Потрібно збирати гроші та все робити якісно. Психолог Людмила Петранівська впевнена — ці непорушні батьківські істини … позавчорашнього дня. Водночас є те, що нашим дітям точно стане в пригоді. Як мінімум, критичне мислення.

95% того, чого навчають у школі — неактуально

Є такий вислів: генерали завжди готуються до минулої війни. Чули таке? У порівнянні з генералами, батьки й тим більше педагоги — це ще більші гальма. Батьки виховують дітей в сьогоднішньому дні. Коли ми думаємо про те, щоб було добре нашим дітям, ми дивимося навколо, аналізуємо навколишню дійсність і з цього робимо висновки про те, чого їх вчити, чого не вчити, куди направляти. Але при цьому ми рідко думаємо, що на той час, як наші діти виростуть, сьогоднішній день буде для них позавчорашнім.

Але навіть батькам тут дасть дуже багато очок вперед школою, яка вже сьогодні готує дітей до позавчорашнього дня. Вже сьогодні 95% того, що вчать діти в школі, неактуально навіть для сьогоднішнього дня, не кажучи вже про майбутнє. Це такий парадокс виховання, що в якихось інших сферах ми плануємо вперед, займаємося стратегічним плануванням, думаємо, що буде далі, а коли справа стосується виховання дітей, ми ніби забуваємо про цей люфт, який неминуче існує.

За десять років зникнуть 15% нині теперішніх професій

Ви просто усвідомте, що, за прогнозами, за найближчі десять років зникне від 12 до 15% теперішніх професій. Ваші діти ще не виростуть, багато хто з них ще школу не закінчать, а вже не буде 12-15% звичайних, базових професій, які зараз є навколо нас. Ми насилу можемо уявити, що буде через 20 років, коли вже точно все ваші діти виростуть.

Сучасний світ відрізняється величезною швидкістю змін. Всі пам’ятають, коли у вас з’явився перший особистий комп’ютер? А перший мобільний телефон? Є хтось, хто вже їздив на електромобілі? Я вас запевняю, що якщо поставити це питання через 2 роки, то вже буде кілька рук.

І телефон це не просто якась технічна штучка — вона змінює наше життя, наші відносини, наприклад, з дітьми, які виросли у сфері контролю над ними. Раніше ваші батьки знали, що ви робите цілий день? Ні.

А зараз хто з вас готовий змиритися з тим, що ви до вечора не будете знати, де знаходиться ваша дитина, що вона робить, чи наділа шапочку, чи поїла?

Мамочка пише в WhatsApp: «Ти шапочку надів?» Він відповідає: «Одягнув». Вона знову пише: «Зроби Селфі й скинь».

А деякі матусі так в лоб не пишуть, вони просять дитину сфотографуватися з котиком, щоб переконатися, що все в порядку. Діти теж якось пристосовуються до цієї ситуації.

Діти багато в чому розбираються краще за дорослих

Наскільки сильно змінює життя інтернет? У всіх сенсах, починаючи від можливості віддаленої роботи, закінчуючи тим, що ми більше не можемо контролювати, що і коли дізнається наша дитина.

Деякі запитують психологів:

«З якого віку можна дозволити дитині завести сторінку в соцмережах?» Люди, вона у вас забула запитати! Вона за хвилину заведе і зайде на перерві з телефону однокласника, всюди зайде, куди захоче, а ви навіть не будете знати.

Та й взагалі дитина в цьому розбирається краще за вас.

Це теж дуже цікава нова відмінність — у нас зараз діти часто розбираються в чомусь краще, ніж дорослі. Ніколи в історії людства такого не було, а зараз це норма.

І в ситуації таких швидких змін, такої непередбачуваності, такої багатозначності дорослі нервують, вони не знають, що буде далі. Не випадково зараз так популярні футурологи, які намагаються зрозуміти, що ж буде далі. Коли батьки нервують, вони починають тиснути на дітей, вимагаючи від них відповідності майбутньому, про яке ми не знаємо.

Мені здається, це особливість нашого часу: з одного боку, ми розуміємо, що не можемо передбачити майбутнє, з іншого боку, ми переживаємо. Але переживати через майбутнє неможливо, тому, що неможливо переживати через те, що не знаєш! Як можна нервувати й говорити дитині, щоб вона готувалася до того, чого не знає?

Тому ми переживаємо через те, через що можна переживати. Як вона здасть ЗНО, чи засвоює ті 95% непотрібного матеріалу шкільної програми, чи вивчив вона це, чи запам’ятала інше. Занепокоєння знаходиться в дуже древніх шарах мозку, це така інстинктивна програма, реакція на стрес, а зверху надбудовано розумний кортикальний мозок, який не любить когнітивного дисонансу, коли ми турбуємося незрозуміло — мозок цього не любить, він негайно починає думати: якщо людина турбується, отже, повинна бути якась причина, і починає цю причину підставляти. Як трієчник завдання під відповідь підганяє.

Є багато можливостей надолужити свою освіту

Я зараз дуже багато спілкуюся з людьми, які переїхали в Європу з дітьми та ходять до місцевих шкіл. Обидві сторони шоковані один одним.

Кажуть, швейцарське міністерство освіти проводить спеціальну нараду, де обговорює, що робити нашими мамами. Їм дали назву «мама-вертоліт». Це мама, яка, як квадрокоптер, нависає над дитиною і стежить за нею, турбується.

При цьому моя молода колега, яка виїхала до Швейцарії кілька років тому, каже, що там взагалі інше ставлення до освіти: відразу після школи до університетів йдуть або яскраво виражені ботаніки, які будуть займатися дослідженнями, або діти багатих батьків, у яких це варіант продовження дитинства.

Всі інші вважають за краще спочатку попрацювати та озирнутися якийсь час або, працюючи на низькокваліфікованих роботах, поїздити по світу. Побувати асистентом і помічником у різних сферах, потім йдуть в якийсь бакалаврат. Після його закінчення рік або кілька років працюють, а потім йдуть в магістратуру, іноді за іншою спеціальністю.

Читати також: 5 виховних методів зі зворотним ефектом

І це модель, до якої ми будемо рухатися. Але ми тримаємося наполегливо: якщо дитинка не вступила після школи до університету — життя не вдалося, я погана мати, взагалі все жахливо, катастрофа.

Подивіться, яке зараз величезна кількість можливостей надолужити свою освіту, якщо свого часу ви її не отримали. Моїй знайомій зі Швейцарії 34 роки, тут вона отримала юридичну освіту, але не хоче працювати юристом, хоче тепер бути психологом. Каже, що в її групі на бакалавраті, тобто для нас це перший курс, вона за віком середня — приблизно півгрупи молодші за неї, півгрупи старші, аж до 60-70-річних людей.

Чому ні? Може бути, люди не мали можливості здобути освіту або ще не розуміли, що це їх спеціальність. Зараз вони хочуть і можуть. Ось це модель майбутнього. Яка різниця, на що дитина написала контрольну за підсумками третьої чверті. Це все в цьому масштабі часто буває зовсім неважливо. А що важливо?

А ми намагаємося прищеплювати дітям погляди наших батьків

Як багато уваги ми приділяємо іноземним мовам. Дійсно, в сучасному світі без англійської нікуди. Погане знання мови нашу науку дуже сильно гальмує, тому, що у нас середньостатистичний здобувач кандидатської ступені, особливо в природничих науках, іноді не може прочитати сучасні статті.

Але, судячи з усього, нас відділяє п’ять, максимум десять років від того, коли буде дуже добре працювати синхронний google-перекладач, після чого всі ці години й роки, витрачені на англійську мову, будуть просто не потрібні. Так, google-перекладач не дозволить вам ніколи читати Шекспіра в оригіналі, насолоджуючись, але не насолоджуючись, дозволить. Але хтось все одно буде читати в оригіналі.

Екзотичні хобі у людей завжди залишаться. Через 15-20 років екзотичним хобі стане вміння водити автомобіль, так само, як зараз комусь по приколу і він на конячці вміє кататися. Люди шукають спеціальні місця, де цьому вчать і беруть за це гроші немалі, і катаються для задоволення. А колись було ненормально, щоб люди не вміли скакати на коні.

Це було неможливо, це був серйозний такий провал у підготовці, в соціалізації. Це все змінюється, і за великим рахунком ми не можемо навіть передбачити, куди й що йде.

Давайте зараз подумаємо, чим ми займаємося в цій ситуації. Ми займаємося тим, що як і раніше переживаємо за дітей і намагаємося прищеплювати їм ті ж погляди, ті ж уявлення про те, що правильно, що краще, що гірше, які були у наших батьків, у наших предків.

Коли у вас занадто круті сходи, ви інстинктивно хапається за поруччя. Коли відбувається занадто швидкий темп змін, люди інстинктивно хапаються за ностальгію і думають: «Ось як добре було раніше». Чули ностальгічні: «Ось раніше в радянській школі добре вчили», «А ось раніше там діти слухалися батьків», «А ось раніше діти поважали», «А ось раніше діти книжки читали»? Психологічно це дуже зрозуміло.

Інше питання: ти ностальгуй — не ностальгуй, а лінія часу знаходиться в одному напрямку. Звичайно, можливо, у нас трапиться всесвітня релігійна фундаментальна революція і ми знову все будемо ходити в паранджах або в чому там вийде, або станеться ядерна війна, і ми будемо знову сітками ловити кроликів двоголових і розпалювати від сонця багаття, але це вже зовсім форс-мажор, який ми теж не можемо розрахувати та припускати.

Можливо, є сенс вчити дітей розпалювати багаття від сонця. Але ми все-таки сподіваємося на кращий варіант, що у всіх вистачить мізків до такого не довести.

Топ 5 застарілих ідей, які ми досі впроваджуємо в голови дітей

Коли я готувалася до лекції, склала список страхів покоління.

Ідея №1: Добре мати на все життя надійну професію

Звичайно, є професії, які, напевно, точно не зникнуть. Якісь лікарі все одно будуть, але це будуть лікарі, які, швидше за все, будуть дуже мало схожі на сьогоднішніх. І щоб таким стати, людині треба буде перенавчатися повністю.

Коли я закінчувала школу і вже тоді хотіла поступати на психфак, мені говорили: «А ким ти будеш працювати? Ти розумієш, що психолог — це тільки робота в клубі тих, кому за 30 ». Потрібно почати з того, що «для тих, кому за 30» — це вже смішно. Тоді був спеціальний клуб для неліквіду, тих, хто не знайшов собі пару до 30 років, і ось тільки за допомогою психолога і спеціально організованих танців вони мали шанс на створення сім’ї. Зараз народ в 30 років тільки чухає потилиці: «Одружуватися — не одружуватися, виходити заміж — не виходити, або ще почекати», не раніше. Не кажучи вже про те, що психологи стали дуже необхідні.

Ідея №2: Потрібно збирати гроші

Наступне переконання, що дісталася нам від бабусь, але його ми сповідуємо самі й намагаємося вселити дітям — в тому, що потрібно відкладати на «чорний день», взагалі збирати гроші. Знайоме? Що таке в сучасному світі «збирати гроші»?

У сучасному світі це неможливо, всі ставки вже давно негативні, а збирати й відкладати гроші можна тільки на якусь дуже коротку перспективу. Далі, що з ними робити? Треба їх кудись вкладати, а куди — потрібно знати. Просто так принести в банк, покласти та заспокоїтися неможливо, в панчоху покласти ще дурніше. Хоча не знаю, що дурніше: може, в ситуації банківської кризи в панчоху розумніше. Але стратегія «збирай гроші та буде тобі щастя» більше не працює.

При цьому часто ми привчаємо дітей до ощадливості, до чогось такого, що теж часто сьогодні не релевантні. У сучасному світі частіше просто поміняти якусь річ, ніж трястися над тим, щоб її не порвати та не забруднити. Це об’єктивніше і правильніше з усіх боків. З економією, в тому числі й грошей, часу та іншого, не рахуючи нервів.

У книжці «SelfMama» я писала лайфхак для мами, працює. Якщо у вашої дитини в школі є форма, купіть в три рази більше одягу, ніж їй потрібно об’єктивно. Таким чином ви заощадите свій час і не будете обов’язково прати та сушити феном цю форму в ночі, в неділю або суботу, якщо ви працювали.

Ідея №3: Потрібно збирати знання й у всьому розбиратися

Я говорила про «збирати гроші», а тепер буду про «збирати знання». Людина повинна все знати. Дитина повинна все прочитати. «100 книг, які обов’язково повинна прочитати ваша дитина», «100 фільмів, які обов’язково подивитися». Музеї обов’язково, то обов’язково, це обов’язково.

Обсяг інформації такий, що накопичити його неможливо, при цьому доступність цієї інформації така, що пам’ятати її немає ніякого сенсу.

Читайте також: В успіху обличчя матері

Школа повністю сидить на цьому — накопичити знання. Широка освіченість, ерудиція 50 років тому давали конкурентну перевагу, а зараз єдине, де ви можете це застосувати — піти й грати в гру в телевізорі. Молодець, потім будеш мати такий вигляд, як у Вассермана.

Насправді в сучасному світі — всі про це говорять — набагато ефективніше орієнтуватися в купі інформації, вміти її добувати, вміти структурувати, уміти визначати правдиву інформацію або фейк. Де цього навчають? Людина сама навчиться в інтернеті. Ніде цьому не вчать: в школі не вчать, батьки не вчать. Хтось навчиться, а хтось ні.

Ідея №4: Потрібно все робити добре, якісно

Потрібно все робити добре, не абияк, не на сяк-так, якісно. Мій дідусь казав: «Не можна нічого робити сяк-так». Якщо в сучасному світі ви спробуєте все робити добре, ви не довго протягне, чесно вам скажу.

Завдання в сучасному світі, навпаки, прямо протилежне — вміти спритно і швидко визначати, що ми робимо максимально добре, що ми робимо прийнятно, а що ми робимо сяк-так.

Ось цього якраз школа вчить добре, тому, що задають так багато, що зробити все неможливо. Якщо батьки не виносять дітям мозок зі свого боку і не вимагають цього безумства, щоб реферати з ОБЖ були написані на 12 балів самостійно після вивчення літератури.

Хто трохи старше, пам’ятаєте типовий обсяг домашніх завдань, наприклад, в початковій школі? Три приклади й одна вправа. Ви подивіться, що зараз задають! Ця ситуація вчить дітей якраз робити вибір, але важлива позиція батьків: чи вони нависають і виносять дитині мозок, що все потрібно робити добре, і говорять, що дитина 5-6 годин сидить за уроками, з неврозом, з істерикою, з чим завгодно.

Або вони говорять дитині, що в цій ситуації все зробити неможливо, давай, орієнтуйся, розбирайся, що можна скоротити, а що потрібно зробити якісно, ​​давай я тобі допоможу. Необхідна компетенція в сучасному світі — ранжувати цю ієрархію: що потрібно робити на совість, що потрібно робити на рівні «зійде», що потрібно робити, аби відчепилися. Вона змінюється постійно.

Ідея №5: Потрібно намагатися, щоб ретельністю домогтися успіху

Ще одна важлива істина, яку вважали непорушною наші бабусі та дідусі, що все хороше дається важкою працею, ти повинен намагатися і ретельністю домогтися результату. Що ми бачимо навколо? Навколо ми бачимо успішних людей, багато з них дуже багато працюють. Чи можна їх роботу назвати словами «старанність», «працею домагаються»?

Вони працюють, як підірвані, тому що це їх пре, їм подобається, вони у своєму потоці. А хтось взагалі випадково досягає успіху, а хтось досягає успіху, явно не у відповідності. А хтось, навпаки, вкладає дуже багато праці, але досягає не дуже великого успіху. Чому власник Facebook став дуже багатою людиною, а власники інших систем, які, може, навіть були трохи краще, виявилися купленими Facebook? Досить випадково, був вдалий момент, якось так склалося. Діти ж не дурні, вони бачать, що в сучасному світі ревність зовсім не дорівнює успіху, а ми продовжуємо вимагати від них посидючості й ревності.

Кар’єра в сучасному світі все менше має вертикальний характер, характер в ієрархіях. Це було завжди — старанно, крок за кроком, сходинка за сходинкою: побув робочим, потім бригадиром, потім начальником цеху і так далі. Ти повинен потрапити у велику ієрархію, у велику корпорацію, в якусь велику структуру, і там сходинка за сходинкою дертися вище. І якщо ти не потрапляєш в цю ієрархію, то у тебе особливих шансів немає.

Що ми бачимо в сучасному світі, завдяки зв’язності? Знову з’явилася горизонтальна кар’єра. Коли в останній раз вона була? Середньовіччя, місто майстрів, ти не робиш кар’єру в корпораціях, ти просто краще всіх робиш горщики або верзеш килимки, про тебе йде слава, що так, як ти, не робить ніхто.

І ти робиш свою горизонтальну кар’єру, ти не стаєш начальником всіх гончарів, ти просто робиш найкрутіші горщики, і до тебе приїжджають з усіх навколишніх міст, твої горщики ростуть в ціні, і ти максимум береш людей в підмайстрові, вони роблять щось схоже, але все одно не таке, як ти.

Ось це горизонтальна кар’єра. Сучасний світ робить це дуже можливим.

Концепція кар’єри в сучасному світі не про те, що ти обов’язково належиш до чогось великого і всередині цього потоку дерешся вгору, а в тому, що ти знаєш щось особливе та унікальне.

Я пам’ятаю одну абсолютно приголомшливу консультацію, яка у мене була з мамою шістнадцятирічного хлопчика. Вона дуже сердилася на нього, що він прогулює школу, не робить уроки, плювати хотів на ЗНО і так далі. Загалом, прийшла з таким текстом, що він у мене такий ледар, він нічого не робить, взагалі не знаю, як він буде жити, якийсь кошмар.

Я почала з’ясовувати, а що він робить, коли не вчить уроки, загалом слово за слово з’ясовується, що хлопчик пише музику для комп’ютерних ігор, заробляє приблизно три тисячі євро на місяць, популярний в Австралії, в Канаді, десь ще. І чомусь те, що він не хоче в школу ходити та недостатньо ретельно читає роман «Війна і мир», було великою проблемою.

Якщо ми вимагаємо від дитини все робити якісно, ​​у неї не буде шансу стати в чомусь кращою.

Найцінніші речі, які батьки можуть дати дітям

Як вам здається, що найцінніше ми можемо їм дати?

1. Фундаментальні життєві цінності

Цінності, так. Фундаментальність і гнучкість — це складно пов’язані поняття, цінності, звичайно, взагалі розуміння про те, що цінності є. Ми живемо у світі постмодерну, де кількість цієї невизначеності, непередбачуваності, двозначності така, що здається, і цінностей ніяких не залишилося, добра і зла немає, ніякого «добре і погано» немає. І багато дітей зараз ростуть в цьому, дійсно, невиразному для них ціннісному бульйоні, коли незрозуміло, що добре, тому що самі дорослі дезорієнтовані. Ми самі іноді не дуже розуміємо, де у нас якісь цінності.

2. Впевненість у собі та довіру до самого себе

Впевненість в собі, в такому нормальному сенсі, так, безумовно, опора на себе. Те, що називають self, опора на себе, довіру собі. Мені навіть ближче довіру собі, вміння відчувати, що потрібно саме тобі, не боятися це визнати, не боятися це сказати, не боятися цього добиватися, тому що саме у тієї людини, у якої є довіра до себе, яка відчуває, що потрібно саме їй, є набагато більше шансів зробити цю саму горизонтальну кар’єру — знайти таке своє гончарство, в якому вона буде краще всіх, яке дасть їй можливість бути успішною, в самій незвичайній, екзотичній області.

В цілому, якщо ви подивитеся на своє життя і життя дорослих людей навколо, побачите, що ніщо не дає таку конкурентну перевагу, як психологічна стабільність і психологічне здоров’я. Це набагато важливіше, ніж якісь успіхи.

Ви можете скільки завгодно вкладати в людину освіту, потім вона у вас з депресією зляже на диван, і де ця ваша освіта? Ви можете виносити їй мозок своїми репетиторами, оцінками та результатами. Але якщо вона не буде впевнена у собі, якщо її будуть мучити неврози, депресія, то і сенс в цьому всьому? Психологічне здоров’я, психологічний добробут, психологічна стійкість — те, що позначається англійським словом resilience, тобто здатність витримувати стрес, витримувати зміни, відновлюватися після цього — це найважливіша якість людини в такому мінливому світі. Набагато важливіше, ніж кількість знань або успішність в тій чи іншій області.

3. Батьківську підтримку

Якщо ми випускаємо дитину у світ такої невизначеності та непередбачуваності, з цього автоматично випливає, що вона буде робити помилки. Це просто вшита опція, в цьому світі неможливо не робити помилки. І тут нам потрібно дуже сильно працювати над своїм власним ставленням до помилки як до біди, як до вини, як до жахливого події. Це прямо біда нашої культури, що ми ставимося до помилки як до біди й до вини, не думаючи про те, що, власне кажучи, помилка — це просто показник того, що людина вчиться чомусь новому. Думали колись про це?

Читайте також: Діти, які потребують любові більше за всіх, поводяться гірше за всіх

Якщо ви робите щось без єдиної помилки, про що це говорить? Що ви вже вмієте це робити.  Якщо людина щось робить без помилок, значить, вона в цей час нічому не вчиться. Якщо вона щось робить з помилками, отже, освоює нову діяльність. Поки ми не почнемо ставитися до помилки як до точки росту, як до неминучої складової ситуації навчання і розвитку, то будемо гнобити дітей за помилки, будемо турбуватися і руйнуватися від їх помилок.

Я не маю на увазі помилку орфографічну, хоча багато і через це примудряються руйнуватися. Кажу про помилку з вибором інституту, помилку з вибором професії, помилку з вибором, на що забити, а що робити. Люди будуть помилятися, це природно, і потрібна величезна батьківська підтримка, щоб дитина знала, що після будь-якої помилки вона може зробити висновки й продовжувати. Що ніяка помилка не буде підставою для того, щоб ми сказали: «Ну раз ти так, йди собі, ти мені не потрібен, ти мене розчарував, ти розбив мені серце, я нещасливий у своєму батьківстві».

4. Свободу вибору, самостійність

Свобода вибору і самостійність — це взагалі найскладніше, тому що ми бачимо, що сучасна цивілізація атакує свободу вибору. Ми бачимо, що нам потрібно все більше безпеки, в ній все більше потребують діти. Мобільні телефони — це ще квіточки, потім будуть чіпи при народженні імплантувати, щоб точно знати, де дитина знаходиться, і в разі чого зупинити її від небажаних дій.

У цій ситуації ми якимось чином повинні прищеплювати дитині любов до свободи, пристрасть до свободи та вміння користуватися своєю свободою. Це складне завдання, ми іноді навіть самі не знаємо, як нам зі своєю свободою бути і як нам її відстояти, і вже тим більше як дитину до цього привчити. Навіть не привчити, а виробити смак до цього.

«Матрицю» пам’ятаєте? Ми колись побачили й сказали «Ах!». А поговоріть про це з сучасними дітьми, у них цікавий на це погляд. Вони вже звикли, що всі найцікавіші події відбуваються у віртуальній реальності, що життя — це нудота, це реферат ОБЖ, а двіжуха, інтерес, пристрасть — це все віртуальна реальність, це ігри, серіали, це фільми, це десь там.

Автор: Людмила Петрановська

Моя дитина
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів