Про вічне питання «Чи хороша я мати?», батьківську провину та про інших мам міркує наш психолог Леля Тарасевич.
Якщо мене запитати, чи балується моя дитина, я скажу: звичайно.
Ще він перекручує слова, скаче на ліжку, влазить в дорослі розмови, іноді огризається, а з останнього — навчився закочувати очі від обурення аж під повіки. На його беззвучній мові це означає «дістала».
І дуже хочеться смачним пенделем повернути зіниці в вихідну позицію, задуману природою, але я тримаюся. Він бруднить або рве речі, примудряється побитися з дівчинкою, нахамити дорослому і взагалі цілком собі звичайна дитина. Деякі ось ще брешуть, лаються матом (може, і мій теж, але я не в курсі). Хтось прогулює школу, погано вчиться, не допомагає у домашніх справах і навіть тягає гроші з батьківського гаманця.
Проте, якщо запитати будь-кого з батьків, мовляв, поміняймо тобі на нормальну — без закочених, до кори головного мозку, зіниць і двійок в щоденнику, ми покрутимо пальцем біля скроні й ні за що не погодимося.
А якщо дитина ще буде мити підлогу щосуботи та звертатися до вас не інакше як «матінка» і на «ви»? Носити фрак, грати на скрипці, сама прати свої шкарпетки? Їсти «броколі» і з легкістю засвоювати мови? Теж ні?
Звичайно, ні!
І відразу спливає в пам’яті сценка з Карлсона, коли мама укладає Малюка спати:
– Ти ж прекрасно розумієш, що ні за які скарби у світі ми не погодилися б розлучитися з тобою.
– Навіть за сто тисяч мільйонів?
– Навіть за сто тисяч мільйонів.
– Це ж я так дорого коштую …
А ось якщо подумати у зворотну сторону, то серед нас величезна кількість батьків, які відчувають провину. Не стрималася. Дала запотиличник. Накричала. Лаялася за порвані штани, хоча знала, що він не навмисне. Покарала за розбиту тарілку, хоча вчора сама довбонула таку ж.
Ми “косячимо” направо і наліво. Визнаємо свої косяки та страшно страждаємо, лягаючи спати. Взагалі, страждати значно легше, коли діти вже поснули. Вони не відволікають нас від цих думок вічним «ма-а-ам» і «дивись, я стрибаю, як жаба».
– Ти не жаба, ти кенгуру-переросток, і збери назад ламінат після своїх вправ! І відійди в сторону, я тут займаюсь самоїдством.
Читайте також: Як стати ідеальною мамою для сина: поради психологів
В один з особливо сумних вечорів, під шум дощу і завивання вітру, в мої погано поставлені пластикові вікна, я зважилася на відверту розмову:
– Слухай, але ж було б здорово, якби я була іншою мамою? Не лаяла б за розбиті тарілки. Не підвищувала б голос. Готувала б виключно піцу замість супу. Захоплювалася тим, як ти стрибаєш по підлозі, мов жаба, зрештою.
Син здивовано подивився на мене і виконав свій звичний кульбіт очима.
– Ти ж прекрасно розумієш, що ні за які скарби у світі я не погодився б розлучитися з тобою.
Ні, так він, звичайно, не сказав.
Він сказав, що вже яка мати дісталася, з такою він і збирається жити. І що інші мами йому подобаються ще менше. Тому, що вони — інші.
І я раптом зрозуміла, що «навіть за сто тисяч мільйонів» він не відмовиться від своїх батьків. І не захоче інших, якими б дивними не були ось ці, базові. З невдалими заводськими настройками.
Я зрозуміла, що вони, діти, — такі ж, як ми, дорослі. Ми однаково сваримося, миримося, обурюємося і підлещуємося, притираємося зі скрипом, але ніколи, ні за що, не хочемо змінити ситуацію глобально.
Хоча … Про інших мам він все-таки думав, раз вони йому «подобаються ще менше»)
Автор: Леля Тарасевич
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
