсім інша, але як і раніше прекрасна. Я на новому рівні!”
Хтось зміг втілити фантазії про легке і радісне материнство в реальність.
Я — ні.
Напевно, багатьом це не буде знайоме. Не всі матері зрозуміють, на що я скаржуся. Адже їхні діти — тихі янголята — дають час займатися науковою роботою і творити шедеври на кухні. Майже як і до вагітності.
Моя реальність — це безглуздий вітчизняний серіал о 7 вечора по маленькому кухонному телику. Я відчуваю себе Дашею Букіною, тільки без копиці волосся і макіяжу. А функціонал — приблизно такий самий. Помити, випрати, погодувати, протерти, полежати. Ніяких тобі творчих проривів або ділових досягнень.
Мені здавалося, що все це післяпологове материнське лайно мене не торкнеться.
Я сподівалася, що життя зміниться лише трохи, а тіло я збережу в тонусі олійними помазюльками та регулярними фізичними заняттями.
Хах, на старому компі десь валяється скачаний курс тренувань для вагітних від якоїсь Трейсі. По-моєму, я його навіть не розпакувала.
Читайте також: Я не ідеальна … Ну і нехай!
На восьмому місяці я заздалегідь закупила запас косметики для догляду на пів року вперед, щоб не думати про це, коли на руках буде дитина. Ну що ж, мушу зізнатися: я і правда про це не думаю! Баночки та тюбики стоять практично не зрушені.
Брови спочатку досягли ідеального відтінку, тому що я всю зиму просиділа вдома. А потім — вигоріли під три чорти, бо зараз я гуляю з дитиною кожен день. Але мені немає до цього діла.
Тіло змінилося, і напевно ще зміняться груди після завершення гв, але я більше не збираюся через це сумувати. Прийшов час відверто подивитися на своє, м’яко кажучи, недосконале відображення в дзеркалі та прийняти його.
Так, все не зовсім так, як я мріяла.
Іноді під час прогулянок з коляскою я тоскно споглядаю випадкову юну кокетку на підборах в короткій спідничці — і скажено заздрю. Ось йде вона вся така доглянута і чарівна, зі своїм ідеальним животиком і макіяжем … А ось поперек прусь я, вся така пом’ята і розпатлана. Слава Богу, не видно живота! Будь проклята гравітація!
Приблизно три хвилини я ненавиджу себе за лінь, а потім приходить осяяння — але ж з імовірністю 90% цю вертихвістку чекає те ж саме! Цілком можливо, вона мріє коли-небудь створити сім’ю і народити дитинку! А там вже і до мого стану недалеко.
І мене відпускає.
Скоро синок стане більш самостійним, і я знову зможу витрачати час на свої амбіції та задоволення, буду робити маски для всіх частин тіла одночасно і схудну, якщо захочу.
Деякі речі вже ніколи не стануть колишніми, але я нічого не можу з цим зробити. Ну і хрін з ними!
Зате який у мене вийшов хлопчик! Так, він кращий! Він набагато дорожчий, ніж вся ця тілесна фігня.
Сам дивовижний факт, що я з нуля створила в собі, народила і вигодувала справжню людину — зі шкіри та кісток, з руками, ногами, вухами та очима, — значно переважує деякі особисті втрати. Мої гени служать еволюції. В Леоні я в певному сенсі перероджуюся, продовжуючи життя і вростаю в майбутнє.
Як би безглуздо на тлі перенаселення Землі це не звучало, я дуже пишаюся своїм материнством.
Я тепер зовсім інша. Гірша ніж картинка, але сильніша й ефективніша як особистість.
Я на новому рівні, чікси!
Автор: Настя Скворцова
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
