Нещодавно за чашкою чаю розмовляли з подругою. Розмови про те, про се, нічого не значущі. Але в якийсь момент розмова плавно перемістилася на наших старших дітей. «Ех, що за інфантильна молодь нині пішла! Нічого вони не хочуть, ні до чого не прагнуть, нічого не вміють! Моїй ось уже 18, а вона не в змозі собі макарони зварити. Як буде жити одна, не розумію! Працювати не хоче, вчитися теж»..

Помилки виховання

Після нашої зустрічі я все крутила в голові її фразу і стала згадувати, як ця нещасна жінка виховувала свою дочку, що в результаті «забрела не в той степ». З двох-трьох років вона весь час возила її по розвивальних заняттях, контролювала кожен її вчинок. Самостійних рішень дівчинка практично не робила, турботлива матуся захищала її від будь-яких домашніх турбот, фізичної праці. Так вона розуміла свій материнський обов’язок: створити спокійне життя, дати максимум уваги та зручностей. Дівчинка виросла розумна, слухняна, але взагалі не самостійна. Так і живе, не несучи відповідальності за вибір і вчинки, постійно озираючись на маму, сподіваючись на її допомогу.

«Ти мені більше не потрібна!»

А відгадка тут зовсім проста: мама і тато повинні стати для своїх підростаючих дітей непотрібними. Це повинно стосуватися й економічної, і до фізичної складової життя дитини. Молоді люди ПОВИННІ ХОТІТИ жити самостійно, вирішувати своїми силами проблеми, що виникають, піклуватися про своє потомство, добувати гроші на прожиття. Погодьтеся, яка знайома картина: доньці 25, турботлива мама не знає, куди себе подіти від тривоги, що її донька не прийшла ночувати додому. І їй абсолютно байдуже до того, що дівчина не проживає з нею на одній житлоплощі вже кілька років, а причина відсутності її у своїй квартирі вночі – форс-мажор і затримка рейсу, на якому повинні були відлетіти її друзі. Аргументи прості та незаперечні: «Я подзвонила, а ти мені не відповіла. Що я могла ще подумати?! Раптом з тобою щось трапилося!». І ось молодій жінці вже 35, а мама досі робить зауваження: «Куди без головного убору?» і дбайливо поправляє їй теплий шарф на шиї. А коли їй 45, вона чує, як буркотливий татусь зі спальні запитує: «Вона що вже йде? Куди зібралася проти ночі?!»

Дивишся на цю ситуацію в багатьох сім’ях, і розумієш: «Не можна скочуватися до таких ось «шарфиків», «нічного корвалолу» і дзвінкам до моргу». Потрібно вміти доручати дітям їхню долю! Як тільки виповнюється 18, випихати це «пташеня» з сімейного гнізда. Ти доросла особистість, які до мене претензії?».

Читайте також: Дозвольте дитині вирости психологічно дорослою

Ми були не такими!

Коли я при черговій зустрічі стала говорити про це подрузі, вона подивилася на мене, як на божевільну: «Ти що, а раптом вона заміж вискочить рано, дітей народить! Та приведе своє сімейство до мене в будинок. Я тут чужого мужика терпіти не маю наміру. Та й з дітьми їхніми поратися мені часу немає. Нехай сидить біля мене, я хоч зможу тоді її контролювати».

А пам’ятаєте, як ми в юності всією душею мріяли вирватися з батьківського дому в той жорстокий світ, де можна навчитися виживати та боротися! Ми росли, мужніли, обзаводилися житлом.

Надмірна турбота – корінь зла!

Чому ж багато хто з нас не готові надати своїм дітям таку ж свободу, яка була у них самих в молоді роки? Вони просто бояться стати непотрібними своїй дитині, тому утримують дітей біля себе всіма силами. І знаєте, такі інфантильні діти, і не поспішають піти, навіть якщо потім надати їм повну свободу. Вони вважають за краще залишатися у своїй кімнатці 3 на 4 з плакатами на стінах родом з дитинства і ноутбуком на письмовому столі. Вони навіть стануть покірно терпіти щоденні нотації у виконанні рідні про те, що потрібно вчитися, «підтягувати хвости» до кінця сесії та іншу нісенітницю. Їм набагато простіше просто послухати, а потім делегувати супервідповідальній мамі задані креслення або курсову, дозволити їй побігати, щоб домовитися з викладачем про перездачі. Ще б пак: дах над головою є, втім, як і їжа в холодильнику. Ніяких тобі галасливих сусідів, іпотеки, виплат за квартиру. Навіщо кудись тікати з такого зручного світу?

Від чого тікають діти?

Адже діти тікають не від турботи, якою їх оточують батьки. Вони біжать від безпорадності, необхідності виконувати суворі батьківські вимоги: «Куди ти так вирядився? Хто так миє посуд? Ти неправильно тримаєш дитину на руках!». Коли мама і тато не виганяють, мало того, готові до кінця своїх днів обтирати, готувати, цілувати в п’яту точку і підтримувати грошиками, вони не стануть залишати рідну домівку.

Чим більше ви дасте свободи самостійності своїй дитині, тим тоншими стануть між вами кровні зв’язки. Необхідність мами кожну хвилину бути поруч, скоро зникне. Це складно прийняти, так і хочеться сказати дитині, яка сама з усім справляється: «Виходить, я тобі більше не потрібна?»

Головна задача

Як це не боляче, але наше з вами завдання, стати для наших підростаючих діточок максимально непотрібними. Вони повинні знайти цю фізичну та економічну свободу від нас, навчених дорослих. Щоб приймати власні рішення, здійснювати власні помилки, нести власну відповідальність. Мама і тато потрібні дітям не для того, щоб до кінця своїх днів грати роль куховарки, пралі та бездонного гаманця. Як тільки діти стають дорослими, мами й тати їм більше не потрібні. А значить, настав той час, коли діти та батьки можуть любити один одного по-справжньому. Тоді мами й тати не будуть потрібні своєму чаду своєю безпосередньою присутністю в цьому тривожному світі. А потрібні для того, щоб у дитини на душі було тепло від думки, що у неї є найулюбленіші й люблячі її люди – батьки.

Моя дитина
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів