Наші бабусі та прабабусі однозначно забороняли молодим мамам довго тримати малюків на руках. Звикне! Що ти потім будеш робити, як дитину від себе відірвеш?

Чому подібним порадам старших не потрібно слідувати і як формується прихильність між мамою і дитиною в перші три місяці після пологів, Woman’s Day розповіла Тетяна Аптулаєва, практикуючий психолог, автор бестселера про вагітність і підготовку до пологів «Мати та дитина. Енциклопедія щасливого материнства» і книг про розвиток дитини.

– Одного разу в далекий вже серпневий день п’ять років тому, повертаючись з прогулянки, я чітко відчула, що коляска, яку другий місяць я звично катала в парках по 2-3 години кожен божий день, —  це абсолютно точно мій власний великий живіт. Просто він відокремився, і я кочу його на відстані витягнутих рук. А в ньому — дочка трьох тижнів від народження. І мене накрило впевнене почуття, що моя вагітність якимось дивним чином продовжується. Мене це розчулило, зворушило і розвеселило. Але з точки зору теорії прихильності це відчуття було психологічно абсолютно точним.

Сенсорна система

Четвертий триместр вагітності — це прекрасна поетична метафора для перших трьох місяців після пологів. Прозаїчніше цей самий період називають адаптаційним — тобто, час, коли й мама, і новонароджений освоюють і звикають до нового способу взаємодії, спілкування, розуміння і відчування один одного вже не тільки на рівні внутрішніх тілесних відчуттів.

З першого ж моменту після пологів вся сенсорна система включається повністю, і двоє починають пізнавати один одного і відчувати. Тепер вони бачать, чують, торкаються один одного, відчувають запах, тепло, дитина вперше пробує смак молока. Найдивовижніше, що це спілкування і впізнавання відбувається без єдиного слова. Просто тому, що у новонародженого їх поки немає.

У перші три місяці після народження дитини жінка відчуває той дивний стан, коли відчуває особливо тісний з нею зв’язок. При гармонійному сприйнятті своєї вагітності та материнства це природне сильне бажання підтримувати фізичний та емоційний зв’язок, висловлюючи його в любові та турботі. Ця глибинна потреба, повна ніжності та прихильності до немовляти, містить в собі абсолютно практичні завдання, які спрямовані на його гармонійний, повноцінний фізичний і психологічний розвиток. Якби не одне але …

Соціальні стереотипи

Поняття четвертого триместру вагітності, яке вперше ввів доктор медицини Харві Карпо, виникло не випадково. Точно так само, як зовсім недавно, всього кілька десятиліть тому, для немовлят фактично відвоювали можливість годувати їх материнським молоком замість штучної суміші. Те ж саме зараз відбувається з поверненням можливості формувати базову прихильність у дитини, яка відповідає за відчуття, що її люблять завжди й такою, яка вона є. Це фактично відкрита боротьба і противага дуже давньому стереотипу, що все ще продовжує існувати, який дається як пряма вказівка ​​матері: «Не тримай дитину на руках, звикне — розбестиш!»

В нас це уявлення зберігалося як родова цінність, століттями аж до зовсім недавніх радянських часів. Звичайно, навіщо матусі тримати немовляти на руках, коли вона, як ще й молода господиня за сумісництвом, мусила би займатися господарством, обслуговуючи всіх членів сім’ї, від чоловіка до свекрухи?

З чого сидіти в декретній відпустці, коли потрібно будувати великий комунізм? І тому народила — знову в стрій. До верстата, городу, печі, коромисла, ранкового і вечірнього доїння.

Старше покоління, яке традиційно сприймало невістку, як робочий ресурс для великого господарства, саме під таким пристойним виховним приводом часто занадто рано розділяло її з немовлям, знову повертаючи її до звичної побутової роботи …

Те ж саме відбувалося і в Радянському Союзі, коли кожна жінка була приналежністю держави. Верстати важливіші за немовлят. Вважалося, що необхідний мінімум фізичного догляду за дитиною достатній, і в цьому сенсі ставлення до нього було фактично як до дорослої людини.

Такий підхід порушував природне формування прихильності дитини до матері якщо не патологічно, то в будь-якому випадку сильно ламав її, змушуючи приймати зіпсовані сурогати.

У матері, яка не могла повною мірою реалізувати природну потребу піклуватися про дитину, це виражалося у вигляді почуття провини та жалю, відрізаних і невиражених емоцій ніжності та любові, які не було заведено висловлювати відкрито. Звідси й з’являлися уявлення про жіночу любов, як про жалість, які поширювалися не тільки в любові до дитини, але і до чоловіка.

У дитини порушення формування прихильності виражалося в апатії, недовіри до світу, високої тривожності, нездатності розвиватися в цілому. Будинки крихіток, де діти цілодобово нерухомо лежали на самоті в тугих пелюшках, тому підтвердження. Якщо ж домашній дитині щастило, вона опинявся на руках турботливої бабусі-прабабусі. А якщо ні, тоді ой.

Досі пам’ятаю свій шок, коли я запитала свою маму, чому її так мало годували грудьми, і вона відповіла: «А тому що потім почався сінокіс». Мама моя народилася 12 червня …

Крок до щасливого життя

Перша і найпростіша задача цієї, сформованої природою, прихильності до немовляти — допомогти йому вижити фізично. Людське немовля народжується абсолютно непристосованим для виживання на самоті. На відміну від дитинчат тварин воно не може через кілька хвилин після пологів встати й затупотіти на своїх ніжках, як роблять це зайчата або тигренята, які, тільки з’явившись на світ, майже відразу готові скакати поруч з мамою.

Ця непристосованість до самостійного життя виражається в незрілості життєво важливих систем організму немовля — шлунково-кишкового тракту, температурного режиму тіла, дозріванні головного мозку, розкоординованості тілесних рухів.

Воно володіє лише первинними рудиментарними рефлексами, які допомагають в перші місяці життя полегшити освоєння в новому для нього світі.

Читайте також: «Діти — не сенс життя. Материнство — це робота »: психолог

Пошуковий рефлекс допомагає знаходити груди, смоктальний і ковтальний — правильно охоплювати материнський сосок і пити молоко, хапальний — міцно чіплятися своїми пальчиками за мамину руку. Ще більше зрозуміти зв’язок матері та дитини вам допоможе моя книга «Я мама перший рік».

І коли про перші три місяці материнства ми говоримо як про четвертий триместр вагітності, то це дуже добре і зрозуміло пояснює психологічний сенс цього періоду. Адже очікування дитини також традиційно сприймається як дуже трепетний період в житті жінки й всієї сім’ї. Оточення з великою увагою ставиться до майбутньої мами, її оберігають від зайвих хвилювань, важкої фізичної роботи, спокійно ставляться до будь-яких примх.

Така турбота, яка фактично турбота і про майбутнє малюка, дозволяє жінці добре налаштуватися на свою вагітність і сприймати її, отримувати від свого стану задоволення, спокійно виносити та нормально народити. І в такій навколишній аурі любові майбутній мамі набагато легше сформувати прихильність до своєї дитини ще до її народження.

Сприймаючи перші місяці життя дитини як ще заключний триместр вагітності, всім, і матері, і сім’ї, набагато простіше зберегти атмосферу попередніх дев’яти місяців. І все тому, що цей процес формування надійної прихильності — процес двосторонній, як і під час вагітності.

Спокійна, оточена турботою мама здатна давати почуття любові немовляті, а воно, наповнюючись їм, радує її спочатку своїм хорошим самопочуттям, а потім першими посмішками, сміхом, усвідомленими реакціями й практично незмінними доказами, що вона — хороша мама.

Зберігати та підтримувати — це важливо. Всі захисні рефлекси, з якими народжується дитина, говорять про її крихкість. Занадто яскраве світло змушує її заплющувати очі, занадто гучний звук — здригатися і розкидати ручки в сторону. Вона ще не готова витримувати дуже сильні подразники й стимули, тому немовляті потрібні спокій і тиша. І тільки поступово тиждень за тижнем, місяць за місяцем малюк звикає до більш гучних звуків, світла. Тому, саме в перші три місяці мамі важливо допомогти йому плавно, повільно, не поспішаючи адаптуватися до цього зовнішнього світу, в який він прийшов.

Але і самій мамі ця тиша і спокій також важливі точно так само, як це було їй потрібно і під час вагітності. Тому, що тільки в такій обстановці вона здатна добре чути найменші сигнали новонародженого, коли він починає кректати або сопіти від найменшої незручності. Це дозволяє їй вчитися розпізнавати сигнали малюка — крекче він від мокрих пелюшок або від того, що зголоднів і просить груди. У такій атмосфері четвертого триместру вагітності мама відмінно налаштовується на малюка, швидко вчиться його розуміти, розпізнавати найперші сигнали, і частіше за все дитина у такої мами плаче дуже рідко. Ну просто тому, що у них панує повне взаєморозуміння.

Рай внутрішньоутробного життя

У поняття заключного триместру вагітності включається і необхідність доношувати немовля поза материнським організмом в буквальному сенсі, немов нагадуючи йому в цей час про колишнє життя всередині. Але вже не внаслідок резервів репродуктивної системи жінки: плаценти, матки, навколоплідних вод. А в постійному фізичному контакті, наповненому материнською любов’ю, яка виражається в найпростіших і дуже конкретних діях — обіймах, поцілунках, ніжних воркування. Тут вам на допомогу рекомендую одну з моїх останніх книг «365 ідей, як корисно провести час з дитиною в перший рік».

Читайте також: Виховання дитини: різні обов’язки у тата і мами

Принципова відмінність між дорослим і новонародженим в тому, що дитині мамина увага і фізична турбота потрібні практично цілодобово безперервно.

Пройде час, і ця життєво важлива залежність після перших трьох місяців поступово почне переходити на якісно новий рівень. Він полягає в тому, що всі фізичні відчуття та почуття задоволення або незадоволення стануть перетворюватися в більш усвідомлені реакції – позитивні чи негативні емоції. Так немовля перетворюється з істоти, наповненої неясними психічними відчуттями, в маленьку людину, яка розуміє і вміє висловлювати емоції. А це вміння залежить і від уміння самої мами відчувати і усвідомлювати свої переживання.

Життєво важлива значимість прихильності в цей період виражається ще в тому, що дитина отримує перший досвід прийняття себе такої, яка вона є, без оцінок і засуджень. Це фундаментальне відчуття, що вона улюблена завжди і в будь-якому стані і настрої – в брудних або чистих пелюшках, кричить або спляча, плаче або усміхнена.

Цього відчуття для дитини, яка дорослішає потім буде досить, щоб розвиватися і долати життєві труднощі. Це проявиться пізніше, але фундамент такої оптимістичної і цілеспрямованої впевненої в собі дитини мама формує вже в її перші місяці.

Мати доношує немовля, допомагаючи всім його життєвим системам дозріти до нормального самостійного функціонування. Обіймами своїх рук, підтримуючи відчуття пружних стінок матки. Притискаючи до грудей, допомагає знову почути звичне близьке і заспокійливе биття свого серця. Кладучи до свого оголеного живота, дає відчути максимальну фізичну близькість, тепло і запах свого тіла. Ніжно і тихо воркуючи, дає почути майже ті ж звуки свого голосу, які дитина чула, перебуваючи в утробі.

Так любов і материнська турбота розвивають мільйони нейронів головного мозку новонародженого, без яких вони і залишаються незадіяними.

Обійми, поцілунки, ніжності для дитини – як дощ і сонце для квітів. Отримуючи їх, вона росте легко, швидко і щасливо. Формуючи надійну емоційну прихильність, або, інакше кажучи, даючи їй свою любов і навчаючи її саму любити, мама не просто допомагає їй вижити фізично, а дає величезний шанс насичено реалізувати весь свій потенціал, таланти і відчувати себе щасливою.

Моя дитина
Фото з відкртих джерел
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів