Слушна порада психолога про те, як позбутися власних комплексів.

Я часто зустрічаюся з людьми, яким по 20, 30, 40 років, але це зовні. А там всередині вони начебто залишилися в далекому дитинстві й досі чекають любові, яку тоді недоотримали. І залишаються там до тих пір, поки самостійно не навчаються знаходити задоволення в собі.

Ми залишаємося в тому віці, де нас недолюбили.

У кожному віці свої потреби, а значить, турбота і любов батьків з кожним роком мають свої особливості.

У дитинстві починає формуватися довіра, тому любов для дитини полягає в чуйній турботі матері про її потреби. Якщо в цьому віці мати була ненадійна, відкидала дитину й т. д., то це може сформувати підозрілість і побоювання за своє благополуччя.

Читайте також: 7 ознак недолюбленої дитини

У дорослому житті з такими людьми важко встановити контакт, у стосунках вони часто піддають партнера випробуванням і перевіркам на довіру. У близьких стосунках можуть відчувати себе беззахисними та вразливими.

Трохи пізніше, роки у 2-3, дитина вчиться бути автономною і розвиває самоконтроль. Якщо батьки перешкоджають розвитку в цих напрямках, наприклад, нетерпляче і наполегливо роблять те, що дитина цілком може зробити сама, або, навпаки, очікують дій, які дитина самостійно зробити не в змозі, — формується почуття сорому. А якщо батьки постійно надмірно опікують дитину і тим самим залишаються глухими до її справжніх потреб, у дитини виникає сумнів у своїй здатності контролювати навколишній світ і володіти собою.

Уже будучи дорослими, такі люди замість того, щоб бути впевненими, думають, що інші пильно їх розглядають і ставляться з підозрою і несхваленням. Також у них може виявлятися обсесивно-компульсивна симптоматика або параноїдальний страх переслідування.

Любов для дитини у віці 3-6 років полягає в заохоченні до самостійних дій, в підтримці ініціативи, у визнанні права на допитливість і творчість. Якщо батьки в цей період не дозволяють дитині діяти самостійно, надмірно карають у відповідь на її потреби, розвивається почуття провини.

І тоді в дорослому житті таким «великим» дітям не вистачає цілеспрямованості та рішучості, щоб ставити перед собою реальні цілі та досягати їх. Крім того, постійне почуття провини може стати причиною пасивності, імпотенції або фригідності, а також психопатичної поведінки.

У шкільному віці у дітей формується працьовитість. Якщо в цей період сумніваються в здібностях дитини або в статусі серед однолітків, це може відбити бажання вчитися далі, а також може сформуватися почуття неповноцінності, яке надалі вб’є впевненість у своїй здатності ефективно функціонувати та існувати у світі.

Якщо діти сприймають шкільні досягнення і роботу, як єдиний критерій, за яким судять про їхні переваги, в дорослому житті вони можуть стати «робочою силою» у встановленій суспільством рольовій ієрархії.

Я пропоную протягнути руку допомоги своїй внутрішній дитині й допомогти їй вирости. Для цього знайдіть свою дитячу фотографію або просто уявіть дитину, який в вас живе. Скільки їй років? Як вона виглядає? Про що думає? Хто поруч? Що її турбує?

Поговоріть з нею.

Візьміть аркуш паперу і два олівці різного кольору: один в праву руку, інший — в ліву. Якщо ви правша, то правою рукою пишіть від імені себе-дорослого, а лівою — за вашу внутрішню дитину. Якщо ви лівша, то навпаки.

У діалозі тільки ви та ваша внутрішня дитина. Хто з вас першим піде на контакт? З чого ви почнете ваше спілкування? Відповіді, отримані на ваші питання, можуть бути для вас несподіваними.

Тепер, коли ви знайшли дитину і вступили з нею в розмову, прийшла пора встановити з нею тісні взаємини. Спілкуйтеся з малюком всередині стільки, скільки йому захочеться. Запитайте, що йому не вистачає. Дайте йому те, що він просить. Назвіть його на ім’я, скажіть теплі, добрі слова, висловіть йому свою любов. Порадьте йому що-небудь.

Будьте йому таким батьком, якого ви потребували тоді.

Автор: психолог Ірина Парфьонова

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів